WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Скульптура й архітектура бушанського скельного комплексу (питання історичної сув’язі) - Реферат

Скульптура й архітектура бушанського скельного комплексу (питання історичної сув’язі) - Реферат

взявши до уваги різнохарактерність кладки обох частин названого мурованого об'єму (у першому випадку - двошарова однорядна постелиста, у другому - одношарова постелиста), а отже, й відмінність їхньої товщини, не менш правдоподібно припускати належність їх до різних історичних періодів забудови скельного комплексу. На це може вказувати і факт розташування порогових плит входу до "каплиці" (що були виявлені 1985 р.) на одній осі зі залишками кладки саме чільної стіни названого приміщення. До речі, підпірна мурована стінка в суміжному з каплицею північному приміщенні ("коридорі"), що нею закладене природне заглиблення у вертикальній площині брили (Іл.1: профіль перетину В-Г), теж має одношарову кладку і може бути віднесена (принаймні гіпотетично) до часу зведення чільної південної одношарової стінки "каплиці". При цьому кам'яні стіни, виконані простішою технікою кладки і безпосередньо пов'язані з приміщенням келії та "коридора", логічно вважати давнішими за мурування, що формували приміщення кухні та передпокою.
Називаючи XVI-XVII ст. вірогідним часом зведення мурованих конструкцій на поземі бушанського скельного комплексу, І. Винокур апелює до факту віднаходження уламків гончарної кераміки XVI ст. в основі (підбої) череня пічки-кам'янки, XVI-XVII ст. - на долівці приміщення передпокою, на верхньому рівні кладки біля пічки і на місці розвалу кладки південної стіни (недалеко входу), а також виявлення на долівці "каплиці" (у південній половині), "кухні", "передпокою", "келії" (приміщення №№ 1, 2, 3, 4 за нумерацією І. Винокура) та на поземі (зовні) передвхідного майданчика побіля кладки стін попелястого прошарку (слідів згарища), що можуть бути, на його думку, слідами плюндрування (пожежі) культового комплексу під час здобуття Буші 1654 р. польсько-татарськими військами. Одначе виявлені уламки кераміки на долівці приміщення передпокою, на верхньому рівні кладки побіля печі й при залишках мурованої південної (чільної, з проймою дверей) стіни приміщення каплиці порівняно нечисленні й до цього ж належать до різних керамічних форм (тобто не є частинами розвалів/-лу посудин/-и) аби лише на підставі їх можна було б однозначно стверджувати про відкриття на означених ділянках комплексу культурного шару XVI-XVII ст. Це тим ризикованіше, що на верхніх терасах плоскогір'я, зокрема безпосередньо й над скельним комплексом, підноситься потужний шар ґрунту, насичений культурними рештками (переважно уламками тієї ж таки кераміки) різних історичних епох, у тому числі й періоду пізнього Середньовіччя й Нового часу, що під дією природних і антропогенних чинників поступово, але постійно й неухильно потрапляв (обсипався, намивався) і досі потрапляє до скельних приміщень. І цією обставиною не можна нехтувати при спробах атрибуції різних складових комплексу на підставі таких і подібних - за якісними, кількісними показниками та характером залягання - археологічних матеріалів. Правда, у випадку керамічних уламків, що знайдені в пічці-кам'янці, ситуація принципово інакша. Ці уламки, що належали (судячи за складом тіста, товщиною, кольором черепка, орнаментацією, профілем вінець) декільком гончарним посудинам, виявлено безпосередньо в самому шарі пічного череня, точніше ними була вимощена основа його (імовірно, більші уламки посудин були потовчені безпосередньо перед мазанням череня). Іншими словами, уламки ці знайдено in situ, а отже, історично вони безпосередньо пов'язані з пічкою як архітектурним елементом скельного комплексу і можуть реально слугувати за датуючий матеріал насамперед самої пічки, а також, щонайменше, найближчих кам'яних стін-перегородок, що за технікою мурування тотожні до пічки. Але наразі сумнів викликає запропоноване історичне визначення самих цих уламків кераміки. Річ у тім, що такі прикмети більшості черепків (знахідки 1993 р.) як порівняно незначна товщина бокових стінок посудин (3,5-5 мм), шерехата з тьмяним відливом поверхня, природний вохристо-червонуватий (цегляний) та вохристо-сіруватий колір, прямі вінчики, а головне - орнаментація у вигляді паралельних смуг білого та/чи червоного ангоба у верхній частині тулуба чи по вінцю посудин (іл.8: б), заледве чи відповідають характеристикам відомих наразі зразків вітчизняної кераміки XVI ст. Це ж можна сказати й про уламки, виявлені під час археологічних розкопок 1985 р. (іл.8: а). Порівняння зазначених уламків із гончарним посудом XVII ст. за-свідчує деякий перегук їхніх характеристик, але й відміни не менш помітні переважно в засобах і особливостях орнаментації. Воднораз ще більше збігів виявляється з керамікою XVIII і XIX ст. І таку атрибуцію підтримують чимало спеціалістів (археологів та мистецтвознавців), які переглядали означені черепки, зосібно Л.иногродська, І. Мовчан, С. Балакін, О. Клименко та ін. Л. Виногродська схильна обмежувати датування навіть кінцем XVIII-ХІХ ст. А це, відповідно, дає певний привід поставити питання про порівняно пізнє датування поземної кам'яної забудови бушанського комплексу, зокрема - про належність їх до результатів діяльності того-таки Р. Овcяного 1824 р. За такого історичного визначення цілком логічною виглядає поява та функціонування в системі комплексу й кухонного приміщення з варистою пічкою. Адже відомо, що цей пан провів опоряджувальні та будівельні роботи в скельних приміщеннях не заради розваги, а задля облаштування тут собі житла-схованки, своєрідного укриття від непокірних селян, які - на його переконання - були призвідцями неодноразових пожеж в його сільській садибі; укриття, в якому він промешкав деякий час. Що ж до слідів згарища перед залишками цих мурувань, то їх можна вважати правдоподібно за сліди нищення скельної забудови, насамперед залишків дерев'яних конструкцій (після демонтажу основних елементів ?), вже після загадкової наглої смерті цього чудного й норовистого пана в самому скельному житлі. На жаль, характер самого поземного мурування - як вже мовилось попереду - не відзначається виразними рисами конкретної історичної епохи, але він водночас і не суперечить припущенню появи кам'яної забудови (на поземі) комплексу на початку XIX ст., що теж доволі показово. Воднораз тут не зайве наголосити на позірній відмінності технологій кладки стін у скельному комплексі (ламаний камінь на глиняному розчині) та вцілілої вежі бушанського замку початку (?) XVII ст. (ламаний і оброблений камінь на вапняковому розчині), яка височить на цьому ж плоскогір'ї за кількасот метрів.
Усунути існуючу дилему, досягти кінцевого результату в атрибуції уламків кераміки з пічного череня, а значить, і самої пічки тасусідніх мурувань, вочевидь, не так легко. Існує цілий ряд суттєвих перепон. Ситуація ускладнюється й тим, що віднайдені в пічці черепки мають невеликі розміри, а за ними важко відтворити форму посудин. Тому тут не обійтися лише побіжними зовнішніми спостереженнями. Потрібний детальний і конкретний матеріалознавчий, а також достатньо прискіпливий формально-типологічний та історико-порівняльний аналіз означеного керамічного матеріалу, аби ним користуватися як надійним, однозначним інформаційним джерелом.
Loading...

 
 

Цікаве