WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Творчість Зіновія Толкачова в контексті мистецтва першої половини ХХ століття - Реферат

Творчість Зіновія Толкачова в контексті мистецтва першої половини ХХ століття - Реферат

малюнки у літографії, Толкачов зберіг ці їхні риси. Так само зробив він, коли в 1961-1962-му продовжував цикл "Освенцим", і, готуючи його до видання, виконав ряд нових композицій.
Тоді ж, у 1945 році, з'явилася дивна і несподівана, як на той час, його графічна серія "Христос в Майданеку", яка вплинула на його життя, ще раз засвідчуючи самовільну силу таланту, що, навіть поза бажанням автора, виводить його на більш глибокі і складні рівні осягнення дійсності, людини і буття. Вона складалася з п'яти аркушів: "Ворота відкриті", "Явлення", "Се людина", "Газова камера", "Крематорій", зображувала Ісуса Христа, який добровільно входить у відкриті ворота концтабору, у строкатій арештантській куртці стоїть серед в'язнів, приймаючи на себе їхню долю і всі їхні справжні й вигадані гріхи - на його куртці нашита жовта зірка, трикутник, квадрат та інші знаки, якими мітили гітлерівці людей різних національностей та віросповідань. А потім він проходить крізь те пекло, яке на землі одні люди вигадали для інших людей. Від цих творів віяло тим особливим знанням і баченням світу, яке відкривається художникові у хвилини справжнього прозріння, коли, як мішура, злітає декорація будь-яких ідеологічних конструкцій, і людина та її життя постає у своїй страшній правді і невимовності.
Протягом 1945 р. виставки творів З. Толкачова пройшли у більшості міст Польщі, на початку 1946 р. їх було показано у Відні. Сприймалися вони захоплено. У численних статтях писалося про пристрасний голос радянського художника, який таврує фашизм, про інтернаціоналізм та гуманізм митця. Порівнюючи окремі твори, критики відмічали, як зростає їхня глибина і сила, як більш строгою, лаконічною та виразною стає їхня художня мова, говорилося про те, що вони потребують розгляду серед категорій власне мистецьких цінностей, сталих художніх досягнень. Удома, в СРСР, реакція була іншою.
"Період, що пройшов з кінця Другої світової війни до смерті Сталіна... - час зі своєю, цілком особливою культурою, специфічним - як суспільним, так і офіційним - смаком, час приголомшеної війною і одночасно звільнюваної свідомості, час різких змін моральних пріоритетів, нових надій, іншого погляду на минуле і майбутнє. А головне - час зовсім неоднорідний, де ситуація постійно, принципово та "несинхронно" змінювалася, причому в різних галузях політики і культури по-різному". Тому на його початку - радість перемоги, відчуття свободи, братання з "другим фронтом", а вже у 1946-му - розгортання "холодної війни", потім викривальні жданівські ідеологічні кампанії - державні постанови про журнали "Звезда" та "Ленинград", "Про одну антипартійну групу театральних критиків", "боротьба з космополітизмом" "буржуазним націоналізмом", "впливами Заходу", розстріл Єврейського антифашистського комітету, вбивство Міхоелса... У мистецтві - це час "сталінського ампіру", в якому брехня соцреалізму досягла свого апогею. Страшна правда творів Толкачова була з цим несумісна.
Тому, якщо ще в жовтні 1945-го С. Голованівський із захопленням писав про графічні цикли художника, в яких "він зображує дійсність, і при цьому наважується дивитися їй просто в вічі", а в грудні 1946-го Ю. Бураківський наголошував на необхідності широко експонувати ці твори і обговорити їх, то вже у 1947 році їх починають таврувати як "ворожі, несумісні з принципами радянського мистецтва".
Парадоксом, на жаль, традиційним для радянської дійсності, було те, що цих творів Толкачова тоді, фактично, майже ніхто не бачив. Він показав на виставці лише кілька аркушів з циклу "Квіти Освенцима" та "Майданек". Серію "Христос в Майданеку" та інші роботи виставляти на той час навіть не передбачав. Більшість з них зберігалася в сховищах Київського музею західного та східного мистецтва, директором якого тоді був давній друг Толкачова В. Овчинников. Але без відома і дозволу їх обох "хтось" подивився, доповів "компетентним особам". Ім'я З. Толкачова (а разом з ним і В. Овчинникова за його триптих "Бабин Яр") стало майже прозивним. Його таврували всі - від партійних зборів художників до пленуму ЦК КП(б)У, від молодого тоді московського критика О. Каменського, що називав "Квіти Освенцима" "низкою кошмарів, порівняно з якими бліднуть найпохмуріші вигадки запаленої фантазії Гойї", до давнього колеги та колишнього однодумця В. Касіяна, його звинувачували в бойчукізмі, "космополітизмі, який завжди йде поруч з буржуазним націоналізмом", містицизмі, " насаджуванні християнських цінностей", "викривлюванні образу радянської людини". Читати все це сьогодні і соромно, і страшно. Але так чи інакше вже в 1949 р. і в Москві на сесії Академії мистецтв СРСР, і в Києві на всіх суспільних рівнях твори З. Толкачова були визнані як "антихудожні і шкідливі речі, чужі нам за своїм антинародним змістом"27. На той час це було майже вироком. Для Толкачова він обернувся "забороною на професію".
Під чужими прізвищами задля заробітку він друкує свої малюнки в поодиноких журналах. А одночасно створює цілу галерею портретів українських письменників, яка складає на сьогодні не тільки художню, а й історико-культурну цінність. Він малює А. Головка, Л. Первомайського, П.Панча, В. Сосюру, С. Голованівського, Ю. Смолича,О. Вишню, встигнув зробити портрети тих, кого наприкінці 1940-х знищила сталінська машина - Д.Гофштейна, І. Фефера, О. Шварцмана, Є. Фалікмана, П. Маркіша.
У середині 1960-х разом із суспільними змінами оновлюється інтерес і до творчості Толкачова. Про нього починають писати статті, виходять альбоми з його творами. Та й сам художник працює активно і плідно. Він створює чудову серію ілюстрацій до "Матінки Кураж" Б. Брехта (1965), відзначену дипломом Міжнародної виставки книги в Лейпцигу, де стали в пригоді і його експресіонізм, і глибоке знання європейської класики, і драматичне світобачення, і страшний досвід війни, такий співзвучний трагедії брехтівських персонажів. Того ж року він розробляє ескізи розписів до конкурсного проекту меморіалу жертвам фашизму в Бабиному Яру (разом з архітектором Й. Каракісом та скульптором Я. Ражбою), на жаль, конкурс, що обійняв тоді десятки провідних митців України, реалізований не був, мрія Толкачова про повернення в монументальне мистецтво не здійснилася.
В останні роки він писав портрети друзів та близьких, картини на теми своєї молодості, "Гурзуфський цикл", присвячений творчості О. Гріна. Помер художник 30 серпня 1977 року в Києві. У 1985 відбулася остання велика персональна виставка творів художника, був виданий невеликий каталог із статтею Л. Владича, майже на дві третини скороченою.
Творчість київського художника Зіновія Шендеровича Толкачова розкривається сьогодні як частина великої історії світового мистецтва ХХ ст., з його трагізмом і піднесенням, відкриттями і оманами, з його новим поглядом на людину, світ і місце художника в суспільстві та культурі. Вона відбила неповторний досвід свого часу й ту особливу пристрасність і напруження, яке здатне надавати мистецтву тільки особистість самого митця, що живе разом зі своєю епохою, відчуваючи безпосередню причетність і відповідальність за неї. З часом його твори не лише не втрачають своєї актуальності, входять складовою до класичних надбань вітчизняного мистецтва, а й наче стають "більшими за самих себе", зберігаючи образ трагічної епохи і самого художника, що зумів стати врівень з нею.
Loading...

 
 

Цікаве