WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Структурні ознаки системи осмогласся (за нотолінійними Ірмологіонами кінця XVI – початку XVIII ст.) - Реферат

Структурні ознаки системи осмогласся (за нотолінійними Ірмологіонами кінця XVI – початку XVIII ст.) - Реферат

В результаті у Львівському Ірмологіоні висотні рівні обох видів богородичних приблизно зрівнялися; усвідомлення теситурної різниці між ними було втрачене.
Виходячи із порівняння показників КТ, бачимо, що наочною є різниця у висотному розташуванні співів різних жанрів, як і різна "тональна драматургія" осмогласного циклу в кожному жанрі Октоїха. Висотна диференціація (у записі) співів різних жанрів одного й того гласу постає перед нами у вигляді писемної традиції, переданої ранньою нотолінійною фіксацією монодії наприкінці XVI - у першій половині XVII ст. Постає питання про практичні причини вибору тих чи інших ладотональностей на письмі й відповідних ключів (тут, проте, не розглядаємо причини, пов'язані з семантикою текстів). Важливо знати, чи був цей засіб віднайдений у ранній нотній писемності випадково, чи зумовлювався традицією? Необхідно встановити також, чому наприкінці XVII ст. відбулася уніфікація висотних рівнів піснеспівів, через яку ускладнилося проведення аналогій між ранніми україно-білоруськими й пізніми російськими нотолінійними збірниками?
Для вирішення цих питань зіставимо східнослов'янські джерела - українські, білоруські і пізні російські. Долучаємо дані із російського двознаменного Октоїха північного походження початку XVIII ст. [2]. Фактично, це ровесник Львівського друку 1709 р., який може зіставлятися з ним "на рівних" ще й тому, що обидва користуються єдиним ключем - "альтовим". У двознаменникунотолінійний запис супроводжується, як годиться, крюковим рядком із кіноварними помітами.
Одне з часткових запитань, від якого простіше перейти до загальних: чи визначені у вказаних російських текстах 3-ій і 5-ий гласи як найвищі, і яким чином вони нотовані? За таблицею 7 видно, що висотні показники, презентовані в самому двознаменнику, не тотожні. У знаменному рядку 3-ій і 5-ий гласи дійсно є найвищими. Важливо, що висотний рівень КТ, зафіксований знаменною нотацією, збігається з показниками Супрасльського Ірмологіону, переписаному сотнею років раніше, в якому для показу вищої теситури був спеціально задіяний "високий дискантовий" ключ. На противагу їм, нотолінійний рядок двознаменника транспонує знаменний квартою нижче. Внаслідок цього у лінійному записі висотний рівень 3-го гласу знижується до рівня 1-го гласу й висотна різниця між ними (як вищим і нижчим) остаточно скасовується, й надалі у системі російського осмогласся XVIII ст. не відтворюється (табл. 1). Аналогічною є й еволюція тонального розвитку 5-го гласу. Вочевидь, 3-ій і 5-ий гласи були найвищими у знаменному й ранньому нотолінійному записі. Вказаний збіг доводить, що первісна висотна диференціація співів різних гласів була канонізованим надбанням східнослов'янської церковної нотної рукописної писемності, переданим ранніми лінійними й знаменними помітними пам'ятками і втраченим у пізньому нотолінійному письмі. Упродовж XVII ст. поступово відбувається уніфікація нотолінійного запису, в результаті якої у вжитку лишився один із п'яти цефаутних ключів - "альтовий".
Розглянемо детальніше принципи нотації в пізніх нотолінійних джерелах, які послуговувалися виключно "альтовим" ключем. Розташування його в центрі нотоносця передбачало тотожність обсягу верхньої й нижньої ділянок звукоряду, які могли бути занотовані. Однак переписувачі монодії не врахували того (або не надали значення тому), що цей ключ - за видимої симетрії - є зміщеним на терцію вгору відносно центру монодійного церковного звукоряду, тому у верхній частині нотоносця "не вистачило" лінійки для найвищих звуків (с1, d1, es1). Через це й виникла необхідність перенести (в записах, здійснених в "альтовому" ключі) частину теситурно високих наспівів на кварту нижче. Водночас зі зміщенням центру симетрії вгору, на нижній лінійці нотоносця лишився незадіяний простір, оскільки звуки D, Е, F практично не вживалися (в російському нотописі), іноді вживався Fis як увідний тон до G. Тож при переході до "альтового" ключа у висхідній транспозиції наспівів низької теситури потреба не виникала.
Підкреслимо ще раз ту принципову різницю у записі наспівів нижчої/вищої теситури, яку нав'язав "альтовий" ключ. Обмеження "альтовим" ключем спонукало до того, що канонічні мелодії високого регістру обов'язково підлягали низхідній транспозиції. Тому висотність богородичних Вечірні, у найвищому регістрі, в українському (Львівському та ін.) й російському (Соловецькому) джерелах однаково знижена на кварту (у багатьох гласах), порівняно із Супрасльським (нотні приклади 1-3). Таким чином, через вимушену практичну необхідність висотні показники у пізніх різнонаціональних нотаціях цього жанру збігаються.
На відміну від зазначеної транспозиції, запис мелодій низького регістру не потребував висхідного зрушення, оскільки "альтовий" ключ давав змогу вільно нотувати нижню частину монодійного звукоряду без додаткових лінійок. Це давало переписувачам свободу вибору тієї чи іншої тональності для запису. Із текстів бачимо, що підхід українських і російських переписувачів до нотації мелодій низького регістру цілковито різний. Українські (у тому числі львівські) дотримувалися канонічної супрасльсько-київської традиції запису наспівів низької теситури (степенн) у низькому (простому) суглассі, натомість російські (соловецькі) транспонували їх на кварту вище, до мрачного (нотні приклади 6, 7). Ця різниця вельми прикметна, тим паче, що українська і російська версії нотовані в одному й тому ж ключі. Інакше кажучи, нотація степенн російськими співаками в низькому регістрі була за допомогою "альтового" ключа також можлива, але вони вдалися до новації - висхідної транспозиції, яка, виходячи з самої нотації, не була неминучою. Отже, можна припустити, що, здійснюючи висхідну транспозицію співів низького регістру, російські співаки керувалися ідеєю загальної тональної уніфікації осмогласної системи знаменного розспіву. В результаті різний висотний рівень богородичних Вечірні та степенн Октоїха, зафіксований у ранніх джерелах (Gb /A - gb), виявився в російському нотолінійному записі спільним (d) або зближеним, що нівелювало різницю між цими піснеспівами.
Висновки. Давня висотна диференціація (на письмі) осмогласних співів Октоїха була, вірогідно, пов'язана із генезою співів, їх семантикою та реальними практичними можливостями тієї чи іншої системи запису. Найнижчим висотним рівнем кінцевих поспівок відзначалися співи, дотичні старозавітній тематиці, зокрема, степенни, споріднені з псалмами. Можна припустити, що структурні основи псалмоспіву зумовили відносно низьку теситуру степенн і розташування декількох гласів в одній висотній площині.
"Серединна позиція", дотичність як до
Loading...

 
 

Цікаве