WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Слов'яно-українські кореляти в церковно-співочій термінології кінця ХVІ - початку ХVІІІ ст. (гласъ - голос) - Реферат

Слов'яно-українські кореляти в церковно-співочій термінології кінця ХVІ - початку ХVІІІ ст. (гласъ - голос) - Реферат


Реферат на тему:
Слов'яно-українські кореляти в церковно-співочій термінології кінця ХVІ - початку ХVІІІ ст. (гласъ - голос)
Церковно-монодійний спів кінця ХVІ-ХVІІ ст., який є питомою жанрово-стильовою верствою українського музичного професіоналізму, в цей період сягнув вершини свого багатовікового розвитку, представлений визначними досягненнями. Багатства музичної мови (мелодики, ритміки) пам'яток монодії вже привернули увагу музикологів. Поряд із тим значно менша увага в медієвістиці приділяється розгляду церковнослов'янських текстів як основи співу, що насамперед укладала літургійний контекст. На музичній мові монодії позначилися семантичне наповнення поетико-прозаїчного ряду, його функційні та структурні компоненти, суто мовні особливості (лексика, граматика, фонетика). Динаміка історичного розвитку монодії була пов'язана із певними редакційними змінами в службових текстах ХVІІ ст.
Сучасні проблеми розгляду монодійної культури зумовлені особливостями соціокультурних процесів, що перетікали на україно-білоруських територіях у ХVІ-ХVІІ ст. Актуальність обраного аспекту пропонованої розвідки значною мірою пояснюється особливостями тогочасного історичного контексту. Визначимо напрями найвизначніших змін, ініційованих як внутрішніми, так і західноєвропейськими імпульсами. З одного боку, в умовах тиску католицизму і поширення унії ведеться активна боротьба за збереження православної віри й культури, формується система православної освіти на церковнослов'янській основі. З іншого, поряд із тим швидко зростає світська галузь професійної культури, наука, йде формування національної літературної мови. В Європі роль національних мов зростає настільки, що ними під час Реформації починають перекладати релігійну літературу, передусім пам'ятки Св. Письма; активізується поетико-музична релігійна творчість. Цей процес відбувався у другій половині ХVІ ст. і в Україні.
Розглядаючи розвиток церковної культури в Україні в нових умовах, потрібно відзначити, що в ХVІ-ХVІІ ст. вона не лише не втратила, а й посилила своє провідне значення як основа музичного професіоналізму. Водночас необхідно з'ясувати, чи був розвиток церковної монодії ХVІ-ХVІІ ст. пов'язаний зі світськими впливами. У даній розвідці зроблена спроба визначити, чи підлягала змирщенню церковна лексика й термінологія в ХVІІ ст., чи вона, навпаки, зберігала семантично-функційну основу й питому мовну форму.
Спеціальна термінологія - літургічна, гімнографічна, співоча - була вагомою інформаційною часткою церковнослов'янського лексикону, яка передавала знання про сутність різних явищ богослужбової практики. Богослужбова термінологія ХVІІ ст. становить розгалужений комплекс понять, що стосується різних складових частин і рівнів організації відправ. Серед усіх термінів є два особливі - церковнослов'янські гласъ та пyнїє, що мали окрім спеціального значення ще й загальне - в богослужбових текстах, включаючи гімнографічні. Часте вживання вказаних термінів дає можливість з'ясувати, чи підлягали вони змир-щенню. В даній розвідці розглядаємо особливості вживання лексем глас - голос, ступінь їхньої приналежності до різних жанрів книжності, можливість взаємозаміни у різних контекстах.
Лексема глас, яку широко вживали в гімнографії й роз'яснювальних глосах, є ключовим богослужбовим терміном, одним із найстабільніших в історії церковно-співочої термінології. Значення лексеми глас, що узагальнює сенс церковного співу, було розкрите тими мовознавцями й музикознавцями, які характеризували термінологічний комплекс гімнографічного мистецтва (в цілому або частково). Важливо, що донині дослідження термінології в музичній медієвістиці й мовознавстві здійснювалося "вшир" - приділялася увага загальному огляду й роз'ясненню етимології термінів; значного успіху сягнуло в цьому напрямі мовознавство діаспори в особі проф. О. Горбача [2]. Візантійське походження більшої частини церковної термінології спричинило розгляд її візантієзнавцями (Є. Герцман). Короткому визначенню чи ширшому тлумаченню значень термінів приділили значну увагу російські вчені ХІХ-ХХ ст. (прот. Д. Разумовський, прот. І. Вознесенський, прот. В. Металлов, М. Потулов, М. Успенський), укладачі музичних енциклопедій і словників, дослідники музично-теоретичних трактатів (В. Протопопов [29], О. Цалай-Якименко [27]), автори енциклопедій і словників: церковнослов'янських (М. Дьяченко, А. Востоков, ін.), російських [3, 9, 13], українських ([4, 11], ін.), слов'яно-греко-латинських [15], слов'яно-українських (нових видань) [10], іншомовних слів та ін.
За такої значної кількості узагальнених визначень слов'янських термінів на часі постало завдання перейти до глибшого дослідження кожного з них. У даній розвідці розглядаємо поняття глас - голос, які мали найширший вжиток у церковній і позацерковній книжності. Нещодавно було описано вжиток лексеми гласъ в давніх богослужбових рукописах [8] та розкрито її загальний зміст [14]. Завдання даної розвідки: визначити етимологію й семантичне наповнення зазначених лексем; охарактеризувати (з метою порівняння) їх вживання в умовах слов'яно-староукраїнської диглосії (ХІ-ХV ст.) та двомовності (ХV-ХVІІ ст.); довести, що в умовах двомовності вжиток сакрального й профанного відповідників ієрархічно розрізнявся. Матеріалами дослідження є рукописи й стародруки кінця ХVІ - початку ХVІІІ ст. (Розбіжність між редакціями текстів різного часу демонструє їх зорієнтованість на різні джерела, зокрема, впливи з боку південнослов'янської орфографії в ХVІ ст. та їх послаблення в ХVІІ. Розділові знаки в церковнословянських текстах проставлено згідно з оригіналами).
У ХVІ-ХVІІ ст. церковнослов'янська мова, як і в давні часи, функціонувала в контексті двомовності, або мовного дуалізму, тобто, водночас із українською мовою. Церковнослов'янська мова консервативно зберігає свою прив'язаність до церковного вжитку й староболгарську основу (лексичну й граматичну), хоча редакції церковнослов'янських текстів, створені на українських теренах, помітно українізуються. Українська літературна - руська, проста - мова переживає в ХV-ХVІ ст. стрімкий розвиток і набуває статусу унормованої, тобто другої кодифікованої мови поряд із церковнослов'янською 7 . Збагачення простої (літературної) мови пов'язане в цей час не лише з активізацією інтеграції русинів у європейський освітній процес (вплив польської, латинської мов), а й із залученням народномовних джерел.
У ХVІ ст. характерною ознакою церковнослов'янсько-української двомовності є та, що кожна з мов переходить межі свого традиційного
Loading...

 
 

Цікаве