WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Трансформація моделі функціонування образотворчого мистецтва в Україні II половини ХХ століття - Реферат

Трансформація моделі функціонування образотворчого мистецтва в Україні II половини ХХ століття - Реферат

химерних і неприродних, силуваних.
Тепер, коли жорстокий локальний експеримент припинено, виявилося, що увесь образотворчий світ поза межами СРСР розвивався послідовно й логічно. Тому період 1987-1990-ті для України - час перенастроювання, жорстких "курсів по підвищенню" творчої кваліфікації практично кожного колись радянського художника.
Політичні події нездоланно впливали на характер розвитку суцільно ідеологізованого мистецтва, і його деідеологізація також стала досить могутнім і водночас болісним поштовхом, який мав тривалу інерцію руху, й породив нові, химерні, несподівані форми функціонування.
Виявилося, що в деідеологізованому просторі митцям, вихованим за радянської влади, жити надзвичайно важко, небезпечно й непередбачувано. З'ясувалося, що твори образотворчого мистецтва - річ зовсім не першої і навіть не другої потреби. Тобто вивільнений і зубожілий народ купувати чи замовляти для себе мистецтво не може і не прагне. Взагалі й потреби такої не відчуває, бо вона не була прищеплена. Отже, модель функціонування образотворчості, ретельно побудована й виплекана у 1930-80-ті рр., зі зміною політичної влади й економічної ситуації та ідеологічної наповненості в країні розсипалася як картковий будиночок.
Відсутність ідеології в державі виявилася найбільш руйнівною силою, схожою на тайфун, опісля якого залишаються тільки руїни. Саме руїнами на сьогодні виглядають зубожілі творчі спілки, й надання їм статусу Національних сутнісну їхню наповненість не змінило. Вони не просто втратили капітали, замовлення, вплив..., а ще й морально застаріли, у них немає нової концепції, вони потребують нової ідеї.
Художники стали по-справжньому вільними. Але ж випускати на волю дорослого звіра, народженого за гратами, завжди вважалося негуманним. Та що робити, коли зоопарк зруйновано? Краще вже дати левам і кенгуру шанс вижити в дикій природі, аніж приспати їх здорових і сильних, хоча й розбещених.
Тож, у 1990-ті роки відбувається для більшості професійних на той момент митців вимушене, конфліктне, травмуюче оновлення художнього життя в Україні, такий специфічний спецкурс для тих, хто відстав від загальної програми "перебігу хвороби" послідовно сучасного більшості світу мистецтва. Екстерн, що вмістився у десять років, замість природних майже сімдесяти (від середини двадцятих до двохтисячного). Екстерн специфічний, непростий, бо передбачав і проводив ще й паралельний власний розвиток "учня", активно збагачуваний новимдосвідом. На сьогодні видно, що лікбез і гарячий дотик до недавніх знахідок образотворчості Європи та Америки пройдено, засвоєно, перетравлено. Міцно осіла ця специфічна пожива в усіх частинах і тканинах культурного тіла українського мистецтва - і в серці, і в печінках, і в психіці. Тепер можна сказати, що прискорене навчання закінчено, й українські митці органічно та переконливо інтегруються у світовий культурний процес, спілкуючись зі світом сучасною тому світу мовою, звичайно, з власним акцентом.
От і вийшли на великий торований шлях всесвітнього магістрального розвитку.
Покалічені, чи від початку неправильно розвинені, такі, що не вміємо цивілізовано спілкуватися зі світом (досить згадати про минуле Венеціанське Бієннале). Все ж помалу починає спрацьовувати природна система самоорганізації художнього життя, яке спирається вже на нові реалії. Отже, кволо, але послідовно формується український артринок. Не просто виникають, а й функціонують комерційні галереї поруч із галереями іміджевими й дотаційними. Провадяться артфестивалі, які стають серйозними стимулами для реалізації та активізації певних художніх кіл. Відбуваються артрейтинги. Формується інститут менеджменту. Художники, нарешті, усвідомлюють, що бути і митцем, і продавцем, і куратором та пропагандистом власної творчості мало кому під силу. Кураторські виставкові проекти стають звичним явищем. З середовища мистецтвознавців виокремлюються нові професії - куратор і менеджер. Паралельно з приватно організованими художніми акціями провадяться і державні. Персональна виставка художника, на відміну від радянських часів, перестала бути переважно посмертною. Безконтрольно, не цензуровано, часто і не редаговано видаються художні альбоми, каталоги, буклети...
Нове і владне, що з'являється у ХХ ст. - наступ інформації, точніше, її навала. Витончена, лабільна психіка митця (а його реактивність - це одна з умов функціонування творчої особи) зазнає величезного тиску квазіінформації. Це великий повсякчасний стрес. Чим відкритіша особа, чим тонше вона реагує на довколишній світ, чим менше досвідчена у плані сприйняття такої інформації, тим більший стрес. Технічний прогрес ХХ століття, стосовно попередніх століть, виявився просто шквальним вітром. Спочатку потяги та автомобілі й пароплави стали повсякденним засобом переміщення людини та інформації, а там розповсюджується телефон, телеграф - радіо, газети... За ними - телебачення й останнє двадцятиліття - комп'ютер, останнє десятиріччя - Інтернет - тенета - павутина. Саме ця павутина втілила у собі, уособила той фантастичний ресурс і силу інформації. Художник, який живе у лабіринтах технізованої інформації, що вже створює новий захоплюючий світ віртуального життя, і зумів перетворити її з тенет на поле здобичі, на поле чудес, яке і обробляти нібито не доводиться (тільки бери і користуйся, лише не отруїсь, умій відділяти зерна від полови) на сьогодні, на даному етапі приречений на великі перевантаження інформацією і складним, ще не опанованим у цьому контексті процесом вибору і відбору.
Отже, під час формування нової моделі художнього життя в Україні, ми спостерігаємо для багатьох болючу руйнацію однієї міфологічної і утопічної моделі й формування та функціонування іншої, нової, здається, більш органічної. Її ніхто спеціально не підтримує, все, нарешті, відбувається природно: лід утворюється і тане, квіти розпускаються і в'януть - ніхто ті квіти не бальзамує, а структуру льоду не підтримує штучним холодом. Таким чином, досить вільно народжується, структурується нова естетика, нова модель художнього життя в Україні, що включає у себе безліч напрямків та модифікацій власного втілення.
Loading...

 
 

Цікаве