WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українська ікона на тлі палеологівського та італійського ренесансів - Реферат

Українська ікона на тлі палеологівського та італійського ренесансів - Реферат


Реферат на тему:
Українська ікона на тлі палеологівського та італійського ренесансів
Розвиток українського мистецтва доби середньовіччя на "роздоріжжі" двох великих культурних традицій - візантійської та західноєвропейської - становить загальновідомий факт історичної науки, і, здавалося б, годі сподіватись дізнатися з цього приводу щось цілковито нове. Проте не буде зайвим нагадати, що шлях до згаданого твердження вартий того, щоб сказати про нього хоча б кілька слів. Якщо Д. Антонович спостерігав лише загальні тенденції, то В. Залозецький уже міг дещо конкретизувати свої спостереження. Нарешті В. Свенціцька вперше репрезентувала український іконопис, враховуючи візантійські та західноєвропейські барокові традиції. Тема загальноєвропейського контексту в історії українського мистецтва, безперечно, заслуговує на ґрунтовне дослідження, бо лише завдяки йому можна правдиво визначити місце культурних здобутків окремого народу. З огляду на ці обставини як один з попередніх заходів вивчення окремих найяскравіших зразків на тлі явищ палеологівського та італійського ренесансів, здається, матиме певний сенс. Не доводиться сперечатись стосовно правомірності вживання терміна "ренесанс" щодо візантійського мистецького явища доби Палеологів, адже здавна його принагідно використовують у науковій літературі. До того ж слід врахувати, що розвиток грецького та італійського іконопису XIII ст. мав чимало спільного, хоча вже тоді почали позначатися суттєві розбіжності. Про це треба нагадати саме тому, що певні українські ікони пізнішого часу мають за джерела іконографії якраз моделі зазначеного періоду. Навіть обмежене число прикладів може допомогти зробити черговий крок у визначенні проблематики, досі актуальної для генези українського іконопису XIV-XVI ст.
Візантійські ікони доби Палеологів (1261-1453) досить численні, і серед них чимало справжніх перлин образотворчого мистецтва, що позначені рисами високого натхнення. Як зразок палеологівського іконопису можна виділити, зокрема, славнозвісну ікону дванадцяти апостолів, виконану в середині XIV ст. Від XIII ст. набуває популярності відомий з давніх часів образ Христа Пантократора на зріст, репрезентований, між іншим, розписами на вівтарних стовпах, а також різьбленнями на слоновій кістці, портативними мозаїками. Серед ікон з подібними зображеннями чи не найприкметніші зберігаються в Ермітажі та в сакристії собору іспанського міста Куенки. Поряд з ними можна розташувати галицькі ікони XV ст. з Милика, Ременева, Сери, Старичева (Іл. 1, 2).
В. Свенціцька найдавнішою вважала ікону, подаровану Т. Копистинським Національному музеєві 1905 р., і датувала її кінцем XIV - початком XV ст. Моделями для подібних витворів були, ймовірно, насамперед портативні ікони або ж відтворення популярних образів у книжковій мініатюрі, де часом до сакральної композиції долучали ще постать донатора. Не виключено, що на популярності зображення Христа Пантократора на зріст позначився його зв'язок зі славнозвісним образом, котрий свого часу прикрашав Халкійську браму візантійської столиці й був предметом загального вшанування. Галицькі ікони можливо зіставляти з їхніми візантійськими взірцями лише щодо іконографічної схеми, тим часом як саме зображення помітно інтерпретовано. Живописні якості здебільшого переведено на мову графіки, з підкресленою лінійністю, засобами якої мистці користуються чудово. Часом їм байдуже, чи відповідає структура складок одягу реаліям, чи досить правильно вона підкреслює анатомічну побудову фігури. Майстрів більше захоплює ритм ліній, що утворюють своєрідні орнаментальні композиції. Проте загальний художній лад позбавлений будь-яких дисонансів і в ньому, по суті, все ж можна відчути далекі відлуння грецької "мелодії", неначе в слов'янському літургійному співі. Таке співвідношення візантійського оригіналу й українських ікон подекуди є типовим.
З інших прикладів можна впевнитись, що навіть посередні грецькі мистці здебільшого здобували класичну художню освіту, тим самим прилучаючись до тривкої елліністичної традиції. Нам дуже бракує доказів, які дозволили б стверджувати, що навчання іконописній справі на українських землях перейняло всі особливості грецької педагогічної практики. Більш схоже на те, що майстерність здобували в процесі копіювання досконалих взірців. З волинського с. Речиці (Рівненщина) походить велика за розмірами ікона Христа Пантократора з півфігурами Богородиці, Івана Предтечі та апостолів, написана наприкінці XV або на початку XVI ст. (Іл. 3-5). Текст на сторінках розгорнутої книги слов'янський, але всі технічні засоби виконання, насамперед моделювання облич та одягу, доводять авторство грецького мистця. Працював він на Волині, був вельми кваліфікованим майстром і користувався послугами помічників, серед яких був і вправний каліограф. За обдаруванням, мабуть, не поступався перед ним галицький майстер Дмитрій, котрий 1565 р. виконав для церкви Різдва Богородиці в м. Долині велику ікону Христа Пантократора, за схемою цілком подібну до попередньої (Іл. 6). Іконографічна схожість щодо центрального зображення з півфігурами Богородиці й Предтечі не виключає спільного джерела, і лише апостоли обабіч репрезентовані інакше, на зріст. Але якщо порівняти твір Дмитрія не лише із зазначеною волинською іконою, а й з іншими грецькими творами такого ж типу, можна переконатися, що галицький майстер був непогано обізнаний щодо їхніх особливостей, орієнтувався на них, проте не прагнув копіювати.
Його мистецьке коло інакше розуміло естетичні норми, і з тим він мусив рахуватися. Палеологівські ікони Богородиці Одигітрії в Скоп'є, Москві й на Афоні широко відомі як твори візантійського мистецтва останньої доби його розквіту. Усі ознаки такої іконографії й стилю має також ікона з Троїце-Сергієвої лаври. Це дуже рафінований твір, і годі шукати будь-якої подробиці, котра суперечила б загальній живописній системі. Подібні твори, безперечно, були знані також на Волині, і нині це твердження може спиратися на щойно реставровану велику за розміром ікону Богородиці Одигітрії з Успенської церкви в Дорогобужі. На перший погляд вона здається давнішою ніж є насправді, переважно за рахунок стилістичних архаїзмів. Проте досить придивитися уважніше до малюнка, до пропорцій, щоб зрозуміти, що за взірець правив
Loading...

 
 

Цікаве