WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Творчість Зіновія Толкачова в контексті мистецтва першої половини ХХ століття - Реферат

Творчість Зіновія Толкачова в контексті мистецтва першої половини ХХ століття - Реферат

на галявині лежать тіла загиблих, а один із червоноармійців стрімко і збентежено закриває рукою обличчя. І ось завдяки цьому жесту вся композиція набуває нового змісту, до канонічної для радянського мистецтва "героїки війни" додається реальність - справжні людські почуття, біль, страх, відчай. Мабуть, тут і починається парадокс таланту, що відводить художника від прямих шляхів ідеологічної пропаганди, вибудовує свою особливу образну оптику, в якій події розкриваються у своїй об'ємності, складності, багатозначності, можливо, навіть поза бажанням самого художника, демонструючи свої змісти та виміри. Особистість митця і "соціальне замовлення" вступають у ті непрості стосунки, що визначають складність його творчого шляху. Як писав "ранній" П. Тичина: "Тільки й єсть у нас ворог - наше серце. Благословіть, мамо, шукати зілля, шукати зілля на людське божевілля..." Не випадково радянські критики протягом усього його життя ставили у провину Толкачову "сентиментально-ліричні "загальнолюдські" акценти", "пацифізм", "відсутність чітких класових критеріїв", а також "некритичне використання і засвоєння буржуазного мистецтва..." Вони цілком мали рацію.
За репродукціями молодий художник вивчав та аналізував твори Джотто та Амброджіо Лорінцетті, захоплювався Мілле, Дом'є, Рембрандтом, суттєво на стилістику його творів вплинули роботи К. Кольвіц, яка особливо цікавила його у 1920-ті рр.; він учився все життя. То було наполегливе й цілісне засвоєння світової художньої культури і таке ж наполегливе й цілеспрямоване її перетворення. У 1930-1960-ті рр. в журналах та газетах друкувалися есей Толкачова про художників, які свідчать не тільки про неабиякий літературний дар автора, а й про його глибоке аналітичне ставлення до творчості. "Класичний" мистецький вимір був постійно присутній в його художній свідомості, і саме крізь нього сприймав він життя, а тому реальність, конкретність зображення органічно переходили в нього у вселюдськість.
Наділений природним даром "внутрішнього малювання", особливим відчуттям форми та її художнього наповнення, він будував свої рисунки за класичними принципами, коли проводиться не одна естетично врівноважена лінія, а кілька тремтливих контурів, що наче обмацують, виліплюють форму, де головна виникає наче "випадково", губиться серед інших, але саме це надає зображенню живої пульсації, достовірності і "справжності". У своїх роботах, якими б вони не були - монументальними розписами, графічними аркушами, потім картинами чи плакатами, він створює певне емоційно насичене середовище, де правда переживання завжди доповнює художню умовність, надає образу об'ємності, глибини й реалістичності.
Але звернення до західного мистецтва не оберталося запозиченням, скоріше, воно визначалося історизмом бачення, широтою світовідчуття і точністю у відтворенні психології моменту. Хочу навести з цього приводу слова Е. Барлаха про його розуміння війни, надзвичайно близькі до творів Толкачова: "Я думаю, що той, хто хоче зобразити війну, повинен спершу навчитися малювати холод. Солдати вимушені страшенно довго мерзнути, а холод паралізує, а паралізувати - гірше, ніж вбити (...). Мені здається, холодні носи, вітер, що пробирає до кісток, дихання темного зимового ранку, тремтіння від зимового сонця, що сходить, долати набагато важче, ніж більшість інших нещасть, які називають героїчними. Тихі часи у мокрому окопі, безмірне терпіння у довгі ночі надлюдської витривалості, коли душу з'їдають та безчестять паразити одноманітності, розчарування, сум - так ми маємо розуміти війну"9. Цих рядків Толкачов ніколи не читав. Але у 1928 р. він створив графічну серію "Червона армія", що наче ілюструє подібне розуміння війни і людських страждань. Вона складалася із композицій "Жага", "Ніжність", "Теплушки", "Кулеметники" та ін., де, як писав автор монографії про Толкачова Є. Холостенко, "бажання художника показати, що Червона армія - це живі люди, які мають почуття..., показано в значній мірі тут із "загальнолюдського" погляду. (...) Коли взяти його роботу, наприклад "Втому", то саму дійсність художник сприймає, особливо реагуючи на моменти труднощів... Відхід від дійсності в світ "живої" позакласової людини, біології, ... має тут переконливий вияв. Навіть окремі моменти, зв'язані в уяві художника з утомою в поході ( це, насамперед, чоботи, похідна торбинка), зростають до дивовижних розмірів. Їх художник висуває на перший плян. На цій роботі "Втома" на першому пляні перед глядачем - чоботи, надзвичайно важкі, гігантських розмірів, підкреслено великі руки, мініатюрні голови червоноармійців. І сам рух фігур із цими величезними руками підкреслює цілковитий пасивізм і повну безвольність..."10 Але автор неправий - безвольності там немає, є лише величезна втома і терпіння, мужність і прагнення виконати свою тяжку воєнну працю до кінця. Так, у творчості Толкачова проявляється той "європейський психологізм", до якого закликав українських митців М. Хвильовий, убачаючи в ньому перспективи розвитку вітчизняної культури. Ця серія, одна з кращих у художника, і справді виходить за межі "класової визначеності", показує звичайних людей на війні, яким важко розлучатися із коханими, важко тягнути кулемет, йти по бездоріжжю. Жорстка правдивість зображення доповнюється тут співчуттям і розумінням, що ламають класові ідеологічні межі, несуть в собі загальнолюдський зміст і історичний досвід. Цей цикл цілком можна поставити поряд із роботами Ф.Мазереля, "Риданням" (1939) Д. Сикейроса, творами О. Дікса та Г. Грундіга.
Уже ранні твори художника були тісно пов'язані із експресіонізмом, що, напевно, найбільш безпосередньо виростав із своєї епохи, виражав її напруження і трагізм. "Мистецтво крику", "мистецтво болю", як називали його, було зосереджене на головному - драмі людського існування, що визначала його стилістику та поетику, основні теми та сюжети. Наголошуючи на людських відчуттях, мистецтво експресіонізму спонукало до розкриття індивідуальності самого художника, індивідуалізації засобів висловлювання, а тому то народжувало незвичні форми та образи, то перетлумачувало старі. Його принципова неканонічність, відверта формальна відкритість надавала широкі можливості для художнього самопрояву, для виразу емоцій. На відміну від інших напрямків нового мистецтва того часу,експресіонізм не поривав з реальністю, скоріше - розкривав її інший вимір, набуваючи не тільки екзистенціального, а й соціально-критичного забарвлення. Не випадково він ставав "стилем революції", чи не найповніше відповідаючи тим глибоким потрясінням та деформаціям, що переживали народи і країни. Експресіонізм охоплював дуже широке коло явищ. Тому, зіставляючи твори З. Толкачова з різними його проявами, стає помітною не тільки еволюція особистої творчості художника, а й розвиток самого напрямку. Так, перші роботи художника, малюнки, плакати, розписи близькі до творів бойчукістів та мистецтва революційної Мексики - малюнків "майстерні народної графіки", творів Ороско, зокрема його графічної серії "Мексика в революції". Але вже з середини 1920-х рр., у зрілий період своєї творчості, він стає ближчим до німецького експресіонізму, з його більш тремтливою нервово-чуттєвою пластикою. У цей час твори німецьких художників широко експонувалися в СРСР, а роботи Толкачова - в різних містах Європи - Лондоні, Манчестері, Ліверпулі, Венеції, Цюриху, Берні, Женеві, Празі, Копенгагені, Варшаві. У 1920-ті
Loading...

 
 

Цікаве