WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Філософія культури Віктора Петрова - Реферат

Філософія культури Віктора Петрова - Реферат

проблеми: разом із кризою ідеології історичної епохи існує криза культурноїепохи, які між собою пов'язані в межах тотального підходу.
Опираючись на основні тексти вченого, необхідно для подальшого висвітлення теми вивести розуміння, визначення поняття "культура" самим В. Петровим. Звісно, воно не буде повним, зважаючи на складність предмета дослідження, однак буде складати певну пресубпозицію філософського студіювання. Виходячи з вищезазначеної спрямованості наукових занять філософа, можна говорити про розуміння культури як комплексу певних матеріальних, духовних, інтелектуальних, емоційних рис суспільства, що включають у себе не лише різні мистецтва, а й спосіб буття, основні правила людського життя, систему цінностей, традицій, вірувань. Культура розуміється як певна тотальність об'єктивного (матеріальна культура) й суб'єктивного (духовна культура), свідомого й позасвідомого, логічного й історичного, тому філософія культури є методологічне дослідження способу культурного буття людства, яке розуміється як умова можливості буття суспільства й людства загалом.
На перший погляд, може скластися враження, що іноді мислитель ототожнює філософію історії і філософію культури. Сам Віктор Петров дає підстави для подібних суджень, часто апелюючи для пояснення того чи іншого факту (проблеми) до категорій філософії історії. Подібна видимість не є випадковою, позаяк проблема співвідношення філософії історії та філософії культури є актуальною й сьогодні. У філософському дискурсі середини ХХ ст. ця проблема підіймалась й іншими мислителями. Звичайно, некоректно було б ототожнювати філософію культури і філософію історії, адже безперечним фактом є висновок про те, що цикли розвитку культури не збігаються з етапами історичного поступу. Подібні висновки є результатом відомих філософських досліджень таких мислителів, як О. Шпенглер ("Присмерк Європи"), А. Тойнбі ("Людина, цивілізація, суспільство") та ін. Через це набуває все більш філософського обґрунтування ідея автономності науки, моралі, мистецтва, що була висловлена у творчості Іммануїла Канта. Однак філософська концепція В.Петрова демонструє ідею антиавтономності вищезазначених сфер буття, зберігаючи при цьому самобутність кожної. Для розуміння цієї позиції необхідно визначити особливості розуміння автономності самим мислителем. Він не стає на позиції позитивізму або ж каузального пояснення. Принцип детермінізму можливий у рамках лише наукового дослідження. Тому розповсюдження принципу детермінізму на філософське дослідження культури може призвести до таких суперечливих висновків, коли між природою і мораллю, природничими і гуманітарними науками в межах строгого детермінізму не існує методологічного розрізнення. Щодо такої позиції справедливою є критика її І. Кантом, О. Шпенглером, А. Тойнбі розуміння науки, моралі, мистецтва як автономних сфер людського буття. Справді, усі ці сфери не може об'єднувати принцип детермінізму, між ними неможливий прямий причинно-наслідковий зв'язок. Але також буде хибною абсолютизація цієї автономії; тому, говорячи про антиавтономність науки, моралі, мистецтва, В. Петров не ґрунтує її на принципі детермінізму. Не причинно-наслідковий зв'язок об'єднує й взаємообумовлює ці сфери. У нього науковому принципові детермінізму протиставляється філософський закон діалектичного розвитку, що виражає й дає розуміння саморозгортання тотальності. Розуміння людського буття як певної тотальності зводить до мінімуму розуміння науки, моралі, мистецтва як автономії.
У рамках означеної методи ми маємо зняття суперечностей: з одного боку - збереження розуміння автономності цих сфер щодо принципу детермінізму, з іншого - зняття цього відношення в його претензії на абсолютність. Взаємовплив можливий як єдиний процес, процес діалектичного розвитку, за яким розвивається історія, саме тому мислитель, формуючи перед собою методологічне завдання, говорить про необхідність застосування нової методи, що буде відповідати сучасному рівню розуміння культури: "Справа йде про методу, якою оперує сучасне історіознавство [філософія історії - С. Р.], в відміну від 19 століття".
Як виникла культура? Що сталося з людиною, що обумовило її перехід до культурного буття? Ці запитання завжди хвилювали науковців, культурологів, які намагаються дослідити умови виникнення культури та мистецтва. Однак усі їхні висновки є гіпотетичними, оскільки вони ґрунтуються на методології теоретичної реконструкції. Віктор Петров свідомо уникає генетичного підходу, розуміючи проблематичність і неактуальність для його часу питання про генезу. Особливо яскраво висвітлює це концепція О. Шпенглера, одним із висновків якої є твердження про неможливість визначення витоків та причин появи певної культури та культури взагалі. Для О. Шпенглера - це містичний акт, який неможливо науково обґрунтувати. В. Петров розуміє, що навіть, якщо й буде дана відповідь на питання про генезу культури, то все одно вона не дасть розуміння процесу й не вирішить завдань, які має перед собою філософія культури. Тому для мислителя культура постає як факт, даність, яка досліджується як процес культурного розвитку, що є цілістю, тотальністю. Це спонукає філософа до застосування особливої методології, адже умовою будь-якого дослідження є теоретичне розмежування, структурування того чи іншого явища; метою структурування є розуміння. Для розуміння єдиного цілісного процесу необхідно ввести критерій його структуризації, що вимагає будь-яке теоретичне дослідження. Інакше факт даності культури буде поставати як невизначене буття, яке неможливо означити за допомогою поняттєво-категоріального апарату. Зняття цієї невизначеності - перший крок до теоретичного дослідження тотальності, яка виражається як історія та культура. Ідея перервності часу знімає невизначеність у понятті епохи - історичної чи культурної. Саме тому філософ розглядає епоху як протиставлення між ідеєю історичної безперервності в часі та ідеєю перервності.
Виокремлення культурних епох не відрізняється від історичних: В. Петров говорить про Античність, Середньовіччя й Новий (Наш) час як основні епохи у філософсько-історичному й культурологічному сенсі. Подібне формальне ототожнення обумовлюється єдиним завданням у визначенні епохи як у філософії історії, так і у філософії культури. Мислитель прагне "розчленувати ці часові градації [епохи - С. Р.]" та на теоретико-методологічному рівні "з'ясувати ті критерії, що дозволяють нам визначити, внаслідок чого, як [курсив мій - С. Р.] потік історичного буття розчленовується на ці відокремлені один від одного часові відтинки". Саме тому, на наш погляд, подібний погляд обґрунтовується в системі філософії історії мислителя. Як відомо, В. Петров розмежовує епохи на підставі розрізнення логічних конструкцій гносеологічного поняття істини. В "Історіософічних етюдах" філософ виявляє систему протиставлень у розумінні істини за Середньовіччя та Нового часу, що й обумовлює перехід від однієї
Loading...

 
 

Цікаве