WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Трансформація моделі функціонування образотворчого мистецтва в Україні II половини ХХ століття - Реферат

Трансформація моделі функціонування образотворчого мистецтва в Україні II половини ХХ століття - Реферат


Реферат на тему:
Трансформація моделі функціонування образотворчого мистецтва в Україні II половини ХХ століття
В історії людства не було більш-менш розвиненого суспільства, в якому б не надавали належного незбагненному впливу на психіку людини сили мистецького вислову. Образотворче мистецтво в цьому плані займає особливе, вагоме місце. А усвідомлюючи силу його впливу, використовували це явище щонайширше у своєму поступі: інколи в прогресі, подеколи в інволюції... - від донесення до загалу ідеології та політики того чи іншого деспота чи уряду - до розкоші особистого спілкування з мистецьким твором у приватній обстановці.
Протягом багатьох століть мінялися соціальні умови, запити суспільства і, що важливо, правителів, тобто основних замовників; змінювалися матеріали, ідеї та ідеали, виникали нові ілюзії та мрії... мистецтво реагувало на ці переміни як лакмусовий папір на кислоту або луг. Отже, зі зміною психології, ментальності, темпу суспільного життя, змінюється характер творів і, відповідно, особливості їхнього функціонування.
Історія українського образотворчого мистецтва ХХ ст. має власну, неординарну специфіку. Період, до якого звернене дослідження, виглядає прозорою кулею, розміщеною в більшій прозорій кулі, яка гойдається на хвилях світового культурного процесу, регенеруючи власний за темпом і атмосферою процес. Маю на увазі бездержавний статус Української Радянської Соціалістичної Республіки в системі Радянського Союзу, який у свою чергу був відокремлений від світу "залізною завісою". Та як не дивно, у тій відокремленій подвійним склом і подвійними стандартами в спілкуванні зі світом і у власному житті, реторті, мистецтво розвивалося зовсім не так однозначно, як того варто було очікувати, як того прагла Комуністична партія. Це на ділі не був тотальний соцреалізм. Просто саме найстереотипніші зразки вимученого соцреалізму найактивніше пропагувалися, виставлялися, публікувалися, а тому й запам'ятовувалися. Насправді ж, усе було значно цікавішим, різноплановим, глибшим і драматичнішим.
Проте зараз я звернуся до стрижневої схеми, яка свого часу закладалася свідомо й працювала досить ефективно, бо цинічно базувалася на одвічному методі батога й пряника. До середини двадцятих років Україна, тобто українські художники, незважаючи на факт звершення Соціалістичної революції, ще мали контакти зі світом і брали участь у міжнародній коловерті художніх ідей та обмінів. Та досить швидко країна (Україна), яка, як і раніше, залишалася складовою частиною величезної імперії, що тепер з монархічної стала тоталітарною, разом з усіма іншими "сестрами" - країнами СРСР потрапила до величезної мишоловки. Отже, 1922 року пастка за Україною зачинилася, з часом позаліплювали навіть шпаринки. Грім при цьому не гримів, усвідомлювати власну ізольованість почали не одразу, не надаючи попервах їй великого значення, не драматизуючи, мабуть сприймали як тимчасове явище. За кордонами Радянського Союзу мистецьке життя пливло своєю чергою - вільно, логічно, відповідно до розвитку суспільства, його науковим і технічним відкриттям, його демократичним надбанням, а також соціальній, філософській та естетичній думці, як завжди, як тисячі років перед тим.
У великій же пастці, яка тепер стала зовсім не метафоричною "тюрмою народів" (це визначення спершу стосувалося царської Росії), відбувалися карколомні процеси стосовно розвою усіх мистецтв і, зокрема образотворчого. Розраховано було не просто правильно або точно, розрахували геніально. Це могли зробити лише високоосвічені люди, близько знайомі з історією, філософією, з психологією людини та правилами управління не тільки її свідомими вчинками, а й підсвідомістю. Оскільки характер влади тяжів до стабільності, непорушності, що з часом врешті обернулося стагнацією, то і в основному стильовому спрямуванні були закладені певні стабілізуючі завдання, риси, та навіть каркас зі стремлінням до монументального, тобто емоційно, психологічно більш впливового; до реалістичного, тобто такого, що легко прочитується, є зрозумілим, доступним широким малоосвіченим масам трудящих. У цьому напрямку керівники держави рухалися, шукаючи найбільш оптимального стилю, з другої половини 20-х років й "узаконили" свою теорію в 1932-му, артикулювавши вустами Сталіна думку про те, що письменники (розумій творчі люди) - "інженери людських душ" і що основним методом мистецтва вільного народу є "метод соціалістичного реалізму".
23 квітня 1932 була прийнята широковідома постанова ЦК ВКП(б) "Про перебудову літературно-художніх організацій", яка кардинально вплинула на розвиток мистецтв у всьому Радянському Союзі і на подальшу долю практично кожної творчої людини по сьогодні, певним чином регламентувавши її життя. Відповідно до цієї постанови численні творчі угруповання митців мали розпуститися і натомість створити спілки творчих діячів, які підтримують радянську владу, незалежно пролетарського вони походження чи ні. Таким чином, на перший погляд, нібито надавалися однакові можливості всім членам новоутворених спілок, незалежно від походження. Бо саме членство тепер свідчило про лояльність художника до влади і його готовність до співпраці.
Визначалася, уточнювалася й реально формувалася естетична програма, що дістала назву "метод соціалістичного реалізму". "Як реалізм, соцреалізм був протиставлений абстрактному мистецтву, як соціалістичний, він був протиставлений реалізму ХIХ століття, який саме тоді отримав назву "критичного" (новий реалізм критичного підходу не передбачав)". Ідея соцреалізму була протягом усього подальшого існування Радянського Союзу безальтернативною програмою для легальної творчості всіх митців і, тим паче, членів тоталітарно організованої спілки, що брала на себе як підтримку, облаштування, працевлаштування, так і тотальний контроль над кожним своїм членом, разом з карним апаратом. Таким чином, феномен по-справжньому творчих угруповань зі специфічними художніми завданнями був знищений. Саме тут і набуває остаточного оформлення основна модель функціонування образотворчого мистецтва в Україні протягом майже шести десятків років.
Образотворче мистецтво з цього часу ставало результатом ексклюзивного
Loading...

 
 

Цікаве