WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Структурні ознаки системи осмогласся (за нотолінійними Ірмологіонами кінця XVI – початку XVIII ст.) - Реферат

Структурні ознаки системи осмогласся (за нотолінійними Ірмологіонами кінця XVI – початку XVIII ст.) - Реферат


Реферат на тему:
Структурні ознаки системи осмогласся (за нотолінійними Ірмологіонами кінця XVI - початку XVIII ст.)
Українські й білоруські церковні нотолінійні Ірмологіони кінця XVI - початку XVIII ст. дають багатий матеріал для дослідження осмогласся - організаційної, семантико-функційної й художньомузичної основи християнського богослужіння. Питання першорядної ваги стосуються репертуару й співочого змісту Октоїха - службової книги Православної Церкви, яка містить стихири (різних видів), ірмоси канонів та співи інших жанрів восьмитижневого богослужбового циклу (церк.-слов. столпъ) для Вечірні та Утрені недільних і буденних днів. Музичні особливості вітчизняного Октоїха, передані безлінійними нотними текстами (від XV ст.) й нотолінійними (від кінця XVI й донині), укладають стійку писемну традицію церковного співу, відзначену спадкоємним зв'язком між давньою й сучасною епохою.
В українській медієвістиці дослідження нотного Октоїха як системи піснеспівів досі не здійснене, хоча його провідна роль для давньоруського музичного професіоналізму відзначалася авторами праць з історії української музики принагідно (в різний час). Огляд наукової бібліографії щодо слов'янського Октоїха здійснив Ю. Ясіновський, розглядаючи комплекс службових книг княжої доби [18, с. 19-21], а також приділивши увагу жанру ірмосів із різних циклів [18]. Нещодавно уточнене значення поняття "глас", основоположне для осмогласся [11]. Російськими музикознавцями система осмогласся (в цілому) і Октоїх (частково) ретельно аналізуються у комплексних дослідженнях, де розглядається їх семантичне навантаження, музична організація - тобто поспівкова структура; ладозвукорядний і мелодичний устрій; жанрова система, історичний розвиток [5, 6, 7, 8, 13, 16, ін.].
Ключове значення проблематики Октоїха визначається не лише основоположністю осмогласся у богослужінні, а й тим, що через нього проявляються провідні семантичні й жанрово-стилістичні особливості давньоруської монодії, у тому числі первісні, успадковані від візантійської традиції. Питання запозичення системи давньоруського церковного співу від візантійського, яке часто розглядається абстраговано, на поверхневому рівні уподібнення нотної графіки, може бути розв'язане із застосуванням комплексної методики аналізу співочого матеріалу, через реконструкцію його структурного рівня. Це стосується різних жанрів і циклів, у тому числі Ірмологіона, Стихираря буденного й святкового, Октоїха, Обиходу. Вирішення цього надзвичайно складного завдання надасть можливість зробити аргументовані висновки щодо самобутності давньоруського співу і її вияву на певних рівнях жанрової стилістики.
Спадковий зв'язок із візантійською традицією був однією з питомих рис давньоруського осмогласся. Декілька російських дослідників схилялися до думки, що дія візантійського впливу тривала й проявлялася упродовж усього давньоруського періоду, до XVII-XVIII століть. Проте численні публікації дешифрованого візантійського (й пост-візантійського) репертуару (у тому числі у данській серії Monumenta Musicaе Byzantinae від 1935) й давньоруського в різних східнослов'янських редакціях (від початку 1970-х рр.) доводять, що стиль візантійської й давньоруської мелодики у часи пізнього середньовіччя був самобутнім. Відмінності на рівні ладо-мелодичної й ритмічної організації доводять їх різну національну генезу (при тому, що жанрово-функційна основа православної культури єдина) [6]. Відмінності в мелодиці спонукають сприймати східнослов'янські і грецькі співи (ірмологічні й стихирарні) навіть як недотичні стильові явища. Але за відмінними мелодичними шатами часом ховаються спільні конструктивні елементи - ті структурні засади, які ґрунтуються на співочому каноні, випрацюваному візантійською традицією. Йдеться про те, що у розгляді осмогласся однією з відправних позицій порівняльного дослідження може бути теза про канонічну спорідненість візантійського й давньоруського осмогласся на структурному рівні. Спорідненість передбачає не повне ототожнення, а обмежений вияв генетично спільних візантійських рис і їх часткове перетворення у давньоруській традиції [17].
Суттєву особливість кожного гласу становлять висота домінуючого чи головного тону (ГТ) й кінцевого тону (КТ) наспівів. У візантійській (ірмологічній) традиції, яка вплинула на первісне давньоруське осмогласся, ці показники були строго регламентовані. (У стихирарній вони змінилися частково, а в пападичній - досить суттєво). Глас визначають за інтервальним співвідношенням ГТ й КТ та їх взаємним розташуванням у нижчій/вищій ділянках церковного звукоряду. У візантійському осмоглассі були випрацювані характерні кінцеві поспівки піснеспівів, що завершувалися заздалегідь визначеним КТ, то ж це зумовило інтерес візантіністів саме до цих важливих структурних елементів. Поспівкову структуру засвідчують і пізньосередньовічні східнослов'янські співи Октоїха [7; 5], досліджені переважно за російською традицією. У піснеспівах знаменного розспіву другої половини XVII ст., здійснених знаменною помітною чи нотолінійною нотаціями, комплекс поспівок був почасти уніфікований, особливо внаслідок проведення реформи у російському богослужінні патр. Никоном і його однодумцями у 1660-х рр. Про зміни довідуємося з пізніх джерел, наприклад із російських двознаменників [2], а також основоположних у галузі досліджень знаменного розспіву наукових даних із праць видатних московських дослідників кінця ХІХ ст. (зокрема прот. Димитрія Разумовського [12] і прот. Василія Металова [7]). Із метою подальшого порівняння наводимо таблицю кінцевих тонів восьми гласів, укладену на основі аналізу співів російської традиції другої половини XVII-XVIII ст. (за працями прот. Д. Разумовського і прот. В. Металова [7]; табл. 1).
Таблиця 1. Висотне положення КТ гласів у російському знаменному співі
Гласи 1 2 3 4 5 6 7 8
КТ G[d] [d]f [d]ec G[d]e Gc[d] [d] c c[d]
Ці дані отримано за нотними текстами двох історично різних видів - знаменними й нотолінійними, які у другій половині XVII ст. зближуються тим, що мають безпосередні вказівки на абсолютну висоту тонів. У знаменній помітній нотації таку функцію виконували виставлені обабіч знамен кіноварні поміти (так зв. Шайдурові), натомість у пізніх лінійних текстах точна висота записаних звуків визначалася цефаутним ключем "до" на третій лінійці нотоносця, тотожним за висотним значенням сучасному "альтовому". Важливо, що нотації обох видів засвідчують уніфікацію висотного рівня гласів - переважання d й розташування інших КТ якнайближче до нього (найвіддаленішим є G). Ця висотна зона мелодичного кадансування є спільною для осмогласних

 
 

Цікаве

Загрузка...