WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Творчість Зіновія Толкачова в контексті мистецтва першої половини ХХ століття - Реферат

Творчість Зіновія Толкачова в контексті мистецтва першої половини ХХ століття - Реферат

творів Шолом-Алейхема", написані пастеллю та олійними фарбами. Це були жанрові сцени, пейзажі та портрети. Виставка мала великий успіх, їй був присвячений цілий номер журналу "Образотворче мистецтво". У книзі відгуків М. Рильський записав вірш, що був надрукований в журналі: "Здається нам, що Толкачов той відповідний стиль знайшов, де сміх, де сум, де слово Шолом-Алейхем дав чудово, де Переяславська верба - народів двох одна журба, де в зорях мрії однієї ішли вкраїнці і євреї..." У своїй статті про виставку він зазначав: "Шолом-Алейхем Толкачова - це, розуміється, його Шолом-Алейхем. Це те, що Толкачов бачить у творах великого письменника, але це дає надзвичайну цінність і цілісність виставці. Як великі гумористи світу Гоголь і Діккенс, так само і великий гуморист Шолом-Алейхем мав нахил до сміху, як і до смутку. І менше сміху, більше смутку побачив Толкачов у своєму Шолом-Алейхемі". Твори видатного письменника давали можливість художнику сказати про те, що хвилювало його особисто - поділитися роздумами про сенс життя, старість, примарність людських сподівань, про самотність і тугу. Ці настрої та теми категорично "викреслювалися" з радянського мистецтва, націленого на беззастережний оптимізм, і лише "прикриття" великою літературою розкривало перед митцем вихід до цих споконвічних тем. На виставці 1939 р. Толкачов чи не вперше показав себе як живописець. До цього часу його звернення до живопису було, скоріше, епізодичним, постійно ж писати картини він почав з 1930-х рр. І тут знову його манера, що розвивала традиції вітчизняного живопису початку ХХ ст. з його складними тональними сполученнями та свободою динамічного мазка, не збігалася із гладенькими взірцевими полотнами майстрів соцреалізму. Йому дорікали за "етюдність" та "незакінченість". Але саме в цих рисах відбивалася властива художнику відкритість його творів у життєвий простір, внутрішня динамічність, здатність до розвитку.
На початку липня 1941 р. З. Толкачов записується добровольцем на фронт. Через кілька днів, здійснивши з такими ж, як він, піший перехід з Києва до Полтави, стає червоноармійцем Полтавського танкового училища, з яким тепер буде відступати і наступати, брати участь у військовій підготовці і бойових діях. Солдатом він пройде крізь усю війну до її кінця, і вона відкриє йому такі страшні глибини і провалля життя та людської натури, які потрясуть його душу і примусять зовсім по-іншому побачити світ і людину в ньому.
З перших же днів війни Толкачов продовжує працювати як художник. Уже 25 червня вийшов його плакат "Ой і буде морда бита Гітлера-бандита", в якому відбився його досвід 1920-х рр. Потім, уже в армії, він співробітничає з газетами та бойовими листками, друкуючи в них свої малюнки. Восени 1941 р. за 10-12 днів в П'ятигорську Толкачов виконує близько 70 творів нового циклу "Окупанти", зроблені тими матеріалами, що були під рукою - олівцем, вугіллям, аквареллю, гуашшю. Вони були гострі, злі, експресивні, часто підкреслено карикатурно зображували німецьких вояк, викликали біль за покинутих під німцями співвітчизників. На початку 1942-го в П'ятигорську відкрилася виставка малюнків з цього циклу, та гітлерівці, що захопили місто, знищили їх. Толкачов відновлює свої роботи, доповнює новими. У 1943-1944 вони експонувалися в містах Мари, Уфі та Москві, мали великій успіх, їх відвідали тисячі людей.
Один з глядачів, відомий художник Д. Шмарінов, у своїй статті про виставку Толкачова в Москві визначив її наскрізну тему як "Україна під п'ятою фашизму". На відміну від розхожої формули офіційного мистецтва, де "характерною особливістю радянського живопису, в тому числі і фронтового малюнка часів Великої Вітчизняної війни, являється оптимізм, гуманізм, віра в перемогу життя над смертю, добра над злом". Твори Толкачова показували війну як трагедію народу, культури й окремої людини. Їхній гуманізм мав відверто драматичне звучання, не тільки показуючи жахи війни, а й розкриваючи складну природу самої людини, де, як виявилося, вміщується дуже багато. Художник знову повертається до своєї головної теми - людини на війні, але якщо в роботах 1920-1930-х рр. його героєм був простий солдат, що тягнув на собі тяжку військову працю, то тепер він побачив війну з іншої точки зору - через страждання мирного населення, яке було кинуте у вирій Другої світової. У його роботах немає переможних військ, немає славетних генералів та маршалів, він дивиться на події очима простої людини, з нею разом німіючи від чужої жорстокості, страждаючи від болю, втрати близьких, збираючи сили, аби витримати все до кінця. "Окупанти" досить різнопланові за своєю образністю: у них є і жорсткий гротеск у зображенні фашистів ("Це намисто я подарую Гретхен", "Фотоаматор", "Відвідувачі музею", "Любителі жінок" та ін.), і майже натурні замальовки, що вражають психологічною глибиною і точністю бачення ("Хлопчик в ушанці", "Старий та юнак", "Дівчина з біркою" та ін.), і узагальнюючі композиції, що увібрали в себе страшні ознаки часу - "Жінка з Канева", "За колючим дротом" та ін.
І тут невеликі за розміром твори Зіновія Толкачова несподівано стають надзвичайно близькими до відомої кіноповісті Олександра Довженка "Україна в огні", де війна показана як епічна трагедія народу, що трактований режисером, як справжній герой і жертва її історії. І хоча узагальнююча піднесено-романтична поетика Довженка майже протилежна експресивному реалізму Толкачова, обох художників поєднує найважливіше - пристрасне особистістне переживання подій, близькість зі своїми героями, бачення війни крізь людськістраждання. Між тим війна, як не дивно, "розковувала", вивільнювала свідомість, у мистецтво повертався його трагічний вимір, потреба і необхідність говорити про небезпеку, смерть і біль правдиво, чесно і не приховуючись. Офіційною реакцією на твір режисера, як відомо, стала постанова політбюро "Про антиленінські помилки й націоналістичні збочення в кіноповісті Довженка "Україна в огні"" від 31 січня 1944 року. Скромні роботи Толкачова поки що залишилися офіційно "непоміченими".
Восени 1944-го з військами діючої армії Толкачов опиняється в Польщі в містечку Соколуві поблизу Майданека, а в січні - в Освенцимі. Під враженням від побаченого у таборах смерті він розпочинає серії творів "Майданек", "Квіти Освенцима", "Освенцим", над якими стане працювати все подальше життя. Тоді ж, у 1944-му, він робить свої малюнки на тому папері, який вдається знайти. Ним стали офіційні бланки комендатури та коменданта Аушвіца (Освенцима), оберпрезидента провінції Верхня Сілезія, фірмові бланки "І.Г.Фарбеніндустрі". Штампи казенних паперів увійшли до образного ладу творів як невіддільні компоненти, підкреслюючи документальну основу того, що зобразив художник, підсилюючи їхнє звучання як звинувачувальних документів. Те, що побачив художник, не тільки потрясло, а й до певної міри вплинуло на його світобачення. Табори були набиті тілами мертвих людей, йому назустріч виходили затавровані діти. Це неможливо було собі уявити. Але це була правда. Художник говорив із в'язнями, записував на тих самих аркушах їхні історії, тексти входили до структури малюнків; начерковість, натурність рисунків надавала їм характеру документів. Не випадково пізніше свою статтю про Толкачова до альбому "Освенцим", що вийшов у Києві в 1965 р., Л.Первомайський назвав "Свідок обвинувачення". У 1945-му в Кракові, діставши можливість перевести деякі
Loading...

 
 

Цікаве