WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Про "угорські впливи" в художній культурі Галицько-Волинської Русі - Реферат

Про "угорські впливи" в художній культурі Галицько-Волинської Русі - Реферат

"Борщовом" (Кирилівської), яка повторювала "типову" конструкцію чотиристовпного храму, але мала різьблення. У храмі Пантелеймона (близько 1200 р.) декоративне убранство демонструє подальший розвиток архітектури і скульптури в Галичині, по суті, вже як традиційного для цього регіону синтезу мистецтв. У цьому зв'язку варто відзначити думку І. Могитича щодо церкви Св. Пантелеймона. Цей дослідник вважає за найближчу аналогію для неї церкву Св. Якова в м. Регенсбурзі та споруди Угорщини. "Саме романським" храмам, на думку П. Раппопорта, відповідала і церква Благовіщення першої половини ХІІІ ст. поблизу Галича, побудована в період польсько-угорської окупації столиці князівства 1215-1219 рр..
Додамо, що угорські корені довгий час вбачалися і в оригінальних галицьких спорудах центричного типу, відомих з другої половини ХІІ ст. - ротондах і квардрифоліях (церква Іллі Пророка, в урочищі Воскресенському, "Полігон" поблизу Галича, у Побережжі). Про значне розповсюдження типу центричних споруд у галицьких землях свідчить їхнє "повторення" в дерев'яних будівлях. Центричною багатокутовою у плані є дерев'яна церква з городища Олешків Снятинського району - укріплена боярська садиба, чиє пряме запозичення угорського типу храму, на думку деяких дослідників, відповідало ідеологічним прагненням великих галицьких бояр, що намагалися наслідувати європейським феодалам-рицарям.
Останній вислів примітний також тому, що став справжнім штампом і "кочує" в наукових дослідженнях останніх десятиліть. Він майже дослівно повторює висловлену П. Раппопортом думку про те, що "пряме запозичення угорських типів будівель відповідало ідеологічним прагненням галицьких бояр, що орієнтувалися на спосіб життя європейських феодалів-рицарів".
Підсумовуючи, зазначимо, що заявлені з того чи іншого приводу судження щодо звернень або впливів на галицьку архітектурно-мистецьку традицію, зазвичай не мали на меті відповідей на головне питання, про сутність самого явища давньоруської галицько-волинської художньої традиції, його появи, обумовленості і розвитку. Таким чином, воно залишається відкритим.
На наш погляд, ситуацію ускладнюють деякі об'єктивні причини. Так, пошуки прототипів та взірців за межами Галицько-Волинської Русі часто виглядають передчасними перш за все за браком даних. По-друге, нечисленні галицькі пам'ятки не є однорідними і не "вкладаються" в загальну серію творів, як такі, де відсутня близькість виконавчої манери та інші ознаки серійності. Для них однаковим є матеріал і хронологічні показники (хоча ХІІ ст. є відмінним від ХІІІ ст.), а це дає лише вузьку можливість роботи лише з окремими взірцями (хоча, звичайно, такий аналіз можливий і потрібний). Досить проблематичними є спроби порівняння цих пам'яток з пам'ятками інших країн, особливо в тому випадку, коли вони також відомі у фрагментах, як-от угорські. На даному етапі взагалі є необхідність визначитися з питанням, до яких центрів і країн можливо спрямовувати такі пошуки, а які варто віднести у "другий ряд", тобто за межі художньо-мистецьких процесів, які були такими значними, що позначилися на художніх процесах інших країн.
Стосовно Галичини і Волині необхідно визначити роль самої Угорщини. Щонайменше вона постає у двоїстому значенні: з одного боку, як країна, де начебто потрібно шукати взірців галицьких творів, з другого, як географічний напрямок, звідки йшли мистецькі імпульси на Галичину. Як свідчать фахівці з історії мистецтва Угорщини - Я. Немет, Н. Араді (Угорщина), Ф. Кісс (Німеччина), А. Тихомиров (Росія), у формуванні загально-європейського мистецтва ХІІ-ХІІІ ст. місце Угорщини було далеким від провідних. Її неможливо віднести до країн, де існували такі могутні художні традиції, щоб вони охоплювали, розповсюджуючись у варіантах, і інші країни.
Звідки тоді йшли культурні "впливи" на Галицько-Волинську Русь, що вони собою являли і чи є підстави сприймати їх як "угорські"? Для цього розглянемо насамперед культурно-мистецькі процеси, що відбувалися в Угорщині, і через них - деякі особливості загальноєвропейської ситуації.
Відомо, що угорці з'явилися в Європі в ІХ ст. (895 р.). На території вздовж Дунаю та Тиси вони стикнулися з представниками слов'янських, аварських, давньоримських, німецьких осередків, що мали досить давні традиції побутування в цих районах. Найбільш значною силою в загальному соціумі виступали германці - ґоти, ґепіди, бурґунди, які потрапили сюди під час великого переселення народів. Усі вони продовжували співіснувати в період формування державності. Повноцінне існування держави унеможливлювала відсутність ідеологічної бази, якою за доби середньовіччя виступав монотеїзм, християнська віра. Близько 1000 р. звернення угорського, нещодавно ще кочового населення до прийнятої в європейському світі релігії постало головним державним завданням. Першочерговою потребою в цьому зв'язку стало будівництво храмів, як місць розповсюдження "слова божого" та одночасно формування громадських осередків, що мали по-новому організовувати суспільно-політичне та духовне життя країни. Однак в силу історичних умов культура угорців не мала ні відповідної основи, ні традицій.
Для виконання подібного завдання були запрошені досвідчені іноземці. Ними стали монахи-бенедиктинці, члени католицького духовного ордену, заснованого близько 530 р. в Італії, який у Х-ХІ ст. став особливо впливовим в Центральній Європі. Бенедиктинці були призвані виконувати і суспільно-громадське завдання пояснення релігійного вчення, і виконання художніх завдань, на які також лягала важлива ідеологічна функція. Їхня роль у формуванні романської культури в Угорщині (кінець ХІ-ХІІ ст.) виявилася досить значною. "Бенедиктинські" будівельні артілі ввели в художній арсенал угорський "національний" тип храму - тринефну базиліку з баштами. Зважаючи на те, що в переважній більшості монахи походили з Італії, звідти прийшли і форми храмових споруд.
Реконструкції та описи дають уяву про нечисленні угорські християнські храми часів засновника держави Іштвана І (правив 1000-1038). Найбільш значні з них - базиліки в Секешфехерварі та Печі.
Перша знаходилася в коронаційному Фехерварі (Паннонія) - майбутньому Секешфехерварі, назва якого - "біла фортеця"- походила від кам'яного замку та церкви поряд із ним; остання була задумана Іштваном І спеціально для хрещення угорців-кочівників.
Друга - Печська базиліка - згоріла в 1064 р. Проте місто, де "сходилось п'ять доріг", залишалося важливим економічним центром, тому була зведена велика тринефна, триапсидна базиліка безпоперечного нефу з великими кутовими баштами. Вона також не збереглася: у ХІХ ст. в ході реставраційних робіт вона була перебудована. Багате скульптурне вбрання печського собору, переважно інтер'єрного характеру - серія барельєфів, що прикрашали спуск до підвальних приміщень та різьблений Сент-Керенцький вівтар (30-ті роки ХІІ ст.), також збереглися лише у фрагментах (нині представлені на виставці-лапідарії). Серед рельєфів ХІІ ст. - зображення святих та сюжетні твори на біблійні теми, як напр., "Вигнання з раю", виконані в манері розвинутої пластики, характерної для Італії, Далмації та Франції. Художні риси цих творів свідчать про їхніх майстрів як вихідців з мистецьких осередків південного кута Європи. Ці твори стали взірцем для наслідування.
У наступному ХІІІ ст. архітектура та різьблення залишалися під впливом європейських шкіл, зокрема французької, що пояснювалося традиційною вже для країни
Loading...

 
 

Цікаве