WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Творчість Зіновія Толкачова в контексті мистецтва першої половини ХХ століття - Реферат

Творчість Зіновія Толкачова в контексті мистецтва першої половини ХХ століття - Реферат

рр. експресіонізм уже вийшов за межі авангардного напрямку, перетворився на широку розгалужену та дуже впливову традицію, що, навіть змінюючи зовнішню стилістику, визначала вже, скоріше, певну модель художнього світобачення. Не випадково в середині 1920-х провідні експресіоністи часто брали участь у виставках "Neue Dinge" - "нової предметності", з її прагненням більш визначеного й поміркованого висловлювання. Епоха авангарду закінчувалася, мистецтво все більше тяжіло до відтворення зовнішньо впізнаваних ознак реальності.
У 1930 р. З. Толкачов створює ілюстрації до роману Е.-М. Ремарка "На Західному фронті без змін", де його головна тема - людина на війні - знаходить трагічне й виразне продовження. Він малює війну як тяжку і страшну працю, що ламає й калічить людину і світ. За своєю образністю та глибиною розкриття теми ці роботи стають поряд з циклами офортів М. Пехштейна "Битва при Соммі" та О. Дікса "Війна".
Проте "мирне" життя в країні надавало художнику багато тем для роздумів. З середини 1920-х "червоний терор" переростав у послідовну політику знищення "класово ворожих елементів". Та й страшний досвід громадянської війни розбурхав в народі жорстокі, руйнівні сили. У 1925-му П.Тичина писав: "Я покажу тобі такії речі в однокласовій ворожнечі. Я покажу всю фальш, всю цвіль партійноборчих породіль. А братні зуби, дружній зиск, гнучка політика, як віск. Коли б були ще генерали, ми б знали, що робить. А в тім то й річ, що це кати однокласовії..." Тоді ж Толкачов створює літографію "Товариш з мавзером", яка цілком може виступати ілюстрацією до цих віршів, а також до багатьох творів Хвильового, Бабеля, Маяковського та Сосюри - людина в чекістському кашкеті з жорстоким, гострим обличчям цілить з пістолета, напівприкриваючи його рукою, стиснутою в кулак.
У 1930-му під час колективізації, що сколихнула Україну страшними соціальними катаклізмами, з'являється його відома літографія "Не віддам", де трагедія селянина, що має віддавати в колгосп тяжко зароблене майно, представлена як потрясіння основ буття та світу, перетворює людину-хазяїна на один з безособових гвинтиків жорстокої суспільної машини. "Розкулачений" селянин Толкачова кричить, піднявши в розпачі догори руки, звертаючись чи до людей, чи до Бога, чи до своєї несправедливої долі. Є. Холостенко закидав тоді художнику, що він "не виявляє з пролетарського погляду дійсності класової боротьби, точніше - перекручує цю дійсність". Але в такому баченні колективізації Толкачов був не одиноким. У 1930 р. виходить на екрани "Земля" О. Довженка, де колективізація була показана як болючий духовний процес насадження нових стосунків людини з землею, особи з суспільством, страшні наслідки яких стали зрозумілими лише багато років потому.
У 1920-1930-ті рр. Толкачов багато працює у книжковій ілюстрації. Окрім названих книг, він ілюструє твори М. Свєтлова, М. Голодного, О.Корнійчука, М. Горького, М. Островського, Д. Фурманова, О. Серафимовича, П. Панча, П. Постишева, Й. Якіра та ін. З роками стилістика їх змінювалася. Напружений драматизм експресіонізму заступала поміркована описовість соціалістичного реалізму, що позначилася на циклах середини 1930-х. Жити в суспільстві і бути вільним від нього, як відомо, надзвичайно важко. Боротьба за суспільну уніфікацію, що постійно точилася в країні, не могла не відбитися на мистецтві. Але, переходячи до нового етапу у творчості художника, варто згадати одну маленьку книжечку, а точніше - обкладинку до неї, що відіграла певну знакову роль у долі митця. Це видання "Ленін" (Харків, 1924), шрифт якого свого часу сподобався Н. Крупській і був перенесений на мавзолей. Так київський художник Зіновій Толкачов несподівано для себе став одним з авторів пам'ятника вождям світового пролетаріату - у 1953-му до напису "Ленін" тим самим шрифтом було дописано "Сталін…"
У середині 1920-х привид соцреалізму набував усе відчутніших форм - і не лише насаджуваний "зверху", а й виростаючий із середини самого художнього процесу. У 1925 р. М. Бухарін писав: "Нам необхідно, щоб кадри інтелігенції були натреновані ідеологічно на визначений манер. Так, ми будемо штампувати інтелігентів, будемо виробляти їх, як на фабриці". Але потрібно пам'ятати, що й сама нова інтелігенція брала в цьому процесі активну участь. В. Седляр, наприклад, категорично заперечував у мистецтві ідеологічний нейтралітет і вимагав підпорядкування його форми і змісту класовій ідеології та новому стилю "героїчного реалізму". А З. Толкачов разом з В. Овчинниковим, В. Касіяном, Ф. Кумпаном, М. Рокицьким, П. Королем та Є. Холостенком у 1930 р., відкидаючи "формалізм" АРМУ та ОСМУ, засновують групу "Жовтень", що закликала "до утворення єдиного пролетарського фронту просторових митців Радянського Союзу..." Але, як зауважує проникливий дослідник культури ХХ ст. Славой Жижек, "пануюча ідеологія не передбачає серйозного чи буквального ставлення до себе. Мабуть, найбільшу загрозу для тоталітаризму являють люди, що слідують його ідеології буквально". Піднесення національного відродження, романтичні ілюзії революції вже скоро починають заважати новій системі. М. Бойчука, В. Седляра, І. Падалку, Л.Курбаса, М. Зерова та багатьох інших знищують, іде з життя М. Хвильовий. На початку 1930-х полум'яний співець революції В. Маяковський пише: "Отже, те, проти чого ти боровся протягом двадцяти років, тепер перемогло". Висновки, які він зробив для себе, всім відомі. Машина насилля набирала нових обертів. Особисто на собі її подих З. Толкачов відчує пізніше, у 1940-ві. А зараз "...Жоден художник не взмозі власними силами зняти протиріччя між мистецтвом, що скинуло кайдани, і суспільством, яке в ці кайдани заковане; все, що в його силах, зводиться до того, аби розкутим мистецтвом протистояти закутому суспільству, але і тут художника чекає лише відчай..."
З середини 1920-х рр. одне із спрямувань радянського мистецтва визначається офіційним закликом "вчитисяу класики", під чим, загалом, розумілася вітчизняна образотворчість другої пол. ХІХ ст., з допомогою якої влада намагалася витіснити з художньої сцени творчі відкриття авангарду, що все більше вступали у протиріччя з ідеологією нової культури. У 1930-ті "класика" стає сховищем для митців, що прагнули зберегти себе і свою творчу гідність від відвертої політичної кон'юнктури. З. Толкачов розпочинає працювати над ілюстраціями до повістей та оповідань класика вітчизняної літератури Шолом-Алейхема, що поступово переросли в майже самостійні твори і визначили одну з наскрізних тем його подальшої діяльності. У 1939 р. в Києві була показана виставка картин З. Толкачова, присвячена 80-літтю єврейського письменника. "Я сам не думав, що за таку роботу візьмусь, - говорив тоді художник М. Рильському, - але в момент, коли згадав своє дитинство, згадав своє містечко, я відчув, що зможу зробити такий ряд робіт на теми Шолом-Алейхема". Справді, білоруський Щедрин початку століття, де народився художник, нічим не відрізнявся від таких самих містечок в Україні, що їх під ім'ям, котре стало прозивним - Касрилівка (від "касрилик" - жебрак), описав Шолом-Алейхем. Ті ж самі злидні і безправ'я, щоденна тяжка праця, ті ж самі вгрузлі в землю старі оселі, похилені паркани... Але як для письменника, так і для художника головним тут були люди, що, попри все, осявали світ своїми яскравими характерами. На виставці Толкачов представив два цикли - "Містечко" та "За мотивами
Loading...

 
 

Цікаве