WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Структурні ознаки системи осмогласся (за нотолінійними Ірмологіонами кінця XVI – початку XVIII ст.) - Реферат

Структурні ознаки системи осмогласся (за нотолінійними Ірмологіонами кінця XVI – початку XVIII ст.) - Реферат

співів різних жанрів.
Нотні матеріали із ранніх руських (українських і білоруських) нотолінійних Ірмологіонів відрізняються від наведених пізніх російських тим, що КТ гласів розміщені на різних висотних рівнях, і це при тому, що значна кількість руських осмогласних поспівок є інтонаційно спорідненою з російськими джерелами. Отже, стикаємося з тим, що осмогласніспіви різного історичного часу - кінця XVI й початку XVIII століть - фіксувалися в різних "тональностях". Окрім того, в українській і білоруській традиціях упродовж XVII століття, з розвитком нотолінійної нотації, в деяких жанрах спостерігається зміна висотного розташування мелодій. Виходячи з цього, завданнями даної статті є: узагальнено передати динаміку зміни висотного рівня співів Октоїха упродовж XVII ст.; вияснити, чи була "тональність" наспіву (висотний рівень і, зокрема, висота КТ) ознакою жанрової стилістики піснеспівів; чи існує взаємозв'язок між вживанням різних цефаутних ключів і жанровою основою текстів. Слід уточнити також і засади порівняльного аналізу східнослов'янських співочих матеріалів, виходячи з тлумачення їх різних показників.
Модальна організація монодійного мелосу передбачає змінність ладових опор у різних поспівках, тому термін "тональність" наспіву нами вжито умовно, як визначення висоти кінцевої поспівки, структурно першорядної.
Звернемо увагу на ключі, за якими в записах визначали висотний рівень мелодій. Ранній лінійний запис монодійних співів (кінця XVI - першої половини XVII ст.) унормовує вживання декількох різних цефаутних ключів зі змінними функціями - абсолютною й релятивною [15]. Ключ закріплював висоту звука "до" за певною лінійкою нотоносця, так що висотне положення наспіву визначалося на початку піснеспіву безпомилково ("вихідна тональність"), як і висота КТ наприкінці піснеспіву. Зафіксовані на різних лінійках, монодійні ключі є зовні подібними до пізніших хорових. Проте відомі назви п'яти хорових ключів "до" (сопрановий, меццо-сопрановий, альтовий, теноровий, баритоновий [3]) є для цефаутних монодійних ключів частково неприйнятними, оскільки вони не призначалися для запису партій хору мішаного складу. Монодія, звичайно, виконувалася мішаними хорами (у парафіяльних церквах) в октаву, але поширенішим було її виконання однорідним складом (у чоловічих чи жіночих монастирях) в унісон, позаяк, з точки зору семантики, саме чоловічий хор був первісним знаком церковного ангелогласного співу. Йдучи від цієї засади середньовічної естетики, застосовуємо для диференціації ключів (умовно) назви, запропоновані для запису партесного багатоголосся XVII ст. композитором і теоретиком М. Дилецьким в "Граматиці музикальній". Вочевидь, кожен із монодійних ключів був розрахований не на той чи інший тембр голосу, а на показ верхньої чи нижньої ділянки церковного звукоряду, в якій розгортався піснеспів, тому приймаємо пропоновані назви із зазначеним застереженням.
У ранніх нотолінійних Ірмологіонах графічне зображення знака ключа мало вигляд оригінального накреслення слов'янської літери Г - "глаголь", похідної від грецької "гами". В пізній грецькій системі сольмізації силаба га позначала щабель "фа", відповідний вихідному "до" [16, с. 70, 71]. Значок раннього цефаутного ключа Г, що був подібним також до латинської літери С (позначення власне звука "до"), мав вигляд графеми ?. Тоном нижче від ключа (чи септимою вище від нього) міг бути виставлений бемоль, що визначав бемолярний вид звукоряду (із сі бемолем чи іноді мі бемолем). Отже, на п'яти лінійках розташовували такі ключі: "високий дискантовий" ?/?Ь на найнижчій; далі "дискантовий" ?/?Ь; "альтовий" ?/?Ь; "теноровий" ?/?Ь та "баритоновий" ?/?Ь. Останній уживався в записі монодії зрідка (у Дилецького - бас-греф). Згадки про цефаутні ключі, як і про тональний розподіл осмогласних співів, не були конкретизовані українськими медієвістами у функціональному й часопросторовому аспектах, тож звернемо на це увагу.
Вельми показовим джерелом, в якому різні ключі задіяні окремо і в комбінаціях, є унікальний Ірмологіон Супрасльського монастиря 1596-1601 рр. За гіпотезою дослідників, супрасльські переклади текстів були здійснені на нотолінійну нотацію безпосередньо зі знаменних першоджерел [4]. На нашу думку, особливості супрасльської нотації дійсно це підтверджують. Зокрема, безпосередня дотичність його до безлінійних записів засвідчується саме специфічним вибором ключів для нотації осмогласся (розглядаються далі).
Аналіз піснеспівів Октоїха (один із розділів україно-білоруського Ірмологіону), занотованих у Супрасльському та деяких інших ранніх збірниках, засвідчує, що висота КТ наспівів всередині кожного гласу диференціюється. Почасти це залежить від жанрів піснеспівів. Покажемо висотні розбіжності між співами 1-го гласу Октоїха із різних жанрових циклів - степенних антифонів (у всіх гласах, крім 8-го), сідальних і богородичних. (Для звуків різної висоти вживаємо загальноприйняті позначення: КТ, що знаходяться "нижче" лінійки з ключем "до" (звуки, умовно, великої октави) позначаються великими літерами, а "вище" від неї, відповідно, - малими).
Найнижче розташування КТ - С - бачимо у трьох антифонах степенн, нотованих у "теноровому" ключі (тут бемолярному), який робить зручною фіксацію дуже низьких звуків у межах нотоносця, без застосування додаткових лінійок (нотний приклад 5). Вищий на квінту КТ - G - наявний у двох степенних, нотованих у тому самому ключі, а також у першому антифоні другої степенної, записаному в "альтовому" (дуральному) ключі. Наступний КТ - А - визначає наспіви сідальних і богородичних за сідальними, зафіксованих також у "альтовому" ключі (нотний приклад 4). Вищий КТ - с - мають п'ять степенн і другий богородичний Вечірні, нотовані в альтовому й "високому дискантовому" (бемолярних) ключах. Врешті, найвищим тональним рівнем - g - відзначений перший богородичний Вечірні, зафіксований також за допомогою "високого дискантового" (бемолярного) ключа (нотний приклад 1).
Для уточнення даних додамо до позначень КТ співів 1-го гласу Октоїха ще вказівку на звук сі бемоль, який уточнює той чи інший ладовий нахил кінцевої поспівки. В результаті отримуємо ряд кінцевих тонів (із певною деталізацією ладових показників) - С, G, Gb , A, c, gb. Тож, співи Октоїха 1-го гласу зафіксовані в Супрасльському Ірмолої у трьох цефаутних ключах на п'яти висотних рівнях, а відстань за записом між крайніми позиціями КТ охоплює надзвичайно широкий діапазон у півтори октави - фактично весь церковний звукоряд монодії в тому обсязі, в якому він відомий з пізнішої фіксації. Той самий (в точності) ряд КТ 1-го гласу відтворений у київському (можливо
Loading...

 
 

Цікаве