WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Теоретико-мистецтвознавчі студії Віктора Петрова: метода дослідження - Реферат

Теоретико-мистецтвознавчі студії Віктора Петрова: метода дослідження - Реферат

просторового. Звідси художні експерименти у зображенні небес, ілюзіоністичних "розсунутих стель", видового пейзажу.
3. Розглядаючи співвідношення модерного мистецтва й модерної фізики, В. Петров звернувся до прикладів з творчості П. Пікассо, якого вважав найвидатнішим майстром Західної Європи ХХ ст. Як відомо, саме П. Пікассо разом з Д. Браком винайшли кубізм (1905 р.). Поділяючи думку сучасних йому критиків Г. Мге та Г. Флемінга, що "кубізм, з одного боку, розчленовував давній звичний зримий образ, з другого - витворював новий спосіб будувати образ", В. Петров водночас відкидав пояснення цього феномену запозиченнями з арабо-мавританської культури або з "зганьбленого душевного почуття Європи" і схильний був до зіставляння творчості П. Пікассо з модерною фізикою.
При цьому В. Петров підкреслював, що мистецтво й фізика, незалежно одне від одного, виявили тенденцію розвитку в одному напрямку, що є знаменним фактом, відповідним природі "доби". Також для нього було очевидним, що не варто говорити ні про "взаємовпливи", ні про "відношення", а лише тільки про "суцільність доби". У 1903-1907 рр., розмірковував В. Петров, П. Пікассо не мав і найменшого уявлення про квантову теорію Макса Планка чи теорію відносності А. Енштейна, що стали основами новітньої фізики, однак свою творчу акцію він скерував у той же бік, що й Планк, Енштейн, Бор, Резерфорд. Пориваючи з поглядами попереднього часу, деформуючи зримі образи в їхній об'єктивній природній даності, реконструюючи природу, фізики й мистці в цей час спирались на категорії спільної світоглядної свідомості. Мистці при цьому, подібно до хіміків, які виробляють синтетичні матерії, продукували синтетичну картину. Розчленовуючи образ з окремих часток, вони конструювали новий образ за власним планом і задумом: "Те, що одне око знаходиться на грудях, а друге там, де доводилося б бути плечу, що обличчя пласке й безоке, перехрещене схемою площин, це відповідає творчим тенденціям доби, якапрагне технічно перебудувати світ. Просторова і часова співчленованість елементарних часток, в якій вони були дані досі, втрачає свій сенс, коли конструкція, структура і план заступають даність природи".
Продовжуючи цю тезу В. Петрова, певну проекцію наукових відкриттів фізики можна простежити і в пізніших мистецьких течіях та напрямах ХХ ст. На наступному етапі розвитку мистецтва, коли виникла течія сюрреалізму, в мистецькій образотворчій культурі відомі спроби прямого відображення теми часу з притаманною йому безперервністю, ідеї відсутності (неіснування) причинно-наслідкових зв'язків. Художні образи цього часу сповнені відчуттям втрати субстанції мас, імітаціями або відтворенням світу в стані фантастичних видінь і галюцинаціях.
4. Окремо В. Петров розглядає співвідношення мистецтва й політики. Для цього він покликається на маніфест футуристів, опублікований 1909 р. в паризькому "Фігаро". Радикальні проголошення вождя та теоретика цього руху Ф. Марінетті, який славив війну, виглядали тоді як "снобізм, бажання лякати буржуа, як вибрики пересичених естетів". Ніхто не сприймав такі декларації всерйоз і не надавав ваги літературному хуліганству, однак уже через кілька десятків років, у повоєнні 40-ві рр. слова маніфесту Ф. Марінетті звучали "як втілене прокляття, як здійснена погроза": сказані задовго до появи фашизму в Італії, вони багато в чому передували тому, що фашизм проголосив згодом. Футуризм проповідував руйнівницво, фашизм здійснив його на практиці, виявивши зв'язки, що йшли від літературної доктрини до політичної. З цього, на думку В. Петрова, випливає той факт, що письменник (узагальнено - мистець) несе відповідальність за майбутню долю світу.
Як приклад до тези В. Петрова про співвідношення політичних та художніх ідей, можемо також указати на значення іміджу, який прийшов у сучасні політтехнології саме з мистецького середовища і став їхньою неодмінною складовою. Одним з найкращих майстрів такого "жанру" виявився лідер сюрреалізму С. Далі. Чи не вперше він виступив як іміджмейкер, створивши індивідуальний образ суспільного "героя" епатажно-гротескного типу. Обравши для свого образу шокуючо-негативне "забарвлення", він утілив свій задум у зовнішності, публічній поведінці, висловлюваннях у пресі, літературних творах, мистецькій творчості, тонко відчувши закладені в іміджі можливості "працювати" на популярність та збагачення. Додамо, що політичність С. Далі, який наголошував на своїй аполітичності, пронизує його полотна, скульптуру, графіку, хоча під нашаруваннями мистецького маскування це може бути не одразу зрозумілим. Однак, саме політика є тим стрижнем, який зробив творчість майстра гострою й актуальною, цікавою для значної аудиторії. Сповнені парадоксів, його образи несуть у собі невпевненість і тривогу людини, зануреної у сусупільно-політичну кризу в "передчутті громадянської війни". А якщо згадати "життєвий ґрунт" 20-80-х рр. ХХ ст. - час, на якому виникали сюрреалістичні містифікації та метафори С. Далі, то ним виявляться жахи концтаборів і Херосими, ідеї створення клонованої людини і трансплантація органів, початок атомної ери Чорнобиля і озонові порожнини атмосфери. Доведені до крайності в художньому виразі, образи С. Далі вагомі саме глибокою етичною і водночас політичною змістовністю. Вони доводять, що мистецтво ХХ ст. невід'ємне від світової політики, загальнолюдських проблем, громадської думки, соціальних процесів.
Повертаючись до доробку В. Петрова, відзначимо, що він чітко розрізняв протилежності між "нашим часом і попередньою добою", які полягали в тому, що ХІХ ст. стверджувало незалежність окремих рядів - філософії й літератури, літератури й політики, мистецтва й науки, соціальних процесів й економіки. Нині зв'язок між такими рядами є цілком очевидний. Утім, як зазначав В. Петров, "Маніфест [футуристів - Р. М.] не є пророцтво і не є інтуїція, та навіть не є збіг літературного тексту і життєвої ситуації. Він є свідченням того, що "ніщо не існує ізольовано".
На останок підкреслимо, що теоретичне обґрунтування теми "метода досліджень" є системою, що розвивається. Відтак час від часу вона потребує перегляду, переосмислення, теоретичних поновлень. Новації у цій ділянці - справа кожного нового покоління науковців, яке здатне висунути концепції, відповідні "поглядам часу". На це саме спрямовують мистецтвознавчі студії Віктора Петрова.
Loading...

 
 

Цікаве