WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Скульптура й архітектура бушанського скельного комплексу (питання історичної сув’язі) - Реферат

Скульптура й архітектура бушанського скельного комплексу (питання історичної сув’язі) - Реферат

скелі сягає 0,66-0,89 м. Характерно, що верхній край протилежного скельного виступу, яким обмежується приміщення "кухні" з півдня, за висотою розміщення - від долівки-основи - близька (на різних ділянках - 2,75-3,10 м) до висоти розміщення верхнього вирубу на торці означеного найбільшого клиноподібного виступу (2,92 м). На ребрі проміжного скельного виступу при пічці-кам'янці виявлено вируб-гніздо (опору), що також близький за висотою розміщення до торцевого зарубу. Кам'яні брили, що слугують за східну стіну приміщення "каплиці", у тому числі й брила з рельєфом, при краях верхніх площин не мають поздовжніх вирубів. Проте їхня природна висота не перевищує рівня нововиявленої поздовжньої вирубки на протилежному клиноподібному виступі; навпаки, ця висота є навіть нижчою. На верхніх площинах трьох перших брил східної сторони комплексу виявлено лише гніздоподібні вируби різної величини й конфігурації. Зокрема, доволі широкий вируб зафіксовано при верхньому правому куті брили з рельєфом. Подібний вируб простежується й при правому верхньому куті південного боку сусідньої північнішої брили (зі зображенням Всевидющого ока й монограми Христа), а при верхньому лівому її куті (на ребрі двох прямовисних площин) зафіксовано вируб із заокругленою вищою стороною (Іл.4). Додаткові вирубки простежено й на стінах "коридора", суміжного з головним приміщенням ("каплицею") комплексу.
Виявлені поздовжні й гніздоподібні вируби на верхніх площинах скельних виступів і брил, а також пов'язані з ними окремі зарубки на ребрах вертикальних площин, є, найвірогідніше (принаймні в переважній своїй більшості), слідами від дерев'яних конструкцій покрівель приміщень скельного комплексу. Це перекриття, подібно до перекриття з використанням пазів-жолобів і гнізд на вертикальних скельних площинах (на стінах приміщень), мало, певно, вигляд горизонтального дерев'яного настилу (повалу), на який накладався згори шар ґрунту. Але за способом кріплення на скелях між обома перекриттями позірна суттєва різниця. У першому випадку конструкція даху жодним чином не "втручалася" в структуру рельєфного зображення. За такої обставини без якихось додаткових показників важко кінцево визначитися з історичним співвідношенням між скульптурою та нововиявленою системою перекриття. Тут можливі різні варіанти: або побудова означеного перекриття передувала появі наскельного рельєфу, або вони виникли одночасно чи майже одночасно, будучи частинами єдиного архітектурно-скульптурного проекту-задуму, або перекриття було споруджене пізніше за скульптуру. В останньому випадку це перекриття, а значить, і всі вирубки під нього, реально було б віднести до результатів будівельних заходів 1824 р. шляхтича Р. Овсяного, про які збереглися місцеві епіграфічні й фольклорні свідчення. Так чи інакше, а виявлення нової системи вирубів дозволяє говорити щонайменше про два відмінні й різночасові етапи наскельного дерев'яного будівництва на місці скельних розщелин в Буші. Якщо ж виявлені горішні вируби при Р. Овсяному були лише використані пов-торно (можливо з деякими доопрацюваннями), то в такому разі доречно говорити про три різні етапи забудови комплексу. Між іншим, відомості про будівельні заходи Р. Овcяного, занотовані В. Антоновичем і К. Мельник, не є достатньо конкретними й на підставі їх неможливо дійти однозначного висновку про належність тих чи інших вирубів до 1824 р.
На останок ще раз про муровані конструкції комплексу. Попереду вже були висловлені критичні застереження щодо атрибуції залишків мурованих стін поземного (нижнього) рівня у південній ділянці комплексу, за-пропонованої свого часу В. Даниленком. Проте й історичне визначення мурованих частин архітектурної забудови на обох просторових рівнях об'єкта, представлене у звітах археологічних розкопок 1985, 1987 рр. та пізніших публікаціях І. Винокура, не позбавлене, як видно нині, контроверсійності.
У випадку забутовки на верхньому рівні скель (північна ділянка комплексу) найбільше сумнівів викликає спроба тлумачення її залишками фундаменту культової споруди (каплиці) XVI-XVII ст. Безпосереднє сусідство залишків зазначеної будови зі скельним комплексом (з рельєфом), культовий сенс якого не викликає застережень, дає певну підставу для такого припущення, але одного "просторового" виміру, вочевидь, замало для однозначного кінцевого висновку. Річ у тім, що скельний комплекс, а відтак і залишки аналізованої споруди, містяться при самому краю плоскогір'я, по якому пролягала лінія оборони міста Буші кінця XVI - І половини XVII ст. У пізніші часи (кінець XVII-XVIII ст.) ця територія була, принаймні могла бути, місцем уже житлової забудови. Але чи не найпоказовіше те, що серед археологічних знахідок на цій ділянці розкопів не виявлено жодної речі культового характеру, чи бодай речі, що якимсь чином натякала б на культове призначення будови. Натомість усі знахідки мають побутовий характер (уламки кухонної кераміки, кахель, віконного скла тощо). Крім цього, немає цілковитої певності й щодо датування забутовки, адже техніка мурування з використанням вапнякового розчину характерна не лише для будівництва XVI-XVII ст., зокрема на теренах Наддністрянщини. Урешті слід визнати, що залишки будівлі на верхньому ярусі комплексу не були досліджені повністю, до кінця у західній ділянці, тож висловлювати будь-які далекосяжні висновки, у тому числі припускати існування двоярусної об'ємно-просторової композиції бушанського скельного культового комплексу з рельєфом у період XVI-XVII ст., наразі досить проблематично.
Щодо мурувань на поземному (нижньому) рівні комплексу, то композиційний уклад залишків кам'яних стін тут логічно узгоджується з планувальною структурою скельних приміщень комплексу. У минулому муровані стіни замикали з півдня головне приміщення, а з південного сходу - трикамерний простір (приміщення "келії", "передпокою" та "кухні з пічкою-кам'янкою"), будучи, отже, невід'ємними конструктивними елементами головних об'ємно-просторових складників комплексу. Таким чином, не викликає жодного сумніву й безпосередня історична сув'язь названих мурувань із цілим комплексом. Натомість недостатньо обґрунтованою виглядає чергова версія датування їх у межах XVI-XVII ст. та й сам підхід до них І.Винокура, та й В. Даниленка, як до однорідного (в технічному та історичному сенсі) явища жодним чином не був доведений чи, бодай, застережений.
Торкаючись останньої позиції попередніх дослідників, слід відзначити, що фактографічний матеріал розкопок 1961 р. (властиво одна з доступних світлин В. Даниленка) однозначно засвідчує існування шва в кладці залишків мурування при початку найбільшогоскельного клиноподібного виступу (іл.4). Якщо зважати на тотожність техніки мурування (ламаний камінь на глиняному розчині) обох частин кладки (більша, масивніша з яких була продовженням західної стіни, що відгороджувала приміщення "кухні", "передпокою" та "келії", а менша була залишком поперечної стінки, якою замикалося з півдня приміщення "каплиці" з рельєфом), то появу шва можна більш-менш реально пояснити різноетапністю єдиного процесу будівництва. Але,
Loading...

 
 

Цікаве