WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Хода руйнації, чи новітня історія київської школи художнього скла - Реферат

Хода руйнації, чи новітня історія київської школи художнього скла - Реферат


Реферат на тему:
Хода руйнації, чи новітня історія київської школи художнього скла
Київський завод художнього скла, гігант та унікальне виробництво, у нестабільній економічній ситуації країни погасив свої печі. Зараз останнім форпостом заводу залишився музей, який, без сумніву, є національним надбанням. Проте загроза його знищення - ймовірна. Про це говорять самі працівники заводу.
В'ячеслав Дудін, головний художник заводу: "Без допомоги державної влади, лише силами заводу, музей врятувати неможливо. Усе, що робиться на заводі останні п'ять років, навертає мене на думку, що владі не вигідний розвиток власної промисловості, тим більше її унікальних форм. Але дуже важко повірити у реальність, що нависла над музеєм, і яку можна сформулювати приголомшуючим діагнозом: смерть найближчим часом".
Іван Зарицький, у минулому головний художник, пропрацював на виробництві більше сорока років: "Коли я заходжу на територію заводу, у мене виникає відчуття, близьке тому, коли йдеш на цвинтар, до могил близьких. За музей заводу ще поборемося трохи, поки на ногах стоїмо".
На такій сумній ноті спробуємо розібратися в хитросплетіннях питання. Спочатку, аби наочніше окреслилась картина того, що втрачаємо, трішечки заглибимося в історію.
У "Повному зібранні законів Російської імперії" за 1720 р. читаємо: "Великий Государ наказав: Дзеркальні, скляні заводи завести у Києві в пристойному місці; і на тих заводах робити дзеркальне скло й кришталевий посуд". В архівах Київської губернської канцелярії зберігаються матеріали, що підтверджують факт реалізації цього наказу. Але за браком фактичного матеріалу немає можливості скласти достатньо повну уяву про асортимент та характер виробів цього заводу. Більш чітка картина розвитку скляного виробництва постає завдяки щорічним звітам статистичного комітету (з 1868 р.) та описам старшого фабричного інспектора Київської губернії (з 1887 р.). У ІІ пол. ХІХ ст. найпотужнішим серед усіх склозаводів Київської губернії було підприємство на Деміївці. У 1914 р. цей завод (тодішня назва - Південно-Російський склозавод) стає одним з провідних у галузі на території Російської імперії, безперервно працюючи до 1917 р.4 Пройшовши через лихоліття революції, громадянської війни, зазнавши інтенсивного зростання в добу індустріалізації, переживши евакуацію в Ашгабад під час Великої Вітчизняної війни, завод відроджувався, працював, нарощував свої оберти.
У 1960 р. відбулось докорінне оновлення матеріально-технічної бази заводу, відсоток сортового посуду та унікальних виробів мав сталу тенденцію до зростання, що спричинило останнє його перейменування - Київський завод художнього скла, на базі якого й виникла мистецька школа.
Своєрідні та самобутні художньо-сти-льові риси київського скла сформувались та розвинулись завдяки таланту та творчості ряду непересічних індивідуальностей, які складали колектив митців-однодумців та водночас солістів-фахівців Київського заводу художнього скла. Наявність сильного і стабільного колективу художників, здатного генерувати ідеї та реалізовувати їх у матеріалі, давало стабільну, сприятливу для розвитку модель стосунків на підприємстві. На заводі працювали художники: П. Авірков, І. Аполлонов, А.Балабін, В. Геншке, С. Голембовська, В. Дудін, І. Зарицький, В. Затинайко, Л.Митяєва, С. Сміян; віртуози-склодуви - В. Погрібний, П. Галкін, Л. Касаткін, В. Філіппов, В. Пахалович; майстри алмазного гранування - В. Залізко, В.Домановський, А. Жуков; майстри матового гравірування - А. Буров, І.Ковалишин.
Інтенсивне виставкове життя 1960-1980-х років, безсумнівно, сприяло акумуляції нових задумів, стимулювало художників на адекватне втілення власної творчої ідеї. Це був час тріумфу київської школи художнього скла, де кожна виставка (в тому числі й міжнародні) приносила їй визнання.
Виконуючи план виробництва, завод опинився поміж "двох вогнів": з одного боку, виготовлення та постійна розробка нових форм сортового та асортиментного посуду, а з іншого, збереження статусу заводу художнього скла, що передбачав творення унікальних, виставкових речей. У цьому, мабуть, полягав один із головних компромісів художньої промисловості радянського зразка, коли дистанція між естетичним рівнем масових виробів та рівнем, власне, художніх творів із скла постійно збільшувалася. Для художніх творів перевага віддавалась кольоровому склу та гутним технікам декорування, тоді як для сортового посуду головним матеріалом стає кришталь з алмазним грануванням. Так намітилась тенденція, зворотна до взаємовпливу та взаємостимулювання, а скоріше - навіть відокремленість цих двох сфер діяльності заводу, з гальмуванням саме художньої. Але наслідки цього процесу проявилися, з усією хворобливістю, тільки наприкінці 1980-х років.
Випускаючи постійний вал продукції великою кількістю та низької якості, що виправдовувалось дешевою собівартістю і підтримувалося його керівництвом, завод поступово втрачав внутрішній ринок збуту. Через неконкуренто-спроможність з масовою продукцією закордонних підприємств, що досить стихійно потрапляли на український ринок, та економічною незахищеністю з боку законодавчої влади, завод задихався у полоні власної хибної маркетингової політики.
Під час проведеної приватизації у 1994 р., з порушенням багатьох правил, контрольний пакет акцій був переданий компанії "Бешлі Холдинг Лімітед" (Кіпр), іншу частину акцій було розподілено між Фондом державного майна України та Відкритим акціонерним товариством "Київський завод художнього скла". Заводчанам, яким належить чверть пакета акцій, виявилось щось зробити не під силу, бо жодний банк у такій ситуації не давав кредиту, який би міг витягнути підприємство з кризи.
За величезні рахунки по опаленню, електроенергії, борги перед пенсійним
Loading...

 
 

Цікаве