WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Початки української дивізії "Галичина" - Реферат

Початки української дивізії "Галичина" - Реферат


Реферат на тему:
ПОЧАТКИ УКРАЇНСЬКОЇ ДИВІЗІЇ "ГАЛИЧИНА"
З моментом зайняття німцями українських земель участь українців у піввійськових і суто військових формаціях помітно зросла. На території Генеральної Губернії, внаслідок прилучення до неї Галичини, збільшилося число української допоміжної поліції, збільшилася участь українців у "Веркшуцах" і в інших допоміжних військових формаціях, які підлягали адміністраційній, точніше - поліційній владі. Тут і там у "дикий спосіб", без ніякого порозуміння з українськими чинниками, а часто і без відома центральної німецької влади в Генеральній Губернії, рекрутовано людей до формації "Ваффен-СС" (наприклад, у Коломийщині); крім того, багато українців опинилося в рядах німецької армії з інших, різних причин. В далеко більшій мірі набирано українців до військових і піввійськових формацій на центральних і східних землях.
Всі ці формації не мали для українців поважнішого значення, політичного чи військового: вони навіть були невеликі, переважно не мали українських старшин навіть на найнижчих щаблях, за ними не стояла ніяка політична деклярація. Те саме стосується т.зв. "Українського Визвольного Війська", яке почали організовувати з початком 1943 p. Така німецька поведінка була тому, що для німців у той час політична українська проблема не існувала, а творення більшого військового з'єднання з українським змістом було б політичним актом.
Воєнні події на початку 1943 p. дозволяли сподіватися, що справа організації більшої української військової формації може стати актуальною. Катастрофа німецької армії під Сталінградом і зайняття східних окраїн України .большевиками, а, з другого боку вдалий десант західніх альянтів у північній Африці, могли принести деяке протверезіння німецької політики на Сході і підбадьорити тих німців, які були речниками деякої співпраці німців з неросійськими народами. Певними ознаками зміни німецької політики на Сході могла бути деклярація Гітлера, який в лютому 1943 p. висловив надію, що й інші народи, загрожені большевизмом, опиняться в спільному фронті проти большевиків, - а також організація більших військових з'єднань (литовського і латвійського) в рамках зброї СС. Реальна оцінка українсько-німецьких взаємин приводила до висновку, що розмови в справі творення української збройної формації можна проводити лише в Генеральній Губернії, зокрема в Галичині, де режим щодо українців був незрівняно легший, ніж у "Райхскомісаріяті Україна". Отже, 8 березня 1943 p. я знову написав листа до генерального губернатора Франка з проханням вжити заходів у справі створення добровольчої української збройної формації на території Генеральної Губернії, яка разом з німцями воювала б проти большевиків. Того самого дня відбув я на цю тему офіційну конференцію з д-ром Льозакером, президентом внутрішніх справ у правлінні Генеральної Губернії, колишнім віцегубернатором Галичини, який розумів потребу українсько-німецької політичної співпраці. Для реалізації проблеми української військової формації треба було однак знайти відповідного німецького достойника, який взявся б за це діло як за своє і позиція якого давала б шанси, що йому вдасться це зреалізувати. Такою людиною міг бути лише губернатор Галичини д-р О. Вехтер, австрієць з походження (син австрійського генерала), здібна й амбітна людина, з впливами в Гіммлера (був СС-группенфюрером), який під впливом оточення, в першій мірі свого заступника д-ра Бауера, згаданого вже д-ра Льозакера і відомого українцям полковника А. Бізанца, а, з іншого боку, під впливом контакту з українськими чинниками пізнав помилку німецької політики на Сході і виробив собі погляд, що на Сході Европи повинна мати місце співпраця німецького проводу з українцями. Галичина, на його погляд, була країною, в якій треба відновити німецькі (австрійські) впливи, що походять ще з другої половини XVIII в.; на його думку, в Галичині повинна бути тісна українсько-німецька співпраця, а в адміністрації краю всі пости, за вийнятком найвищих, мають зайняти українці.
Ця регіональна політика Вехтера була для нас в той час корисною, хоча Вехтер і Бауер вповні реалізувати її не могли, бо були залежні від Берліну, а там щодо української справи перевагу мав напрям, що його репрезентував райхскомісар України Еріх Кох. Свої політичні потягнення Вехтер часто робив без порозуміння із своїм шефом Франком, який, між іншим, проблем Сходу не розумів і зоря якого в той час у Берліні доволі приблідла. При тому Вехтер зручно користав з розходжень між Франком і Гіммлером.
Про потребує організації українських збройних формацій розмовляв я декілька разів загальниково і з Вехтером, і з Бауером. В березні 1943 p. Вехтер вважав, що справа організації української військової сили на території Галичини є зрілою для розмов у Берліні. Провів він їх з шефом "СС-Гауптамту" Бергером, до ресорту якого належали чужонаціональні формації в рамках зброї СС, і з Гіммлером - і дістав у березні загальну згоду зробити перші кроки в справі організації військової формації з галицьких українців.
З кінцем березня і в перших днях квітня, коли Вехтер ще не почав переводити офіційні розмови з українцями, його співробітник - полковник Бізанц широко розповідав по Львові про творення українського війська, починав розмови з поодинокими комбатантами і просто вербував вже людей до неіснуючої української формації. Загрожувала небезпека, що прийде, принаймні в деякій мірі, до "дикого" творення військових відділів з українців, без попередніх розмов з організованою українською суспільністю. З другого боку, треба було взяти до- уваги, що німцям вдасться зорганізувати якусь галицьку формацію навіть без порозуміння з українським громадянством.
В такій ситуації я рішив активно втрутитися в ці справи, 3-го квітня 1943 p. я відбув довшу розмову з губернатором Вехтером і д-ром Бауером і підніс волю зорганізованого українського громадянства спільно з німцями боротися проти большевиків, але рівночасно перестеріг, щоб німці не проводили в Галичині вербувальної акції до неокресленої ще військової формації без опертя на українську суспільність і без політичної бази. В той спосіб ведена акція, говорив я, не може мати поважніших успіхів і її не може підтримувати українська суспільність. Наслідком цих моїх завваг розпочалася довга дискусія, яка з черги довела до виміни думок, з одного боку між мною і Вехтером та його співробітниками, а з другого боку, між мною і численними українськими громадянами; очевидна річ, Вехтер був у постійному
Loading...

 
 

Цікаве