WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Слов'яно-українські кореляти в церковно-співочій термінології кінця ХVІ - початку ХVІІІ ст. (гласъ - голос) - Реферат

Слов'яно-українські кореляти в церковно-співочій термінології кінця ХVІ - початку ХVІІІ ст. (гласъ - голос) - Реферат

основі.
До словенороських Лексиконів, створених в Україні, включення лексеми гласик було неможливим - саме через відсутність його в церковнослов'янській мові, а наявність в ужитковій мові демінутиву голосочок не була достатньою підставою для створення відповідного неослов'янізму.
Отже, розглядувані словоформи глас - голос представлені в слов'яно-українських лексиконах як відповідники. У цей час їхнє вживання чітко розрізнялося за змістом книжних пам'яток: в церковнослов'янських незмінно вживали глас, в нецерковних літературних - голос. Явище "переходу" слов'янських слів до староукраїнської мови, типове для давньоруського періоду, відтепер є не закономірністю, а виключенням.
Мовна ситуація, що склалася в Московії, була відмінною від тієї, що існувала в Україні. Церковнослов'янсько-російська двомовність ХVІ-ХVІІ ст. мала таку характерну рису, як значний вплив церковної мови на російську літературну. Тому глас на позначення 'голос' вживалося в Московії не лише в суто церковних, а й у позацерковних пам'ятках. У ХVІІ ст. одне його значення було пов'язане з багатоголоссям: глас означав 'голос' як складник багатоголосої фактури (наприклад, "гласове як низъ, путь, верхъ в тристрочіи" 28, с. 16, 17 ), голос певного тембру. Типовим для тогочасної російської літератури є визначення "басъ - гласъ нижайшїй в пyнїи" 23, с. 8 .
На відміну від ситуації в Московії, в Україні вплив церковнослов'янської на українську літературну (руську) мову не мав такого значення. Тому в українській позацерковній літературі лексема глас зустрічається рідко. Назвемо окремішню творчу галузь, на якуцерковнослов'янська традиція все ж справила вплив - це паралітургічна творчість. У текстах набожних пісень (духовні канти, духовні псальми), створених священнослужителями, слов'янізм глас іноді вжито. Приклад - псальма Пресвятій Богородиці "Мати милосерда" свт. Димитрія, митр. Ростовського (Туптало) 22, с. 125 :
Прошу тя прещедру, Матерь милосерду,
Глас услыша мой, плач внуши,
молю тя всещедру.
В українських світських кантах літературного походження лексема глас зустрічається надзвичайно рідко. Наведу за приклад початковий вірш із "модного" зразка поч. ХVІІІ ст. з підкреслено вишуканою бароковою поетикою, де знайшли місце і полонізми, і церковнослов'янізми 22, с. 37, 134 :
О роскошная Венyро, где нинy гобзуєш,
Ті сердечні Купидине чаю глас мой чуєш.
Отже, в контексті слов'яно-української двомовності ХVІ-ХVІІ ст. основною сферою вжитку лексеми глас лишається церковна гімнографія, а також - паралітургічна творчість. Лексика слов'янської й української мов від кінця ХVІ ст. диференціювалася. Звідси випливає, що поняття 'голос' передавалося в українських пам'ятках словоформою голос. Натомість традиція позначати 'голос' лексемою глас перейшла у ХVІ-ХVІІ ст. від церковнослов'янської мови до російської літературної. В українській позацерковній мові, на відміну від російської, лексему глас майже не вживали.
Про голос як 'голос' йдеться в українських літературних джерелах, усній мові, або ж у простомовних коментарях, що передують гімнографічним текстам (або слідують за ними). У народномовних діалектах вказана словоформа вживалася, вочевидь, постійно, починаючи від часу її формування на праслов'янській основі. Літературна мова періоду двомовності активно розвивається в декількох напрямах (ділова, художня, історично-нарративна, наукова тощо), тому для неї характерне й розгалуження значень слів. У староукраїнській пам'ятці ділової мови кін. ХІV ст. (грамота 1389 р.) термін голос зафіксований із значенням 'свідчення' ('голос свідка'), 'показання', 11, т. І, с. 249 . Осібне значення цього слова відтоді усталюється поряд із загальним.
У Львівському Літописі 1467 р. бачимо визначення, похідне від голос 9, т. 4, с. 68:
Всегда по вся лyта посылаше
по него князь великий,
призывая на Москву на зборъ кликати,
занеже бо голосистъ былъ и рyчистъ,
и грамотy горазднъ.
В українських словесно-музичних пам'ятках літературне голос точно повторює ужиткове, внаслідок чого вони не розрізняються. У відомих українських ліричних піснях і баладах усної традиції часто йдеться про чарівність співу (напр., "вона брала, вибирала, тонкий голос подавала" - балада про вдову). У ХVІІ-ХVІІІ ст. голос згадується в текстах тих побутових кантів, які наслідують народнопісенні, напр., гуркая, голос високо возводит (про голуба - О. Ш. 22, с. 37 ). Як бачимо, термін глас в українських літературних пам'ятках, на відміну від російських, майже не зустрічається.
Вживання терміна голос в українських церковних джерелах ХVІІ ст. було пов'язане, зокрема, з розвитком і поширенням традиції партесного багатоголосся. У трактатах чи коментарях до партесних поголосників голос визначав 'хорову партію' взагалі (лат. partes), або ж партію певної теситури чи функції. Кількість і співвідношення партій формували хорову фактуру. Визначення може бути подане як кирилицею, так і латинкою: Concerto na osm Hoіosow (1, с. 40, останнє слово цікаве тим, що подане в польському правописі, але є українським). У "Граматиці Мусикійській" М. Дилецького йдеться про осмоголосні 3 твори (український переклад 1723 р. [27, с. ХХVІІ]). Іноді у визначенні представлена і слов'янська назва, і українське роз'яснення, тоді різнобіжність корелятів є досить красномовною: "Концерт: "Гласом моим" на голос(ов) 8" 4 30, с. 245 . Видно, що в слов'янській і українській частинах цього речення свідомо дотримано різних лексем, диференційованих для канонічного початку концерту і простомовного роз'яснення, лексичні ряди яких не схрещують.
Для російської мовної ситуації того часу, як уже мовилося, типовим був протилежний принцип вибору словоформ: замість російських лексем у нецерковних текстах уживали слов'янські. У російському перекладі трактата Дилецького на позначення 'восьмиголосого' концерту вжито характеристику осмогласный 29 , якій надається утилітарне значення (в церковній книжності зберігається особливе, церковне значення цього терміна). "Гра значень" виявляє таку характерну рису слов'яно-російської двомовності, як набуття церковним терміном в російській мові іншого змісту 12 . На противагу цьому, українські укладачі свідомо використовують у простомовних текстах трактатів майже виключно ужиткові словоформи, уникаючи апеляції до слов'янської термінології.
Глас як 'глас'. У спеціальному значенні (грец. 'Ючпт, 'частина осмогласного цикла') термін глас уживається у церковнослов'янських пам'ятках постійно, починаючи з ІХ-Х ст., у службових книгах різного часу й місця
Loading...

 
 

Цікаве