WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Творчість Зіновія Толкачова в контексті мистецтва першої половини ХХ століття - Реферат

Творчість Зіновія Толкачова в контексті мистецтва першої половини ХХ століття - Реферат


Реферат на тему:
Творчість Зіновія Толкачова в контексті мистецтва першої половини ХХ століття
Важко знайти в українському мистецтві іншого художника, у творчості якого так послідовно й напружено відбилися б головні події вітчизняної, а разом з нею і світової історії першої пол. ХХ ст., ніж Зіновій Толкачов (1903-1977). Його малюнки та літографії, плакати та картини зафіксували жорстокість та ілюзії революції, Першу світову, громадянську та Другу світову війни, у них знайшов віддзеркалення трагічний досвід радянського проекту перебудови світу, життя і людини, що утворив нову, іншу модель суспільства - ту Велику утопію ХХ ст., яка так чи інакше позначилась на долі нашої країни, кожного її громадянина, визначила особливості культури. Його графічні цикли 1940-х рр. зберегли страждання і мужність людини в катаклізмах війни, що перекреслила традиційні уявлення про гуманізм, мораль та культуру, примусила по-іншому побачити наслідки цивілізації, яка поставила світ перед проваллям Освенцима.
Творчість З. Толкачова була народжена часом великих суспільних потрясінь, які митець, їхній безпосередній учасник, зобразив пристрасно і чесно, дивлячись на події не збоку, не здаля, а прямо, без дистанції, цілком ототожнюючи себе зі своїми героями і тим єдино можливим для нього способом художнього висловлювання, через який ці герої могли бути відтворені. Однак кожний видатний художник - завжди не тільки продукт, а й творець свого часу. Толкачов - не виняток. Епоха надала йому енергії, напруження й сили, він же назавжди позначив її своїми роботами, де "правда факту" тісно зрослася із переживаннями самого автора, де жорстка документальність невіддільна від емоційної, духовної, світоглядної індивідуальності митця.
Про Зіновія Толкачова писати сьогодні непросто, адже головний період його творчості припадає на найбільш суперечливий, складний та контроверсійний етап нашої історії - 1917-1950-ті рр., що підлягає в сучасному суспільстві не тільки тотальній переоцінці, а й нищівній критиці. З дистанції часу наочною стає неоднозначність художнього доробку епохи, де ідеї нового революційного мистецтва оберталися антилюдяністю нового естетичного канону, а правда образу вступала у протиріччя із правдою життя. У цьому плані, можливо, саме радянська доба відкрила особливу парадоксальність природи мистецтва, де художницьке бачення світу, як виявилося, може не збігатися із політичними переконаннями, а художник-людина, художник-громадянин і художник-митець в особі того чи іншого автора можуть дискутувати один з одним, обумовлюючи напружену неоднозначність його творів та особисту драму.
Феномен Толкачова - цьому підтвердження. Адже цілком "радянський" за своїми переконаннями, він не був "соцреалістичним" за своєю творчістю. Один з тих, хто творив культуру революційної доби, здійснював "план монументальної пропаганди", ілюстрував книги радянських письменників, хто бачив головну мету мистецтва в активному впливі на глядача на засадах нової пролетарської ідеології, не тільки спостерігач, а й учасник (червоноармієць, комсомолець, солдат) тих історичних подій, які зображував у своїх творах, він несподівано показав у своїх роботах їхній інший вимір, що розкриває епоху в її складності і неоднозначності. Може, і справді правий Д. Лукач, що, розмірковуючи над складними метаморфозами творчої свідомості, зазначав, що "чим більше у письменника оманливих ілюзій, тим правдивіше він зображує дійсність…"
За довгі десятиліття своєї творчості З. Толкачов отримав і широке суспільне визнання в 1920-1930-ті рр. як "один із яскравих і видатних представників наших пролетарських кадрів", чиї роботи експонувалися на численних виставках в країні та за кордоном, і підлу нищівну критику в 1940-ві за "космополітизм та буржуазний націоналізм", яка на роки "викреслила" його ім'я з офіційної мистецької сцени. Виставки його творів та видання альбомів з його роботами поновилися лише в середині 1960-х. Частина творів З. Толкачова (перші графічні композиції, монументальні розписи 1920-х рр., деякі графічні аркуші та картини 1930-х та 1940-х) загинули. Багато робіт знаходиться зараз в музеях Польщі, Німеччини, Ізраїлю. Сьогодні спадщина митця вимагає нового осмислення.
Не підпадаючи під поширену в останні роки спрощену схему вітчизняного художнього процесу як боротьби між авангардом та соцреалізмом, між "чистою" та "політично заангажованою" творчістю, мистецтво Толкачова репрезентує чи не найголовніші й найдраматичніші образи епохи модернізму, яка, як стало зрозумілим, складалася не лише із "ліберального проекту сучасності та прогресу". Як пише П. Козловські, "страх і брехня тоталітаризму належать модерну. Тому необхідна не лише історизація страшних сторінок історії модерну, а й страшного змісту таких екстремістських його ідеологій, як фашизм, націонал-соціалізм та ленінізм. Інакше не зрозуміти, що відбулося з ідеологіями модерну і в чому була їхня спільність".
Епоха "прискореної форсованої історичності" та "тотальної мобілізації" зробила головним своїм персонажем "просту людину з народу", що ставала то робітником, то воїном, перетворювалась то на героя, то на жертву, все частіше розглядаючи особу як частину маси, класу, а то й натовпу, заперечуючи її право на індивідуальність, несхожість. Так традиційна для вітчизняної культури тема простої людини зазнавала зовсім нових та несподіваних вимірів, піддаючи переоцінці й критиці її усталені засади. Від мистецтва і художника вимагалося дуже багато сил, аби протистояти цьому, аби зберегти і відстояти у своїй творчості право людини на свою неповторність, цінність кожної окремої долі. Зіновію Толкачову це вдалося. У його роботах живуть справжня людяність, повага, співчуття та милосердя навіть тоді, коли він говорить про людину і життя жорсткі, правдиві, а то й страшні речі. Але, мабуть, саме завдяки цьому творам художника вдалося подолати ідеологічні канони часу, зберегти чесність і переконливість.
"Трагічний гуманізм" пов'язує його з великою традицією європейського мистецтва, представленою Грюнвальдом, Босом, Ель Греко, Гойєю, Дом'є - тими "фантастичними" художниками минулого, чий правдивий зміст заново відкрили, зрозуміли митці ХХ ст. Твори Толкачова найтісніше пов'язані з цією моделлю світового мистецтва, що визначилася митцями авангарду в окремий експресіоністичний напрямок, поступово переросла його межі, чи не найточніше визначила нові виміри осягнення дійсності у ХХ ст., та й зараз не вичерпала своїх можливостей, відзиваючись у сучасному мистецтві тепер уже неоекспресіоністичними тенденціями. Творчість українського художника З.Толкачова стоїть в одному ряду з роботами Е. Барлаха, Т. Стейлейна, К.Кольвіц, Ф. Мазереля, Ф. Купки, Х. Ороско, Д. Рівери, О. Дікса, Г. Грундіга, О. Германа, чия відкритість до трагічних сторін життя, особиста співпричетність до драми народу надавала їхньому мистецтву підкресленої соціальності та гострого критичного змісту.
Розглядаючи творчість митця в контексті його часу, у збігу та протистоянні із радянськимиестетико-ідеологічними вимогами, варто згадати відомі слова А. Синівського про те, що справжнє "мистецтво не боїться ні диктатури, ні строгості, ні репресій, ні навіть консерватизму та штампу. Коли потрібно, мистецтво буває вузько-релігійним, тупо-державним, безіндивідуальним і все одно великим (...). Мистецтво достатньо пластичне, аби розміститися у будь-якому
Loading...

 
 

Цікаве