WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Слов'яно-українські кореляти в церковно-співочій термінології кінця ХVІ - початку ХVІІІ ст. (гласъ - голос) - Реферат

Слов'яно-українські кореляти в церковно-співочій термінології кінця ХVІ - початку ХVІІІ ст. (гласъ - голос) - Реферат

р.: Из глубины възвахъ к тєбy г и,
г и oуслыши глаС мои .
Да будутъ oуши твои вънемлющє
глаС млтвы моєа 18
1667 р.: Изъ глубины воЗзвaхъ къ тєбy гсди,
гсди oуслыши гласъ моИ
Да будутъ oуши твои внємлющy
гласу молєнї# моєгщ 19
1729 р.: Изъ глубины возвaхъ къ тєбy Гсди
Гсди oуслыши гласъ мой .
Да бyдутъ oуши твои
вънємлюшє глaсу млтвы моє# .
Окрім благальних, у Псалтирі міститься значна кількість подячних псалмів - їхню першорядну значущість доводить первісна гебрайська назва цього збірника - Тегіллім (хвала). Славу Вишньому підносять, за старозавітними традиціями, не лише співом людини, а й голосом інструментів (псалом Давида 150: 3,5; у гебрайському оригіналі дослівно "звуком шофара, арфою й кіннором"):
1581 р.: Хвалитє єго въ гласy трубънy ,
хвалитє єго въ шалтыри и гуслєхъ .
Хвалите єго въ кvмвалyХ доброгласныхъ [18].
1667 р.: Хвалитє Єго во гласy трубнyмъ,
хвалитє Єго во шалтири и гуслєхъ .
Хвалитє Єго во кvмвалyхъ доброгласныхъ 19 .
В гімнографічних текстах глас часто символізує спів усієї Церкви, уподібнений ангелогласію, що первісно линуло у славу Вишнього (Ірмос 8 пісні 2 гл. у середу 5 тижняВеликого Посту):
1709 р.: Во гласyХ анъгєлъскиХ на нєбєсєХ
пyваємагщ Бга поХвалиМ вси зємнороднїи 21 .
Ред. ХVІІІ ст.: Гласы Аггелскими на нєбєсєхъ
Славимаго Бога восхвалимъ глаголющє,
Земнороднїи , во вс# вyки.
Підводячи підсумки щодо поняття глас (у значенні 'голос'), бачимо, що його зміст не підлягає змінам у часі, зокрема, в розглядуваний період. Аналіз службових і гімнографічних текстів різного часу засвідчує відмінності в лексиці, орфографії, граматиці різних редакцій, пов'язані або з наближенням (більшим чи меншим) до південнослов'янських перекладів ХV-ХVІ ст., або з редагуванням церковних текстів під час "реформи" московського патріарха Никона наприкінці 1650-х рр. В будь-якому випадку, словозміни не зачіпають основ церковнослов'янської мови й не демонструють впливів на неї літературної чи ужиткової.
Народно-розмовний відповідник голос до церковних джерел не потрапляє як зразок невнормованої лексики, що має нижчий статус.
У давньоруський період ХІ-ХV ст., коли мовна ситуація визначалася як слов'яно-руська диглосія1, вплив староукраїнської мови на церковнослов'янську на рівні лексики майже виключався - через замкненість останньої. Натомість в староукраїнській літературі цього часу вживання слов'янських лексем є цілком можливим. У творах різного змісту - житіях, сказаніях, патериках - часто йдеться про глас: слыша гласъ трубъ яко на брани (Патерик Синайський, ХІ-ХІІ ст. 9, т.4, C. 30 ); вьсyхъ бо птиц гласи бяху различьни (Успенський зб-к, ХІІ-ХІІІ ст. там само ). Через відсутність жорсткого унормування староукраїнської мови українізми й слов'янізми можуть формувати літературну лексику на рівних. Яскравою ілюстрацією є приклади із тексту героїчної поеми "Слово у полку Ігоревім" кін. ХІІ ст., де автор вжив словоформи глас і голос, слов'янську й руську, в одному й тому ж значенні 16, с. 48, 62 :
1) На Дунаи Ярославнынъ гласъ с# слышить,
Зегзицею, незнаема, рано кычеть.
2) Дyвици поютъ на Дунаи,
вьютс# голоси чрезъ море до Киева.
Багате лексичне унормування цього зразка (дійсно зразкового прикладу високо художньої староукраїнської літературної мови) пов'язане з бажанням автора створити піднесений поетичний стиль поеми, у тому числі за допомогою слов'янізмів. З точки зору застосування укр. голос ця пам'ятка є унікальною, оскільки інші нецерковні твори ХІІ-ХІІІ ст. з нею поки що вченими не відзначені (9, т.4, с. 68 вона єдина була віднайдена й Срезневським). У більшості текстів бачимо виключно слов'янізм глас і похідні від нього (напр., врани гласять, Успенський зб-к, ХІІ-ХІІІ ст. та ін. 9, т.4, с.31). Узагальнимо: пам'ятка староукраїнської літературної мови могла включати обидва кореляти, натомість у церковнослов'янських текстах періоду диглосії розміщення двох відповідників поряд було неможливим. (Українізм перекладач розміщував лише в тому випадку, якщо в процесі перекладу не міг підібрати слов'янський корелят. Тоді українізм брав на себе функцію слов'янізму 12).
Отже, у давньоруській книжності періоду диглосії (ХІІ-ХІV ст.) зафіксовано словоформи глас, голос, із яких старослов. глас присутня у церковній і позацерковній книжності, а староукр. голос - у нецерковній (відзначена лише в "Слові…"). Попри брак джерел, немає сумніву, що впродовж давньоруського періоду застосування українізма 'голос' в усній традиції було неперервним.
У ХV-ХVІ ст. в мовній ситуації, що склалася на землях Великого князівства Литовського й Речі Посполитої, засвідчено активний процес формування двомовності - якісно іншого співвідношення слов'янської й української мов, для якого типовою стає функціональна диференціація термінів церковних і нецерковних, "високої" й "низької" сфер ужитку. Наприкінці ХVІ ст., завдяки підйому освітньої й видавничої діяльності, кодифікація української літературної мови дає помітні результати - в ній усталюється значний лексичний фонд як паралельний ряд до церковнослов'янського. Це бачимо на прикладі словників-"Лексиконів" кінця ХVІ-ХVІІ ст. Підбір українських відповідників у "Словеноруському Лексиконі" П. Беринди є найвиразнішим, проте, не дуже точним: гласъ - голосъ, дзвєнкъ, брєнкъ (NВ: чи є гласъ тим самим, що брєнкъ?), хоча така кореляція може бути виправдана прагненням довести, що глас позначає в церковних текстах (починаючи з вітхозавітних) також бряжчання музичних інструментів.
Якщо до укр. голос церковнослов'янізм глас є корелятом "вищого стилю", то до живомовного голосочок відповідник у слов'янській вочевидь не існував. Однак, бажання утотожнити лексичні фонди різних мов спонукали деяких книжників до словотвору й уведення до словників неіснуючих лексем. Так, у слов'янолатинському Лексиконі, укладеному в Москві українськими іноками А. Корецьким-Сатановським та Є. Славинецьким [23], з'явився демінутив гласик (NB!) - як дослівний переклад латинського vocula 'голосочок', 'тихий, ніжний звук'. Словоформу гласик, яка викривлює слов'янську основу, не вживали, мабуть, ані в слов'янській, ані в російській мовах і витворили штучно (відсутня в інших словниках). Дослідники відзначають, що схильність до буквальності в перекладах була особливо властива для Єпифанія Славинецького [6, с. 485]. Через те, що простомовна форма голосок у слов'янському лексиконі не могла бути задіяною, автори не знайшли іншого виходу, крім утворення демінутиву на слов'янській

 
 

Цікаве

Загрузка...