WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Філософія культури Віктора Петрова - Реферат

Філософія культури Віктора Петрова - Реферат


Реферат на тему:
Філософія культури Віктора Петрова
Філософське осмислення культури в науковій спадщині Віктора Платоновича Петрова посідає значне місце, демонструючи оригінальність і неординарність, глибину філософської рефлексії мислителя над феноменом культури. Розробка цієї проблематики припадає на другий період творчості вченого - 1946-1949 рр., коли він перебував за межами Батьківщини (в Німеччині) у складі "наукової еміграції". До цього спричинилися особливості післявоєнного періоду. Центральною проблемою і поняттям наукових студій на той час стає поняття "криза" - криза ідеології епохи, криза культури, криза мистецтва. Двом останнім проблемам і присвячено ряд статей Віктора Петрова, що свідчать про наявність у мислителя оригінальної концепції культурного процесу на рівні методологічного осмислення явища, що дає нам право говорити про філософію культури вченого. Однак, ці поняття потребують уточнення в рамках філософської системи В. Петрова, оскільки умовою будь-якого критичного аналізу є його іманентність. Концепція філософії культури представлена рядом публікацій 1946-1949 рр.: "Екскурси в мистецтво", "Засади естетики", "Наш час як він є", "Естетична доктрина Шевченка" та ін. Крім цих "спеціалізованих" статей, доцільно під час дослідження залучити також роботи історіософського характеру: "Історіософічні етюди", "Сучасний образ світу. Криза класичної фізики", позаяк ми маємо справу з цілісною філософською системою мислителя, а не з окремими філософськими поглядами.
Поняття культури вирізняється своєю багатозначеннєвістю, що, безумовно, ускладнює дослідження. Однак, така багатозначність виражає розмаїття можливих осягнень у галузі культури, які виходять за межі суто філософських. Явище культури є предметом багатьох наук, що вивчають різні її аспекти та прояви. На сьогодні існує більше 300 визначень цього поняття. Той факт, що ці визначення не є суперечливими, а взаємодоповнюваними, говорить про тотальність самого явища, адже тепер не є секретом, що людина, людство існує не у світі природи, що не змінена, не перетворена. Ми живемо у створеному нами культурному світі, світі, перетвореному нашою працею, волею, розумом. Що більше, культура виступає носієм суспільного досвіду людства, що суттєво відрізняється від генетичного та індивідуального досвіду, який притаманний тваринам. Ми сприймаємо світ крізь призму нашої культурної приналежності. Отже, культура є перетвореною людиною природою. Говорячи про таке визначення, неважко помітити поряд з його правомірністю його неповноту. Вона полягає в тому, що явище культури не завжди корелює з природним світом, отже, культура включає в себе й духовне виробництво, етику, мораль, мистецтво й т. ін. Сам собою напрошується висновок, що визначення та розуміння культури в рамках наук, що її вивчають, обумовлюється специфікою того чи іншого наукового дослідження. Однак, разом з цим постає необхідність у методологічному узагальненні всього набутого, виявлення смислових структур культурного процесу, формування певного методу розуміння явища культури, що є предметом філософського студіювання.
Критерієм будь-якого наукового дослідження, на відміну від методологічно-філософського, є опертя на фактичний матеріал, що обмежується предметом певної науки. Наукові дослідження є нескінченними, а отже, завжди неповними, позаяк нескінченною є кількість фактів, які можуть вивчатися. Через це науки завжди приречені працювати з частинами, не досліджуючи ціле. Арифметична сукупність усіх наукових знань не дасть нам розуміння цілого. Це обумовлюється ще одним недоліком питомо наукового погляду на речі. Умовно (у світоглядному аспекті) ми можемо говорити про наукове дослідження як встановлення причинно-наслідкових зв'язків та узагальнення їх на рівні наукових положень, теорій, законів. Наука завжди відповідає на питання "чому?". Однак, умовою філософського дослідження є визначення не лише причинно-наслідкових зв'язків, а більшою мірою умов можливості існування явища, визначення його онтологічного та гносеологічного статусу, врахування при дослідженні об'єкта включеності самого суб'єкта (дослідника) до конкретного явища, забезпечуючи при цьому рефлексивність теорії, єдність системи. Такої єдності неможливо досягти в дослідженні, розділяючи й структуруючи предмет вивчення, вносячи момент відносності. Тому необхідністю філософського осмислення культури є розуміння останньої як деякої тотальності, в яку включений і сам мислитель. Саме тому Віктор Петров, усвідомлюючи себе людиною Нового часу, наголошує на необхідності застосування філософського методу: "Речі і явища він [Наш час - С. Р.] розглядає як цілості". Тому особливістю його філософії культури є розгляд останньої не як наявного буття, а як тотальності, що не існує ізольовано. Варто одразу зазначити, що термін "тотальність" не є автентичним для філософської системи В. Петрова. Безпосередньо в роботах він використовує поняття "цілісності", "єдності", під якою розуміється єдність, що, розгортаючись, зберігає себе. Ми свідомо іноді будемо вживати термін "тотальність", оскільки для самого філософа не існує принципової різниці в розумінні цих двох категорій.
Основою філософської методології вченого стала трансформована діалектична концепція Г. В. Ф. Гегеля, яка виражає розгортання тотальності. Однак ця методологія не є копією діалектики Гегеля, вона позбавлена вад панлогістського розуміння історії та культури, принципу сходження від абстрактного до конкретного.
Говорячи про філософську систему мислителя, нам необхідно встановити значення основних категорій та понять, що ним вживаються. Найважливішим поняттям, звичайно, є тут поняття культури. Проблема полягає в тому, щоб виявити розуміння самим В. Петровим цього поняття в контексті його філософії культури. Сам дослідник у своїх текстах не дає чіткого, "словникового" визначення цього поняття, і це цілком закономірно, оскільки на це питання має відповідати вся система в цілому.
Проблема філософії культури розробляється В. Петровим у другому періоді творчості (1946-1949). Усвідомлення повоєнної кризи європейського світу ми спостерігаємо серед багатьох видатних філософів того часу (Німеччина, Франція, Італія...). Не могло не хвилювати це й українських мислителів. В європейському філософському дискурсі ми спостерігаємо появу багатьох історіософських та культурфілософських систем (О. Шпенглер, А.Тойнбі, К. Ясперс, Ж.-П. Сартр, А. Камю), загальною метою яких є пошук шляхів виходу із кризи всього людства.
У творчості В. Петрова проблема кризи набуває багатоаспектного характеру. Констатуючи кризу ідеології, яка розглядається у філософії історії вченого, неможливо обминути і кризу культури. Утім, філософія культури мислителя - це насамперед спроба пошуку виходу з кризового стану шляхом осмислення, розуміння цього стану. Мислитель не намагається розмежувати кризу ідеології, кризу культури. Однак, тут можна говорити про інший бік цієї
Loading...

 
 

Цікаве