WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Стилістико-парадигмальна дихотомія української скульптури в контексті культурно-мистецьких явищ ХХ ст. - Реферат

Стилістико-парадигмальна дихотомія української скульптури в контексті культурно-мистецьких явищ ХХ ст. - Реферат

фактурно-кольорової активності поверхні скульптури, на користь саркастично-оригінальних, недомовлено-алюзійних, полісенсних художніх структур, усього того, що раніше було неможливим. Згадаємо експоновану на молодіжній виставці в Спілці художників 1988 р. рожево-веселу керамічну "Скажену рибу" А. Полоніка, що гойдалася на дроті під стелею, нагадуючи за абрисом нашу Галактику, доти, поки її не розбили палкі прихильники реформ. Помітний слід залишила й дивна виставка абстрактного мистецтва, що влаштувала через рік в Державному музеї українського образотворчого мистецтва американка п. Куріця, де прямо на паркетному полу під картинами знайшли притулок, демонстративно позбавлені ідеологічно-пропагувального статусу, абстрактні екзерсиси наших скульпторів, що навчалися сугестивному мисленню завдяки естетиці необробленого каменю.
Отже, на початок 90-х вітчизняна скульптура ейфорійно-форсовано встигає пережити модерністичний досвід світового та вітчизняного мистецтва, як це підтвердили Івано-Франківська "Імпреза" або виставка "Єдність", що експонувалась у Львові й Києві. Критики та історики мистецтва тоді дуже раділи багатообіцяючій можливості оновлення пластичної мови і адаптації поліморфної свідомості. Для нас на межі 80-90-х ще не була актуальною проблема взаємозв'язку масованого арт-бізнесу і наводнення арт-ринку авангардистськими сувенірами, про що вже тривалий час хвилювались російські фахівці. Тоді відпрацьовувалися всі можливі манери, стилістичні напрями (не дарма ж казали про "полістилізм"): радикально авангардна абстракція та пікторельєфи дво-мірних конструкцій (М. Степанов, В. Архипов, В. Кабаченко); об'єктні інсталяції (П. Старух, Ф. Тетянич, В. Орябінський, Є.Лелеченко); нео-мегалітичний напрям та полівимірні структури (Ю. і Л.Синькевичі, П. Матл, В. Шишов); чи андерграундові (навіть у той час!) твори з дроту, на кшталт чиказького співвітчизника К. Мілонадіса, наприклад у О.Мажуги, а також неореалістичний напрям з багатоаспектною шкалою варіантів (Є. Прокопов, Б. Довгань, М. Рапай, В. Клоков, Б. Корж, В. Олашин) та ін.
Утім, якщо друга половина 1980-х років стисло-форсовано минула під знаком реставрації модерністських формоутворювальних схем, то розвій української скульптури протягом 90-х, що тривав під гаслом національного самовизначення і входження у світовий культурно-мистецький процес, продемонстрував, що стилетворчі тенденції у вимірах рефлексії постмодерністської мови некласичного типу врівноважуються інтенціями, сталими до ціннісних імперативів минулого, зокрема Нового Часу та архаїки. Тому відвертої деструкції художнього і ментально-часового зв'язку з культурним доробком історії в моделях свідомості сучасних митців (навіть при ігровому маніпулюванні будь-якими нормами і мистецькими кліше) української скульптури назагал не фіксується. Інакше кажучи: "contemporary art" не домінує над "modern art", але співіснує. Відповідно традиційна "кругла" скульптура в традиційних матеріалах і техніці обробки зберегла статус-кво станкової пластики як класичного виду образотворення, складаючи тим її національну своєрідність в контексті постмодерністського розвою скульптури світу. Отже, з певними паузами еволюційного шляху продовжують власне існування класичні жанри: портрет (А. Кущ "Портрет В. Ющенка", Н. Дерегус "Портрет В.Лобановського"), композиційна скульптура (Ю. і Л. Синькевичі "Птахи волі", Є. Лелеченко "На рибку сісти, і рибку з'їсти"), анімалістика (М. Кошелева "Сіамський кіт", І. Гречанік "Бик", Є. Горбань "Чемпіон з виїздки"), частково - натюрморт (А. Сорудейкін "Квіти"). Жанри віддзеркалюють загальні проблеми національної скульптури, які у свою чергу ви-значають обличчя її інших видів - від дрібних форм і медальєрства до скульптури монументальної. Особливо притаманним етнонаціональній специфіці, як виявилося, є факт того, що не лише формальні завдання вирішували українські скульптори. Значна увага приділялась філософським пошукам аде-кватної парадигми. Ось чому метаморфози формотворчих засобів мислення в матеріалі, що інтегрували модерністські та постмодерністські культурно-мовні системи, тривали в українській скульптурі другої половини 80-х, 90-х паралельно з адаптацією і знахо-дженням нових парадигмальних координат людського буття з пріоритетом національно-романтичної специфіки образу і його духовно-гуманістичного змісту: Б. Довгань "Метелик", Ю. Укадер "Наречена", М.Степанов "Вічний хлопчик", Я. Мотика "Берегиня", М. Білик "Макош", І.Булавицький "Народження Афродіти", Б. Корж "Хмара". Про акцентування в нових умовах постмодерністського полістилізму саме духовних, а не суто формальних питань упевнено заявили ще мистецькі акції "Ієрархії простору" групи "Азбука" (1993) - А. Полоніка, О. Сухоліта, О. Рідного, Р. Кухаря, С.Дзюби - скульпторів з Донецька, Харкова і Києва, що поєднали метафізичний вимір людини з інтерпретаційними жестами синтетичного творення міфічного часу в реальному житті мовою мистецтв театру, скульптури, відео, логосу, світла та об'єктів з етноісторичними ремінісценціями змістів. Про тяжіння української скульптури до розвою, передусім у межах модерністської антропо-космічної та неоренесансної парадигм, заявили і Всеукраїнські триєнале скульптури 1999, 2002 років, де на тлі різноманітної авангардистської сувенірної продукції преміями були відзначені твори В. Клокова, В. Протаса, В.Ярича, С. Сбитнєва, А. Красотіна, Ю. Багаліки, Ф. Бетліємського, О.Сухоліта.
Однак від середини 90-х нова українська хвиля в скульптурі приводить на арену наступну генерацію радикально налаштованої молоді, що змінює перед тим збалансовану рівновагу стилістико-парадигмальної дихотомії, адаптуючи із закордонного досвіду постмодерністське нігілістично-ігрове мислення. Арт-ринок наводнюється масою бронзових, сувенірного характеру невеликих витворів. До того ж поява молодої генерації митців змінює й концепцію людини, що набула в їхній творчості субверсійних інтонацій після усвідомлення трагедій геноциду, голодомору, Чорнобиля (ця нова концепція, до речі, вплинула й на творчість деяких старших колег). Тому вияви філософії жаху в скульптурі повільно трансформувались від схвильованих, авторсько-інвективних, спрямованих до ідеї етнонаціонального катарсису (В. Слободянюк "Голодомор"; П. Старух "Явлення пролетарської диктатури гуцулам"), до імперсональної "відчуженої" констатації зла як такого (М. Перепелиця"Технологія користування жорсткими меблями", І. Гречаник "Дух воїна", Є.Лелеченко "Четвертий вершник", О. Агафонов "Небезпечні забави").
Нова генерація скульпторів 90-х - ментально вже інша, бо замішана і вихована на постмодерністській "індустрії культури" - маскультурі з її субверсивно-екстремістськими виявами, для яких концепція, жест, імідж, проект мали більше значення, ніж сам твір у його традиційно-класичному розумінні (М. Вертуозов "Black bird", І. Глухенький "Блазень", А. Ковальов "Інвалід"). Приплив нових сил примушує митців, що трималися табору "modern art", перейти до іншого більш "сучаснішого" - "contemporary art", де повним ана-хронізмом сприймаються культурні традиції пошуків гармонії, ідеалу, істини, оскільки образність тепер заміщується концептом. Технічне виконання дозволяє використовувати будь-який скрап, поліетилен, інші продукти та відпрацьовані речі техногенної цивілізації, на кшталт "нового реалізму" чи неодадаїстської "акумуляції", зокрема у проектах Тоні Крага, Сезара, Фернандеса Армана. Так, у цьому ракурсі змінює свій імідж прихильник гуманістично-модерністських пошуків у скульптурі 80-х О. Сухоліт, беручи участь у київській акції Асоціації артгалерей України "Ініціатива "Проект-01" 2001 р., влаштованій в "Українському Домі". Відомим в напрямі "contemporary art"
Loading...

 
 

Цікаве