WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Початки української дивізії "Галичина" - Реферат

Початки української дивізії "Галичина" - Реферат

райху. По військовій лінії йшло нам про поширення права набору до Дивізії на територію цілої Генеральної Губернії і на райх, про ступневе вилучення з різних військових і піввійськових формацій українців - принайменше тих, які походили з українських земель в Генеральній Губернії, і старших емігрантів, та включення їх до Дивізії.
Під час переговорів з Вехтером виявилося, що його компетенції є обмежені й що багато від нього "виторгувати" не можна. Як було сказано, він добув підтримку для ідеї Дивізії у Бергера, але мав він і противників в роді Еріха Коха чи високих достойників з гестапо, які бачили українську проблему лише з негативного погляду, з погляду "Абвер". При цих відносинах Дивізія не могла носити загальноукраїнського характеру, а лише регіональний - галицький, її український характер міг полягати більше в змісті, ніж в зовнішніх формах. Вехтер не міг давати українцям ніяких політичних гарантій і не міг за ними їздити до Берліну, бо і так не дістав би їх, а лише послабив би свою позицію ісправу Дивізії. А втім - яку вартість мали б якісь політичні гарантії з боку тих, що всі переговори і пакти вважали за клаптик паперу. Іншими словами, оцінюючи ситуацію реально, зміст переговорів з Вехтером був доволі скупий. При всіх тих пертрактаціях треба було ще брати, як вже було сказано, до уваги, що німці могли зорганізувати Дивізію і понад голови українців:
В розмовах з Вехтером устійнено такі точки: галицька військова формація мала б бути дивізією, її характер мав бути регіональний, зазначений у назві "Дивізія "Галичина", в однострої і відзнаках, дивізія підлягала зброї СС, як і інші чужонаціональні більші з'єднання в рамах німецьких збройних сил, набір до дивізії мав бути добровільний, релігійна опіка - в руках українських духовників, носієм дивізії перед українськими і німецькими чинниками мав бути УЦК. Рівночасно з актом проголошення Дивізії з німецького боку мав появитися також мій заклик до української суспільности ставати в ряди дивізії. Набором до дивізії, опікою над жовніром та його родиною і поміччю в організації дивізії має займатися Військова Управа, членів якої номінуватиме губернатор Вехтер на мою пропозицію, при чому, з огляду на вагу справи, очолювати Військову Управу мав я. Старшинський корпус мав бути мішаний: німецький і український. Ціла низка доволі важливих подробиць мала бути устійнена в найближчому часі. Також мало прийти принаймі до частинної політичної амнестії.
Після розмови з Вехтером і Бауером я розпочав розмови в справі дивізії з українськими громадянами, в першій мірі з комбатантами і членами проводу УКЦ. Але першу розмову я відбув з найвищим для українців авторитетом - з Митрополитом Андреєм і почув з його уст ті самі слова, які я чув влітку 1941 p.: "Немає майже ціни, яку не треба б дати для створення української армії". Безпосередніх розмов з українськими політичними угрупуваннями я не мав, але вів їх посередньо, бо особи, яких я запросив увійти в склад Військової Управи, належали до різних політичних угрупувань, і вони, перше ніж дати свою згоду, порозумівалися з своїми політичними середовищами. Деякі з них вели також розмови з тими політичними середовищами, прихильники яких не входили в склад Військової Управи. Треба додати, що ніхто з осіб, яким я пропонував увійти до Військової Управи, не відмовилися, за вийнятком полковника д-ра Романа Дашкевича. Політичні середовища ставилися до справи дивізії позитивно або негативно (оба відлами ОУН). Очевидна річ, що справу дивізії обговорював я докладно з д-ром К.Паньківським.
Після згаданих розмов я міг у листі до губернатора Вехтера з 8 квітня остаточно його повідомити, що наша суспільність готова і ставиться позитивно до формування Дивізії, хоча її регіональний характер зменшує значення цього акту. Рівночасно я подав проект організації Військової Управи і список кандидатів на її членів. 15 квітня відбулося перше засідання Військової Управи, а згодом крайова конференція голів комітетів і комбатантів. 28 квітня відбувся урочистий акт проголошення Дивізії з маніфестом губернатора Вехтера і генерал-губернатора франка, якого заступав д-р Льозакер; того самого дня появилася моя відозва. В обох маніфестах зазначувалося про формування СС-Стрілецької Дивізії "Галичина" на принципі добровільності для боротьби з больше-виками, підкреслювалося правне зрівняння вояка Дивізії з німецьким вояком, забезпечення його родини нарівні з родиною німецького жовніра, а вкінці підносилося, що релігійна опіка, релігійне піклування добровольцями спочиватиме в руках українських священиків. Натомість в останній момент, без попереднього порозуміння з УЦК, поминено ролю УЦК як ьисія Дивізії, а на чолі Військової Управи поставлено полковника Бізанца. Була це ясна тенденція: з одного боку, не збільшувати впливів УЦК, а з другого, підпорядкувати собі Військову Управу безпосередньо. Все таки Військова Управа працювала весь час у повній гармонії з проводом УЦК і всі важливіші рішення справ наступали лише після узгіднення. З різних вимог, поставлених українською стороною німецькій владі, вдалося зреалізувати небагато. Мимо постійних заходів у справі загальної- політичної амнестії для українців, випущено в час формування Дивізії лише коло 150 політичних в'язнів, в тому числі старшин з українського поліційного куреня 213, на який було перетворено один з двох українських куренів зорганізованих проводом ОУН влітку 1941р.
Після акту 28 квітня найважливішими речами, крім проведення набору, було його поширення на всю Генеральну Губернію (що й удалося) і на райх (що було майже без результатів) і притягнення до Дивізії українських старшин та виклопотання старшинського вишколу для кількох соток нашої молоді з середньошкільним цензом. Але ці моменти не входять уже в рамки цієї статті.
На закінчення треба піднести, що ті українці, які доклали рук до зорганізування Дивізії, мали на меті виключно український інтерес. В їх розумінні українська нація вимагала організації більшої української одиниці, як зачатку Української Армії, і за це треба було німцям платити. До справи Дивізії підходили вони не так з сантиментом, як з зимним політичним розрахунком. Може не від речі буде згадати, що людиною, втаємниченою в усі справи Дивізії, тим, хто мав пильнувати український інтерес в згоді з німцями чи проти їх волі аж до зірвання з ними зв'язку і переходу Дивізії на бік західніх альянтів включно, якби це було потрібно, був незабутньої пам'яті сотник Дмитро Іванович Паліїв.
Loading...

 
 

Цікаве