WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Теоретико-мистецтвознавчі студії Віктора Петрова: метода дослідження - Реферат

Теоретико-мистецтвознавчі студії Віктора Петрова: метода дослідження - Реферат

окошелюватися на українському мистецтвознавстві донині. На сучасному етапі об'єктивно це зумовлюють і певні соціальні тенденції, зокрема, процеси "початкового накопичення капіталу", з одного боку, і все ще недостатнє суспільно-громадське усвідомлення важливості вітчизняних наукових надбань для майбутнього, з іншого. Нині українське мистецтвознавство, особливо його теоретична база, потребує відновлення і "реконструкції". Тому фіксування позитивного досвіду, накопичення відповідних наробок, формування традицій, закріплення таких накопичень належать до першочергових завдань.
На цьому тлі важливий досвід, що хронологічно збігається саме зперерваними в 30-40-ві рр. набутками мистецтвознавчої школи в Україні, несуть у собі роздуми 40-х років ХХ ст. відомого письменника, літературознавця, філософа, історика, археолога, етнографа, фольклориста Віктора Платоновича Петрова-Домонтовича (науковий псевдонім - Віктор Бер). Донедавна його естетичні погляди, викладені переважно в закордонних виданнях, залишались відомі надто вузькому колу наукової і суспільної громадськості. Однак, поступово, коли доступнішими стають архіви і спрощуються зв'язки з закордонними установами, його роботи все частіше є об'єктом вивчення. Це був науковець з виразною індивідуальністю й самобутністю. Його професійна ерудиція, глибинна наукова культура, здатність до цілісного бачення процесів, що подекуди не вкладались у межі однієї історичної епохи, базувались на оперуванні автором знаннями одразу кількох наукових галузей. Яскраву палітру творчих можливостей науковця осягнути не просто. Теоретичні побудови В. Петрова характеризують сміливість суджень й оригінальність теоретико-аналітичних рішень.
Ідеї В. Петрова відобразили ситуацію, характерну для пошуків аналітичної думки початку ХХ ст., коли впровадження науки у всі сфери суспільної діяльності стало супроводжуватись ростом престижу т. зв. "наукової культури". Змістовно вона наслідувала ідеали, похідні від часів Просвітництва, що в результаті призвело до формування уявлень про дві культури: гуманітарну, тобто традиційну, та наукову, тобто сучасну, нову. Уявлення, що відображали зміни у стосунках науки та мистецтва, з одного боку, оцінювались традиційно як гносеологічні, з іншого боку, як такі, що несли в собі соціокультурний зміст. Актуальними стали питання впливів наукової думки на художнє мислення, а також мистецтва на явища, що виникли під впливами науково-технічного прогресу. У якості зворотних процесів розглядались впливи художнього мислення на мислення наукове. Особливості творчості в науці все частіше співвідносились з творчими процесами в мистецтві.
Вихідною тезою щодо методи дослідження в мистецтвознавсті, яке В.Петров прилучив до історіознавства, він вважав ідею відповідності науки до рівня розвитку суспільства. На його думку, змінюючись разом із суспільством, наука відображає рівень його зрілості й водночас вищих духовно-пізнавальних потреб. У своїх роботах "Засади естетики" та "Про домо суа. Дещо про методу" В. Петров висунув тезу: "ніщо не існує ізольовано-осібно". Наголошуючи на полемічному характері цієї тези, він підкреслював, що тут мовиться про загальні принципи дослідження навколишнього ("природного") світу.
Для ХVІІІ ст. основною методою осмислення навколишнього світу була, за В. Петровим, тенденція до універсалізму, для ХІХ ст. - "ідея приватності", уґрунтована на плюралістичному релятивізмі, що полягала в осягненні світу й суспільства як множинної сукупності елементарних часток, кожна з яких у своїй "приватній" осібності існувала в поєднанні і через поєднання до іншої. Для ХХ ст., яке відкинуло релятивістичний плюралізм, стала характерною "ідея структури", що "воліє говорити не про множинність і відносність, а про єдність, не про сукупність, а про цілісність", коли генезі протиставляється творчий акт, безперервності - перервність, еволюції - революція". "Наш час, - писав дослідник, - усуває відношення й відносність з свого поля зору. Натомість він бере речі й явища в їхній структурній і, відповідно до того, плановій, отже, організованій, тотожності. Речі і явища він розглядає як цілісті".
Спостерігаючи історичну змінність концепцій світовідчуття і світосприймання, В. Петров з притаманною йому здатністю до ретроспективно-всеохопного бачення процесів, окреслив підходи до проблеми методи. На його думку, свою увагу історик [мистецтва - Р. М.] має переносити з часткового на загальне, з окремої події або з сукупності подій на структурну будову епохи, вивчати не відношення речей і явищ, а речі і явища, як такі, в цілковитій певності, що структура окремого явища або окремої події й структура епохи тотожні. "Від істориків [мистецтва - Р. М.] ми в праві вимагати, щоб їх історіознавчі концепції відповідали поглядам... нашого часу".
Прагнучи усунути "прикрий присмак абстактності", В. Петров розкрив свої погляди через низку прикладів, за допомогою яких виклав своє бачення питання.
А саме:
1. На формування художніх процесів істотно впливає рівень розвитку наукової думки, в тому числі доволі далекої, на перший погляд, від мистецької творчості - природничої, фізичної, хімічної, математичної. "Досі історики, до якого напрямку вони не належали б, оперували історичними фактами, як природними даностями, вони описували об'єктивну даність природи. Сьогодні природа перестає бути тим, чим вона була ще вчора: ми живемо за доби синтетичних матеріалів". Так, наука ХVІІІ ст. відносила воду, землю, вогонь, повітря до елементів; наприкінці ХVІІІ ст. Лавуазьє довів, що вода (а також, земля, повітря, вогонь і т. ін.) не є елементом, вона сама складається з елементів. І якщо класична фізика ґрунтувалася на ідеї неподільності атомів, то модерна фізика, після відкриття англійцем Р. Резерфордом у 1919 р. атомного ядра, оперує протилежною ідеєю. Модерна фізика відкинула три основні засади, які лежали в основі класичної фізики: ідею безперервності, причинності й субстанції маси.
В. Петров зазначав, що актуальною проблемою у ХХ ст. стало пов'язання філософії й фізики. Такі процеси, на його погляд, відобразили полемічні статті сучасників - німецького фізика П. Йордана, Еме Патрі, Мако Вундта. Сам В.Петров вважав за необхідне визнати, що сучасна концепція атомного ядра у фізиці, згідно з якою не субстанція-маса визначає матеріальну природу атома, а його структура, стоїть у
Loading...

 
 

Цікаве