WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Теоретико-мистецтвознавчі студії Віктора Петрова: метода дослідження - Реферат

Теоретико-мистецтвознавчі студії Віктора Петрова: метода дослідження - Реферат

безпосередньому зв'язку з філософією Гуссерля, який, відмовившись від генетизму й досліду відношень, надав перевагу при дослідженні речей і явищ морфологічному принципу, тобто аналізу структури.
У проекції на мистецтвознавство такі процеси, на думку В. Петрова, також мали позначитися: ця наука повинна оперувати іншими категоріями, ніж ті, що існували в попередню добу. Скажімо, у типовій для історіознавства тезі, виголошеній його колегою Ю. Бойко в 40-ві рр. ХХ ст. про зв'язок епох, коли "кожна доба, навіть у протиставленні до попередньої, несе у собі її нашарування", він пропонує розуміти таке: кожне заперечення є разом з тим ствердження; "не" саме собою, як чиста форма негативу, не існує; негатив завжди є негативом чогось; він є формулою негативного ствердження; кожне "не-А" є А, взяте в його заперечній, негативній формі. Таким чином, відносно епох, що змінюють одна одну, це означає: про кожну наступну можна сказати, що вона, конструюючи себе через заперечення, протиставляє себе попередній і є негативною формою попередньої. Тобто формула "не-А" водночас є "запереченням і ствердженням".
Продовжуючи таку думку автора, ми можемо проілюструвати її фактами з історії мистецтва. Так, у християнській Візанітії були вироблені суворі церковні канони, які заперечували язичницькі основимистецтва, успадковані від античності. Однак звернення митців Візантії до надбань давнини стали поштовхом не тільки для їхнього застосування в нових умовах, а й поштовхом для подальшого розвитку традиції, яку вони несли. Іншим прикладом є факт, що в культурі Давньої Русі християнські ідеї, внаслідок спроможності й розвинутості "внутрішньої релігії" (язичництва), розвивалися в тісному зв'язку з одвічнослов'янськими художніми традиціями (наприклад, багатоглавість соборів, м'які форми будівельних конструкцій, з притаманним для них плавним перетіканням одна в одну, поєднання технік площинного та об'ємного різьблення в скульптурі та ін.).
2. Ідейну основу мистецького твору В. Петров бачив не стільки у відтворенні образотворчими формами суспільно-політичних проблем, що відбувалися в сучасну для художника добу (хоча, природно, кожний твір був таким виразником), а у світоглядно-пізнавальному аспекті та узагальнено-типізованому виразі. Це твердження В. Петров проілюстрував за допомогою порівняльного аналізу рішень сюжету "Поклоніння волхвів" у творах доби Середньовіччя та Нового часу.
Так, у сцені "Поклоніння волхвів" з церкви Святого Аполінарія VІ ст., збудованої королем візіготів Теодоріхом у Равенні, він виділяє такі властивості: зображення царів-волхвів як символів трьох віків людини (старість, зрілість, молодість); відсутність психологізму; кольорові акценти й лінійну площинність фігур; ритуальну одноманітність руху, ігнорування правдоподібності, символічно-умовний характер пейзажу й золоте (безповітряне) тло. Творчу манеру середньовічного майстра дослідник визначив як варіювання тотожностей, прагнення дати систему, ритм і симетрію у "схематизованому кресленні".
У тому ж сюжеті "Поклоніння волхвів", однак уже роботи майстра ХVІІ ст. Х. Рібейри (1650 р.), він акцентував увагу на змінах, що відбулися в мистецтві від раннього Середньовіччя до Нового часу. Для Х. Рібейри - художника нової епохи, важливе зовсім інше, ніж для середньовічного майстра. Для нього природа є об'єктивною даністю, так само - натура й натуральність, жанр, побут, композиційна правдоподібність, де образ реальності вже не умовний, а важливий сам собою, бо існує об'єктивно. Художника приваблює не ідея симетрії, а точність відтворення баченого, не умовно-двовимірний, а реально-тривимірний світ, не площинність і лінійність, а глибина. Звідси цілковито інше розташування постатей - не одна за одною, подібно до лави, а компактною групою. Х. Рібейра змальовує природний і матеріальний світ: гори й синє небо, сіно ясел, тканину одягу, хутро кожуха та ін., що, як слушно зазначає автор, "деформує" традиційну релігійність середньовічного мистецтва своєю етнографічністю та соціальною характеристикою. Узагальнюючи, В. Петров зазначає, що мистець ХVІІ ст., виходячи із зорового сприйняття світу, подає "сентиментально-чуттєву, психологічну" характеристику зображених персонажів. Це стає для нього догмою й установкою. Художник перебуває на позиціях, що "людина знає лише те, що вона сприйняла за допомогою своїх почуттів".
Наскрізними ідеями Нового часу В. Петров визначає ідею людини та ідею природи. Їхні корені він убачає в добі Середньовіччя, незважаючи на метафізичну й теологічну свідомість людей того часу, а розвиток цих ідей - у Ренесансі, Реформації, Раціоналізмі ХVІІ ст., Просвітництві ХVІІІ ст., Лібералізмі ХІХ ст. "Гуманізм і натуралізм визначили зміст і напрямок природознавчих наук, стимулювали розквіт мистецтва, зумовили конструкцію політичних доктрин. Буржуазія, змагаючись проти феодального світогляду, творила свій власний, уже не теоцентричний, а гомоцентричний світогляд". У таких зв'язках він убачав певні ідеологічні закиди.
"Фізичне" бачення людей доби раннього Середньовіччя зумовлювало їхню специфічну двовимірність відображення світу речей і впливало на "площинність" середньовічної мозаїки, фрески, ікони. У мистецтві Нового часу таке бачення змінилось: зір став здатним фіксувати наявність тривимірного простору. Цей феномен відбувся внаслідок відкриття законів перспективи. Зображення об'ємних тіл на площині, яке передавало їхню просторову структуру і водночас їхнє розташування в загальному просторі, несло незвичну для більшості людей того часу художню образність. Відомо, що у глядачів, сучасників художників, які стали застосовувати перспективу, у сприйманні творів мистецтва виникали труднощі. Початково такі твори навіть здавались "дуже далекими від мистецтва, антихудожніми продуктами чистого розумування". Насправді художниками доби Відродження керувало нове почуття простору, явище, за В. Петровим, одного порядку, що й каталог нерухомих зір Тихо Браге, відкриття Галілеєм планети Нептун, Колумбом - Вестіндських островів і Америго Веспуччі - Америки. Абсолютизація простору, визнання простору за вищу реальність, віра в об'єктивне буття простору стають істиною, однаково обов'язковою для фізика, механіка, астронома й мистця. Мистецтво Нового часу, у противагу до мистецтва Середньовіччя з його абсолютною безпросторовістю Божого світу, стає мистецтвом світу
Loading...

 
 

Цікаве