WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Скульптура й архітектура бушанського скельного комплексу (питання історичної сув’язі) - Реферат

Скульптура й архітектура бушанського скельного комплексу (питання історичної сув’язі) - Реферат


Реферат на тему:
Скульптура й архітектура бушанського скельного комплексу (питання історичної сув'язі)
Аналізований скельний комплекс знаходиться при краю пісковикового плоскогір'я, що підноситься на висоту близько 7 м над заплавною правобережною терасою р. Бушанки (в минулому - Буші), трохи вище впадіння лівої притоки Сухої Бушанки, у межах села Буша Вінницької обл. У цьому місці плоскогір'я декілька природних розколин, зсувів і виломів спричинилися до утворення доволі значного за шириною й довжиною та складного за конфігурацією внутрішнього простору, майже повністю замкнутого з трьох сторін прямовисними площинами (природними стінками) скельних виступів і брил. Різного характеру й розміру рукотворні заглиблення: горизонтальні (переважно) й вертикальні жолоби/пази і вируби, гнізда й гніздоподібні зарубки на вертикальних і верхніх горизонтальних площинах, на ребрах скель, а також залишки мурованих стін, пічки-кам'янки і кам'яної забутовки, засвідчують використання означених розколин і виломів як природної основи під певну архітектурну забудову (іл.1-4). Призначення вирубаних заглиблень, що простежуються - як правило - попарно й рівнобіжно на протилежних скельних нагромадженнях, є цілком позірним: вони слугували для кріплення дерев'яних конструкцій покрівель, перегородок, одвірків скельних приміщень, а в деяких випадках і, можливо, каркасних конструкцій для якоїсь горішньої забудови над розколинами. Брила, на якій ви-різьблене відоме монументальне скульптурне зображення (т. зв. "Бушанський рельєф") , теж має сліди від кріплень дерев'яної забудови (іл.3). На її внутрішній південно-західній вертикальній площині, безпосередньо над рельєфом, пролягає достатньо широкий і глибокий поздовжній жолоб від перекриття-настилу, а при її верхньому лівому куті, на верхній уже площині, видніється достатньо широке, але порівняно неглибоке заглиблення-вируб під, імовірно, кінець поперечної горизонтальної балки перекриття або вертикальної опори-стовпа (іл.4). Таким чином, рельєф, що оздоблює найбільше (головне) приміщення, й архітектурна забудова (принаймні в окремих своїх формах) виступають взаємопов'язаними складниками єдиного комплексу. Проте досі достеменно й конкретно не з'ясовано, як співвідносяться між собою в історико-культурному вимірі ці складники: чи вони постали воднораз за єдиним планом а чи таки розведені в часі, чи презентують одну історико-культурну традицію, а чи традиції різні за походженням та ідейно-змістовим наповненням. На сьогодні в науковій літературі представлено відмінні міркування щодо датування рельєфу й слідів забудови розколин, переважно вирубок на вертикальних площинах скель для дерев'яних конструкцій, різні передбачення щодо історичного зв'язку між цими складниками скельного комплексу.
Автор відкриття бушанського комплексу В. Антонович, добачаючи в рельєфі ознаки ще язичницької епохи, пов'язав появу "горизонтальних борізд на скелях", як і польських написів, з діяльністю місцевого шляхтича Ромуальда Остоя Овсяного. Дослідник цілковито поклався на "свідчення місцевих старожилів", згідно з якими 1824 року названий шляхтич "поселився в печері", наказавши перед тим побудувати над "гротами" дах. Подібне свідчення міститься й у публікації К. Мельник, колеги В. Антоновича під час експедиції з вивчення печер Наддністрянщини, у тому числі й скельного об'єкта в Буші. Авторка, передаючи повідомлення причетника місцевої церкви, пише зокрема: "... пан переселився в печеру, влаштував у ній двері, стелю покрив землею для охорони від вогню..."; після смерті господаря стелю розібрали, але по ній "... на стінах збереглися ще сліди від балок". Таке пояснення щодо походження "борізд" підтримав беззастережно О. Формозов, хоча сам рельєф дослідник відніс до періоду XVI ст.
Натомість інші автори - серед прихильників "язичництва" рельєфу - воліють добачити і в архітектурній забудові скельних приміщень доробок місцевого люду передхристиянської доби, говорячи про існування на місці розколин язичницького храму. Щоправда, деякі з цих дослідників появу скульптури й наскельної забудови продатували одним і тим же часом, інші - віднесли ці явища до різних історичних періодів язичницької культури Наддністрянщини.
В. Даниленку, виразнику першої версії, головною підставою для такого історичного визначення послугували результати власної дешифровки "старослов'янських" написів на рельєфі, в яких, буцімто, згадувались імена київських князів - Олега та Ігоря (Рюриковича); написи, що засвідчували (разом із рельєфною композицією) "реформістську діяльність Олега, який вніс чимало змін до старослов'янського культу, добиваючись об'єднання Руської землі під централізованою владою Великого Князя". Додатковим доказом виставлено також архаїчність характеру скельної споруди, що виявлялась у глиняній долівці, особливостях техніки кладки мурованих стін на поземному рівні (нижній ярус) поблизу брили з рельєфом (ламаний камінь на глиняному розчині) та значній товщині їх (близько 1,5 м), а ще, судячи за контекстом публікації, сама присутність жолобів від "дерев'яного настилу" на скельних стінах центрального приміщення (зали) з язичницьким рельєфом і вівтарем (невцілілим). Храм (крита споруда) з рельєфом як культовий об'єкт "вже не одного племені" постав, на думку дослідника, між кінцем IX - початком Х ст. на місці попереднього язичницького капища ("в природній печері" ? - Р. З.) VII-IX ст. місцевого слов'янського племені .
Подібний - двоетапний - розвиток бушанського скельного комплексу язичницької доби передбачив і І. Винокур, одначе з іншими хронологічними координатами і послідовністю з'яви скульптурного зображення й архітектурної забудови. За припущеннями цього дослідника, початок використання скельних розколин сягає періоду заключної фази черняхівської культури (IV - початок V ст.), саме в цей час було вирізьблено й рельєф, який існував "просто неба". Упродовж раннього Середньовіччя (VI-VIII ст.) скельні приміщення з рельєфом використовувалися також і по-дібним чином. Лише в ХІ-ХІІІ ст. їх було перекрито "дерев'яним дахом, про що свідчать пази-канавки у скельному приміщенні №1, а також залишки культурного шару XI-XIII ст. в окремих розщілинах". При атрибуції пазів бушанського комплексу дослідник покликався на подібність "техніки врубки" їх до "будівельних елементів" наскельної архітектури ("укріплених давньоруських "градів") "XII-XIII ст. … Карпатського реґіону", відкриті львівськими археологами. Цим же часом дослідник датував появу напису на внутрішньому полі рельєфної чотирикутної рамки, що вирізьблена по центру верхнього краю скульптурної композиції. Що ж до залишків мурованих стін, то вони віднесені до періоду XVI-XVII ст. При цьому залишки забутовки з використанням вапнякового розчину на верхньому ярусі комплексу (рівень горішніх площин скельних виступів і брил північно-західної ділянки) визначені як сліди від фундаменту будівлі площею ~ 15 м2, можливо, каплиці.
Нещодавно свою думку про скельний архітектурно-скульптурнийкомплекс у Буші висловив і М. Рожко - провідний дослідник вітчизняної наскельної архітектури
Loading...

 
 

Цікаве