WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Трансформація моделі функціонування образотворчого мистецтва в Україні II половини ХХ століття - Реферат

Трансформація моделі функціонування образотворчого мистецтва в Україні II половини ХХ століття - Реферат

висловів та проявів, дала можливість функціонувати образотворчому мистецтву в Україні несподівано досить різноманітно і свіжо, можливо, тому, що щиро й наївно, утворюючи інакшу, нову модифікацію моделі стосовно попереднього, специфічно регламентованого часу, умовно визначеного 1932 - 1953 рр., яке було стовідсотково тоталітарним. Одначе новітні дослідження свідчать про те, що всі ці послаблення були чистої води ієзуїтською провокацією, на зразок популярної приповідки:"...надо травку подрастить, чтобы видеть, что косить".
Наслідуючи логіку природно-погодної термінології, яка влучно й образно характеризує стрижень подальших подій, означу наступний період як "заморозки", які зазвичай бувають після відлиги. От тільки який з трьох знакових років вибрати за точку відрахунку? 1968-й - рік придушення Празького повстання? 1970 - коли сталося резонансне вбивство "націоналістки", росіянки за походженням художниці Алли Горської? 1971- коли був зміщений зі своєї посади національно ліберально налаштований україн-ський генсек Петро Шелест? Чи 1972 рік - коли, як "привітання" з Новим роком, на початку січня, розпочалися арешти української інтелігенції?
Думаю, "заморозками" в Україні логічно позначити 1970 - 1982-м роками. Це час жорстокого "закручування гайок" з явним фізичним насильством над тими, хто пробував чинити найменший опір, з активізацією прийомів і психологією влади сталінської доби. Історія з Аллою Горською була чи дуже невдалою, чи, навпаки, добре продуманою акцією, на зразок фантасмагоричної містифікації, аби вразити і налякати тих, хто наважився б протистояти. Стрес виявився надзвичайної сили, бо, мабуть, такигарно розрахованим і правильно спрямованим. Так руйнували Михайлівський Золотоверхий, звернувшись до новітніх надбань "вибухової" думки. Храм після перших вибухів був підкинутий догори й став на попереднє місце. Але врешті розсипався від правильно знайденої інженерної системи точкових, добре продуманих у спрямованості розривів. Так діяли карні органи і надалі - точково і вибірково - тепер уже не фізично, але соціально, морально знищуючи Віктора Зарецького, Людмилу Семикіну, Галину Севрук, Миколу Стороженка..., поцілюючи в найважливіші вузли, що концентрували у собі ідеї, творчу силу, наснагу.
Були художники, які щиро і віддано працювали за святими правилами соцреалізму, вони являлися переважно вправними і досить посередніми митцями, тими, хто складав переважну масу ремісників від мистецтва. Вони працювали лише тоді, коли було замовлення, а без нього, без стовідсоткової ймовірності отримати гонорар або платню, творити не поспішали, смислу в творчості не бачили, розуміючи професіоналізм як неодмінну оплаченість створеного. Це не вони писали "у стіл" або "на полицю".
Інший прошарок митців являв особистостей яскравих, талановитих, працьовитих, які творили за високий гонорар, бо зверталися до архіважливих, практично священних для держави тем. Навіть, якщо картини не були попередньо замовленими, їх закуповувало Міністерство культури, Спілка художників... Михайло Хмелько, Вікор Шаталін, Віктор Пузирьков, Михайло Бєльський, Вадим Одайник тощо. Окрім прибуткових ідеологічних творів, вони знаходили можливість і мали таку необхідність творити заради самого процесу. Знахідок спостерігалося небагато, проте вони були творчими людьми, просто більше за інших соціалізованими, зацікавленими в суспільному житті та стосунках.
Особливим явищем на цьому тлі були Микола Глущенко, Тетяна Яблонська, Михайло Дерегус, Георгій Якутович..., які примудрялися залишатися собою у всі часи, залишатися перш за все художниками і бути на видноті, активно виступати в суспільно-художньому житті.
І ще один прошарок, зовсім тонкий, митців, які переважно творили, шукали, експериментували... - Григорій Гавриленко, Анатолій Лимарев, Валерій Ламах, Карло Звіринський... проявлялися творчо, а от на замовлення виконували роботи лише задля того, щоб вижити, а не соціально ствердитися.
У нашому, українському, випадку унікальність, відмінність руху мистецького процесу в подвійному ідеологічно-формотворчому впливі на нього. Оскільки Україна була союзною республікою, ситуація повернулася таким чином, що драконівські правила, впроваджені для усього Союзу, в Україні чомусь ставали набагато жорстокішими, тобто цензура у внутрішньому колі України перевершувала настанови цензури Центру, породжуючи і утверджуючи почуття меншовартості у переважної більшості населення, а значить, і в митців. Ця проблема внутрішня і болюча, чисто психологічна, давала і дає про себе знати в розвитку країни повсякчас. Сьогодні також. У дисертації я демонструю це на конкретних прикладах завжди драматичних, а часто й трагічних доль митців.
1982 - 1985 рр., у які вмирали і призначалися один старіший за іншого керівники країни, нічим особливим непримітні, окрім задушливої атмосфери, яку потім називали "стагнацією" й неясного передчуття якихось перемін. У цей час активізується дозволене м'яко-альтернативне мистецтво, що виявлялося у пошуках молодих на той час художників, таких, як Сергій Якутович, Валентин Гордійчук, Олександр Івахненко, Володимир Бахтов, Юрій Чаришніков. Їхні твори зовсім не стосувалися ідеологічних завдань партії, а коли піднімали проблеми міжнародного значення, такі, як мир або війна, вирішували їх досить індивідуальними, незвично виразними художніми засобами.
І ось у 1985-му - 1991-му рр., з приходом до влади чергового генсека, відбуваються реформи, які, з одного боку, посилюють катастрофічну руйнацію економіки, з іншого, - відкривають широкі можливості для самореалізації, знімають ідеологічний тиск, який раптово став неактуальним. А потім настають часи незалежності України. Останній на сьогодні історичний етап, під час якого надзвичайно динамічно розвивалося й трансформувалося художнє життя в Україні, позначаємо 1991 - 2002 рр.
Державна система Радянського Союзу з її активним використанням морального, етичного, естетичного ресурсу образотворчого мистецтва створила унікальну ситуацію, схожу на лабораторний експеримент. Експеримент зі створення особливого саду чи фантастичного парку, де дерева ростуть у тих формах, які примусово надає їм садівник, а надає він форм
Loading...

 
 

Цікаве