WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Філософія культури Віктора Петрова - Реферат

Філософія культури Віктора Петрова - Реферат

кризи - це існування кількох ідеологій одночасно. Умови можливості початку (актуалізації) певної епохи є водночас умовами можливості її занепаду. Саме тому поряд з ідеями глобалістики ми маємо розвиток антиглобалістичних течій, що є умовоюможливості Нової Античності, яка можлива як культурна епоха на рівні з Новим Середньовіччям. Як можлива єдність, що не буде руйнувати свою множинність (культур)? Мабуть, відповідь криється в тому, що нам необхідне Нове Середньовіччя як ідеологія історичної епохи і Нова Античність як ідеологія культурного розвитку. Особливо актуальною така постановка питання є сьогодні для українського суспільства. Адже суто глобалістські тенденції можуть виявитися негативними для розвитку української культури. Як і після Другої cвітової війни, так і сьогодні вона переживає кризу, долаючи її. Тому питання про глобалізацію виглядає риторичним: як може несформована культура, що перебуває в стані становлення, зустрівшись із сильнішими, зберегти свою автентичність, вистояти, не втративши себе?
Загальним підсумком щойно наведених міркувань філософа є заклик зміни акцентів у культурному розвитку. Таку зміну має втілювати актуалізація розвитку духовної культури та деактуалізація розвитку матеріально-технічної сфери. На погляд В. Петрова, головна увага має бути зосереджена на одній із найважливіших сфер духовного життя - мистецтві. Воно розуміється мислителем як певна форма культурного світовідношення, як певна репрезентативна модель, а тому й важливою системоутворюючою одиницею духовної культури взагалі. У центрі аналізу філософа опиняється паралель: сучасне мистецтво - сучасна фізика. В. Петров намагається з'ясувати причини подібності тенденцій розвитку фізики й мистецтва. Як зазначалося вище, мислителя цікавить наш час, а в ньому - причини і способи подолання кризи. Саме це й обумовлює подальший аналіз змін фізичних знань про світ і мистецтво.
У статті "Сучасний образ світу. Криза класичної фізики" порівнюються два різні "образи світу", які суттєво відрізняються один від одного: образ світу в уявленнях класичної фізики й образ світу, який витворює сучасна фізика. Класична фізика відтворює картину світу, що була притаманна Новому часу. Вона базувалася на таких положеннях, які у свій час Г. Лейбніц назвав "гарно обґрунтованими феноменами". Природа розуміється як об'єктивна реальність: простір і час розуміються як абсолютні, матерія визначається як неподільна маса елементарних частинок. Також в основі класичної фізики лежить принцип причинності, що виступає як головний "пояснювач" картини світу. Світ розуміється як великий механізм, що керується причинно-наслідковим рядом явищ, які з необхідністю змінюють одне одним. Саме тому, за В. Петровим, розум, логіка виступають основним критерієм істини, оскільки все за умов такого світогляду піддається лічбі, математико-геометричним розрахункам: "Людина була певна себе; вона була горда здобутками свого пізнання. Ніщо не лишилося не ясним або нез'ясованим для її розуму. Лічити означало мислити; мислити означало існувати" [курсив мій - С. Р.]. Що ж ми маємо сьогодні? Який образ світу пропонує нам сучасна, модерна фізика? Повністю протилежний. Адже природа вже не є такою гносеологічною даністю, швидше, вона перетворилась на річ-у-собі, знання про яку - суб'єктивне, тобто таке й тільки таке, що належить суб'єктові, буття стало можливим лише як буття усвідомленим (Bewusstsein), тому простір і час були оголошені лише суб'єктивними формами нашої чуттєвості, принцип причинності оголошено "звичкою", а згодом А. Ейнштейном "каузальну реальність обернено в негативну схему статичної ймовірності". Класичному поняттю матеріальної неподільної субстанції, що представлена неподільними елементарними частинками-атомами, протиставляється принцип безкінечної ділимості матерії, що підкріплюється відкриттями фізики елементарних частинок: ядра, електронів та ін. Більше того, самі елементарні частинки не є корпускулами, а складають діалектичну єдність хвилі й тіла, де кількість електронів обумовлює якість, стан атома. Класична фізика побудована на принципі несуперечливості, натомість суперечність у сучасній фізиці є основою для розуміння. Сучасна фізика виявляється повним запереченням класичної, а отже, і сучасний образ світу є запереченням попереднього.
Неважко помітити, що, на погляд В. Петрова, ці проблеми фізики є не лише фізичними, а більшою мірою філософськими. Фізичні знання обумовлені певними філософськими теоріями, що складають ідеологію епохи. Вони обумовлені системою протиставлень, яку В. Петров розглядає у своїй концепції філософії історії. Ця система протиставлень стосується логічної конструкції гносеологічного поняття істини. Уявлення про простір і час, природу, матеріальну субстанцію і т. ін. обумовлюються ідеологією історичної епохи, яка певною мірою визначає й культурну епоху, характер самого мистецтва. Для обґрунтування даної тези спробуємо відтворити систему протиставлень між ідеологіями епох Середньовіччя та Нового часу.
Однак нас цікавить культурна епоха. Тому спробуємо побудувати іншу систему протиставлень, що є похідною від попередньої.Класична фізика
Умови можливості початку епохи є умовами можливості її кінця в рамках тотальності, саме тому філософські передумови виробились ще за період класичної філософії. У другій колонці таблиці неважко зауважити картину кантівського "коперніканського повороту" у філософії. Подібний поворот відбувся і в мистецтві.
Як ми вже зауважували, методологією В. Петрова є діалектика всезагального (тотальностi), саме тому не можна розглядати зміни в мистецтві як наслідок змін у фізичній картині світу. Сам мислитель пише, що "тут потрібні певні уточнення. Справа йде ні про "паралель", ані про "пояснення". Йдеться про дещо інше. А саме про те, що мистецтво і фізика, цілком незалежно [курсив мій - С. Р.] одне від одного, за останні 40 років виявили тенденцію розвиватись в одному і тому ж напрямкові... Тут не доводиться говорити ні про "взаємовплив", ані про "відношення", а про "суцільність доби".
Зважаючи на вищеокреслені проблеми, звичайно, в мистецтві філософа цікавить саме живопис і література. В. Петров пропонує розглянути й зіставити певні лінії змін філософських уявлень і змін у живописі. За Середньовіччя уявлення про простір і час цілком підпорядковувались релігійній доктрині, що наголошувала пріоритет метафізичного буття, буття Бога, саме тому нерідко матеріальний світ розумівся як недосконалий, обмежений. Концепція обмеженості просторового світу відобразилася і на творах живописного мистецтва. Середньовічний живопис не знає простору, мистці не творять просторових зображень ікон, картин. Цілком зрозуміло, що техніка лінійної перспективи, яка була розроблена в Античності, не була забута, вона просто не була актуальною за ідеології епохи Середньовіччя, тому й не використовувалась.
Ідеологія Нового часу протиставляє Середньовіччю протилежні
Loading...

 
 

Цікаве