WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Філософія культури Віктора Петрова - Реферат

Філософія культури Віктора Петрова - Реферат

методологічно-світоглядні уявлення. Простір і час розуміються як абсолютні, фізичний світ як нескінченний, а отже, й мистецтво оперує перспективою, об'ємом, натурним образом, реалістичністю. У центрі уваги мистців опиняються простір, закони перспективи, природа й людина, психологічна характеристика індивіда. Однак, як пише В. Петров, "усе цевтрачає свій сенс в технічному, плановому, структуральному мистецтві Нашого Часу". Чим обумовлене це структуральне мистецтво? Неважко знайти відповідь у сучасній картині світу, яку пропонує нам модерна фізика. Простір і час розуміються як відносні, світ обмежений, явище розглядається під кутом зору його структури. Звідси - антипсихологізм, структуральність сучасного живопису: "Митець малює не обличчя, а план обличчя". Такі напрямки як експресіонізм, кубізм, футуризм у живопису сповідують ідею "деформування речей", вони є виявом кризи нашого часу. Природа вже не сприймається мистцем, фізиком, філософом як даність, а як структура елементарних частинок, для яких простір і час є умовністю.
У сучасних дослідженнях живопису нерідко можна потрапити на ідею "кінця живопису", яка намагається обґрунтувати положення про те, що живопис вичерпав себе. Це є ще один доказ кризового стану всієї епохи.
У своїй статті "Екскурси в мистецтво" Віктор Бер окремим розділом аналізує маніфест футуристів 1909 р. Що саме привернуло увагу мислителя до цієї течії початку ХХ ст.? Мабуть, саме його актуальність стосовно сучасної В. Петрову доби спонукає філософа перечитати й проаналізувати його зміст знову. Маніфест виправдовував "війну", як докорінні радикальні зміни в мистецькому житті. Саме ці "вояки" прагнули звільнитися від "звички" поціновування класичного мистецтва. Спадок цього мистецтва оголошувався непотрібним мотлохом на фоні сучасності, а справжній мистець має бути "борцем", що живе теперішнім і думає про майбутнє. Теперішні цінності суттєво відрізняються від цінностей Античності чи Середньовіччя, тому останні мають бути знищені як такі, що вичерпали себе, що "згнили" в просторі віків. А звідси й висновок: сучасне мистецтво не повинне базуватися на "гнилій" культурі, вона лише заважає сучасності. "Спортове авто, твердив Марінетті, прекрасніше за Ніке Самофракійську. Усе античне і середньовічне мистецтво, давні міста і спомини, пов'язані з давніми містами і давнім мистецтвом, треба знищити, щоб звільнити місце для нового мистецтва і нових людей...". У часи свого проголошення цей маніфест був своєрідним "вибриком", який не сприймався серйозно. Звичайно, вся мистецька еліта сприймала його як якусь порожню, безглузду фантазію, що намагалася всерйоз говорити про сьогодення і майбутнє без минулого, без історії, яка є необхідним підґрунтям теперішнього і умовою можливості майбутнього. Однак, як зазначає мислитель, у зруйнованому місті 1947 р. слова маніфесту не звучать як фантазія. Більше того, ми можемо в повному обсязі спостерігати їх реалізацію у Другій світовій війні: "Футуризм декларував руйнівництво, фашизм здійснив його на практиці". Саме тому В. Петров робить висновок про те, що футуризм - не вигадка чи фантазія, не примха естетів, а втілення кризи культурної ідеології, що виражається у сфері культурного життя.
На наш погляд, є ще одна причина звернення В. Петрова до маніфесту футуристів. Приблизно такі ж процеси відбувалися в межах української літератури 20-30 рр. ХХ ст., що отримали назву серед літературознавців як "Літературні дискусії". Сам учений, перебуваючи в цей час в Україні й будучи підключеним до наукового життя, мусив зайняти певну позицію в цих дискусіях. Результатом було створення власної літературно-естетичної концепції, яка представлена рядом романів та оповідань. Основними з них є романи "Без ґрунту", "Доктор Серафікус". Із самої назви першого з них, роману "Без ґрунту", неважко здогадатись про позицію філософа у згаданих літературних дискусіях. Цей роман - інтелектуально-мистецька спроба моделювання ситуації, коли й справді деяка частина літературознавців намагалася відокремити себе від літературних традицій і побудувати "нову" літературу, не опираючись на попередню, оголошуючи останню, подібно до футуристів, такою, що вичерпала себе, а отже, непотрібною для сучасності й майбутнього. В. Домонтович демонструє наслідки такої позиції, коли власний світогляд митця виявляється позбавленим ґрунту, що призводить до деструкції й тоталітаризму, який проповідувала не тільки ідеологія фашизму, але й радянська ідеологія. Звичайно, ця проблематика потребує не тільки філософського дослідження, але й літературознавчого, тому вона не є об'єктом цієї роботи.
З часів кантівського "коперніканського повороту" у філософії процес пізнання розуміється як процес пізнання буття, яке створене самим суб'єктом, а отже, й світ розуміється не як онтологічно об'єктивний, а як гносеологічно обумовлений людською свідомістю, як світ людського буття. Саме він є певною єдністю, що, розгортаючись, зберігає себе тотальністю, що обумовлюється цілісністю, рефлексивністю нашої свідомості. Культура в найширшому сенсі, історія постають як основні компоненти світогляду.
Епоха в історіософському сенсі є пізнавальною формою історичного буття, яка характеризується певними фундаментальними філософсько-світоглядними установками, що виражають спосіб історичного буття людства на певному проміжку історичного процесу. Однак, який основний висновок філософії культури Віктора Петрова? Мабуть, найпершим є висновок про те, що історичне буття не вичерпується ідеологією епохи, яка визначається логічною конструкцією гносеологічного поняття істини. У межах поняття тотальності існує культура, що є способом творення світу людини. Однак, культурна епоха відрізняється від історіософської й головна розбіжність у тому, що вона, на перший погляд, не має власної ідеології, яку можна виразити за допомогою логічного поняттєво-категоріального апарату. Але, як показало дослідження, вона обумовлюється і корелює з ідеологією історичної епохи. Культурна епоха постає як форма чуттєвого пізнання, є формою інобуття історичної епохи, при цьому залишаючись ні "нижчою", як у Гегеля, ні "вищою" стадією пізнання. Культурна епоха є моментом безпосередньої включеності в історичне буття, вона є екзистенційним переживанням сутності ідеології епохи, отож, філософія культури - філософія екзистенційна. Це парадоксальне поєднання двох протилежних позицій Віктор Петров обґрунтовує всією своєю системою філософії історії та філософії культури, отже, ці протилежності є умовою існування й розгортання розумної дійсності. Філософія історії й філософія культури протилежні за формою (логічно-чуттєве), але тотожні за змістом. Ці різні підходи обидва необхідні для вирішення проблеми кризи, яка триває й нині. Саме тому філософія культури В. Петрова - цінна історико-філософська сторінка, яка залишається актуальною для сучасної української філософії та теоретичного мистецтвознавства зокрема.
Loading...

 
 

Цікаве