WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Творчість Зіновія Толкачова в контексті мистецтва першої половини ХХ століття - Реферат

Творчість Зіновія Толкачова в контексті мистецтва першої половини ХХ століття - Реферат

прокрустовому ложі, яке йому пропонує історія". Але можна додати - і аби вислизнути з нього, показуючи часу інші, незручні та небажані йому змісти. Творчість київського художника Зіновія Толкачова - цьому приклад.
* * *
Зіновій Шендерович Толкачов народився 1903 року в бідній єврейській родині в містечку Щедрин Мінської області. Невдовзі сім'я переїхала до Києва, з яким пов'язане все його подальше життя. Тут він закінчує двокласне ремісниче училище, працює помічником у живописця вивісок, займається плакатом. В автобіографії він пише: "1918 року я вже визнаний плакатник, член профспілки і т. п. До моїх товаришів завітав брат одного з них, політкаторжанин із Сибіру. Це було після лютневої революції. Незабаром я обізнаюсь і втягуюсь у партійну роботу, знайомлюся із групою робітничої молоді "ІІІ Інтернаціонал", беру участь у роботі на завдання комітету комуністичної партії..."6 Підлітком у роки громадянської війни він - більшовик-підпільник, червоноармієць зв'язку ХІV армії, учасник І Всеукраїнського з'їзду комсомолу. Одночасно постійно працює як художник і вчиться при кожній можливості: впродовж 1919-1920 рр. - у московському ВХУТЕМАСі в А. Осмьоркіна та П. Кончаловського, згодом повертається до Києва; аби утримувати сім'ю, працює на затоні малярем, у 1923-му вчиться в Комуністичному університеті ім. Артема в Харкові, у 1925-1927 відбуває призов у Червоній армії, у 1928-1930 вчиться в Київському художньому інституті у Ф. Кричевського, з середини 1930-х років стає тут викладачем, деканом графічного факультету, професором. Біографія цілком схожа на легендарного Павку Корчагіна і тисяч інших молодих людей його часу, для яких революція стала долею. Здавалося, вона відкривала перед ними величезні перспективи, втілювала в життя мрію про ту "загірну комуну", яка осявала життя багатьох поколінь. Це була його революція, а водночас і революція Хвильового, Бабеля, Блакитного, Сідляра, Падалки та багатьох інших. Про те, що революція завжди знищує своїх дітей, вони дізналися пізніше, заплативши за вірність їй своїм життям і творчістю.
Однак сьогодні їхня доля ставить перед нами запитання, яке на кожному етапі вітчизняної історії набуває нового і все більш злободенного значення: чи повинен художник так тісно пов'язувати себе з тою чи іншою ідеологією, чи не з'їдає суспільне служіння самого митця, перетворюючи його на рупор, гвинтик, а то й знаряддя політичних маніпуляцій? Та чи може взагалі художник повністю реалізувати свої творчі можливості, постійно працюючи в рамках визначеного суспільно-ідеологічного замовлення, чи не викривлює воно його мистецького бачення, чи дозволяє йти шляхом свого таланту?
Між тим роки революції, як не парадоксально це звучить сьогодні, були чи не найщасливішими для мистецтва - зникало відчуття його постійної кризи, проблема пошуку шляхів зв'язку з життям, доказу суспільної необхідності, що завжди турбувало художників. Перед мистецтвом відкривалися безмежні можливості, воно входило в повсякдення і формувало нові уявлення про світ, воно отримувало величезну аудиторію, якої до того часу ніде і ні в кого не було, воно могло прямо виражати свій час, було найтісніше і найбезпосередніше з ним пов'язане, втілювало, фіксувало, оформлювало життя, виростало з нього і надавало йому інших образних вимірів.
Творчість З. Толкачова з перших кроків була насичена цим часом. Перша значна робота - прапор-транспорант, який у 1917 р. возили по Києву на агітаційному автомобілі під час виборів до міської думи: на червоному полотні робітник та селянин, що міцно тиснуть один одному руки, зверху - заклик голосувати за більшовиків, а внизу - маленька постать буржуя, переляканого могутністю робітничо-селянської спілки. П'ятнадцятирічним хлопчиком він створює свій відомий малюнок "1918 рік на Україні" - гетьманський та петлюрівський солдати стоять над тілами вбитих людей у подертій одежі, за ними горить українське село та потрощене місто. Цей малюнок Толкачову протягом усього життя ставили в провину за "відсутність вірного класового підходу до історичних подій", адже серед його персонажів не було представників більшовицьких сил. Але, мабуть, саме в цьому малюнку вперше визначилася тема, яка стала для нього головною - тема життя та смерті тих невинних жертв, що гинуть під колесами історії. У 1919 р. він працює над великою композицією для Подільського райкому комсомолу "Карл Маркс на тлі пролетарських мас, що прямують до соціалізму," у 1920-му малює агітаційні плакати для армії. Як і багато інших художників, серед яких були бойчукісти, В. Єрмілов та ін., він розмальовує агітаційні поїзди, створює розписи пересувного червоноармійського клубу, де використовує образи та стилістику своїх плакатів. У 1921-1922 стає одним з перших авторів нового революційного монументального мистецтва України. Його розписи київських комсомольських клубів стоять в одному ряду з творами бойчукістів, де, як напише сам художник, "замість джоттівських святих були червоноармійці, робітники, селяни - такі ж самі прекрасні й величні, а водночас правдиві, життєві, як і герої великого італійця…"
Уже в ранніх творах молодого художника визначилися риси, що стали характерними для всієї його подальшої творчості. Це зануреність у життя, невигаданість сюжетів, тем, персонажів і надзвичайна близькість, майже ототожнюваність автора зі своїми героями, драматичне світосприймання, природність, органічність художнього бачення, що надає образу переконливості, одухотворює, насичує справжнім переживанням. Варто навести слова А. Шавикіна, художника старшого від Толкачова покоління, який у його творах бачив нові риси епохи: "Особливістю Толкачова як художника нашої революції, особливістю, що з перших кроків його серйозної роботи поставила різку грань між ним та численними "документалістами" й лжепатетиками АХРРівського типу, є та своєрідна тематика й трактування матеріалу, що відбивають органічний зв'язок з революцією. Революція для Толкачова зовсім не святочна демонстрація залізних колон непереможних пролетарів, зовсім не безкревний символ якихось абстрактних сил, а тяжкий буденний шлях до майбутнього, що вже й тепер насичує своєю героїчністю, людяністю кожне елементарне почуття, кожен найдрібніший вияв людської психіки... Його найбільша заслуга - це вміння показати пафос революції, не говорячи жодного зайвого слова, не наліплюючи жодного пояснювального атрибуту..."
Людина свого часу, чия молодість була позначена постійними війнами, Толкачов головною темою своїх творів обирає людину на війні. Проте розкриває її не ззовні, не через ідеологічні схеми, а із середини - через людську психологію, реальні переживання. І тут несподіванокрізь трагічне напруження його образів проривається особливий ліричний, людяний струмінь, що визначає одну з головних рис його творів. Плакат 1920 р. "Дезертир Червоної армії, ти зрадник справи світової революції" зображує солдатів різних національностей, чиї руки, мов гвинтівки, націлені на дезертира, він же від жаху чи сорому закриває очі долонею... Художник наче навмисне не показує обличчя свого негативного героя, чи жаліючи, чи співчуваючи, чи ставлячи себе на його місце. Через десятиліття цей промовистий жест - відраза до смерті, неможливість примусити себе дивитися на неї, знову промайне в його творі, тепер уже в ілюстрації до вірша Л. Первомайського "Знайшли товариша" (1937), що зображує сцену в лісі, де перед вершниками
Loading...

 
 

Цікаве