WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Проблеми музичних форм: проміжні форми - Реферат

Проблеми музичних форм: проміжні форми - Реферат

польці" С. Рахманінова: "зачин" (експозиційний період) звучить у мінорі, а наступні за ним моторно-віртуозні інструментальні "витинанки" - в однойменному мажорі; у композиційному плані п'єси масштабно переважає мажорна II частина з простою двочастинною структурою (трактуванню будови цієї п'єси як безрепризної тричастинної типу АВС перечить ладотональне групування двох кінцевих побудов і підтвердження цього спільним для них типом руху).
Інструментальне перетворення заспівно-приспівної пісенної структури з обрисами проміжної двочастинної форми трапляється зрідка і у творах романтичного складу, інтимно-поетичний світ яких, здавалося б, не є безпосередньо інспірований фольклорними джерелами. В контексті лірико-психологічного змісту романтичної мініатюри впроваджена в центр композиції пісня може виглядати як спеціальний драматургійний засіб протиставлення об'єктивно-реального емоціям суб'єктивного порядку. В такому прочитанніприйом цей виступає, ймовірно, у ноктюрні b-moll op. 9 №1 Ф. Шопена: в меланхолійно-експресивний пейзаж душі й зажуру серця вплітається пейзаж живописний, а в ньому владно торжествує царівна ночі - пісня. Структура п'єси специфічна: проміжна тричастинна АВА1, з широко розбудованою серединою, викладеною - з точки зору інструментальних форм - теж у проміжній, цього разу вже двочастинній, формі (у спрощеній фіксації = АВ). Ця "пісенна" центральна частина твору - незатьмарений пристрастями острівець об'єктивної лірики - у панорамі форми виділена особливо: масштабною перевагою (52 такти супроти 18 тактів експозиції і 15 тактів репризи), мажорним колоритом паралельної тональності, дивовижно зачарованою статикою і неодмінним повторенням усіх трьох складових розділів (8,8 + 8,8 + 10,10). І перед очима неначе постає осяяна й тиха лагуна, в якій понад дзеркальною поверхнею лунає пісня-баркарола: плескочуть рівномірно хвильки фігурацій, а наспів, мрійний і пестливий, лише зрідка набирає снаги й експресії, щоб знову заокруглитись лагідним подихом pianissimo. Два перші розділи з одноголосно викладеною мелодією в октавнім дублюванні утворюють баркарольний "заспів" (АА'ВВ = проста репризна двочастинна форма з виписаним повторенням частин), а наступна, наближена до подвійного періоду, побудова кодально-заключного характеру (СС') - її "приспів" у терцево-секстовому "дуетному" виконанні.
В іншому образно-характерному ключі вирішена ПРОМ2ф романтиком Р. Шуманом, зокрема у фантазійних сценках 8-ї і 9-ї п'єс із фортепіанного циклу "Метелики". Авторський штрих - індивідуальна комбінаторика форми - увиразнюється тут застосуванням нетипової структури, інкрустованої гранично мініатюрними і тематично контрастними побудовами. Схожі в зовнішніх композиційних обрисах (найперше протистоянням лаконічного мінорного початку масштабно розбудованій мажорній ІІ частині), строкаті "метелики" різняться внутрішнім плануванням і скріплюючими елементами. П'єса № 8 (урочисто-пишний бальний танець, дещо в манері вальсів Ф. Шуберта) - чітко цезурована знаками репризи послідовність 4-х восьмитактових побудов з композиційним планом А - ВСВ, де противагою ладотональному відокремленню частин (cis-moll - Des-dur) виступає об'єднуюча роль наскрізно проведеної ритмоформули, а також ідея енгармонічного "узгодження" тональностей. "Метелик" № 9 більшою мірою психологічно двоплановий: вихору пристрасної туги і любовних поривань протиставлене реальне життєве тло - напливи звукових хвиль, наче відгомін метушні маскарадного балу. Стисла 8-тактова експозиція (розімкнений період, b-moll) "пролітає" у Prestissimo блискавично, лишаючи по собі слід сполоханого почуття, та більш вагома за будовою II частина (П2ф репризна) утверджує незворушну реальність об'єктивного світу - впевненістю мажорної барви (Des-dur), настійною монотонністю ритму, ретельним повторюванням складових розділів. Лише несподіване повернення наприкінці п'єси до початкового b-moll (ефект тональної репризи) наче намагається поєднати образно-смислові антиномії змісту. Ще одне романтичне одкровення в рамках ПРОМ2ф - лірико-експресивний і живописний фортепіанний ноктюрн "Женевські дзвони" Ф. Ліста. У чарах блаженної ночі тут зливаються воєдино і поетичний пейзажний звукопис, і натхненна пісня кохання. Чотиритактовий вступ Lento - ніби акварельна замальовка: здалеку ледь чутно й невагомо лине огорнене тишею відлуння передзвону. Колористичне зіставлення низхідних "краплин" тонічного тризвуку і гармоній ввідного септакорду сі-мажору стане тлом для І частини твору (Quasi allegretto, 6/8) й повернеться - як сяйво тиші й благодаті - у 27-тактовій коді (a tempo, tranquillo). Експозиція - складний період (23+18 тактів) - долучає до ніжної колисанки монотонно пульсуючого супроводу переливчасту мелодію з делікатними "дзвіночковими" вкрапленнями. Вона шириться, експресує, розсипається дрібними перлинками шістнадцятих, а за другим проведенням (cantando) набуває особливо теплого "віолончельного" звучання. ІІ частина ноктюрну (Cantabile con moto, 2/4) - вже й не пейзаж, а, радше, спалах чуттєвої насолоди, екстатичного захвату, вираженого натхненною піснею. Мелодія лине - пристрасно акцентована, загострена крапкованим ритмом, настійно-прохальним повторенням мотивів і фраз - над глибоким педалізованим басом. "Вільно дихаюча" фактура заповнена всередині потічками низхідних фігурацій (авторська ремарка: quasi arpa), в яких модифікується образно-тематична деталь "передзвонів" вступу. Будова II частини п'єси - проста двочастинна, розвиткового типу (ARR1), яка має розгорнути спрагле почуття все далі і все вище, сягаючи висот емоційного піднесення. Особливо вражаюче це реалізується при повторенні тієї ж форми в розділі Animato. Масштабна диспропорція в будові ноктюрну (41 такт експозиції супроти 62-х і 54-х тактів ІІ частини) ще раз засвідчує ямбічний тип структури. Тим ефектнішою є кінцівка п'єси - вороття у коді до зачудовано-тихого пейзажного умиротворення, благословенного чуда земного раю.
Проміжна двочастинна форма трапляється і на обріях музичного мистецтва XX ст., - ця terra incognita побутування і функціонування даної форми в макрокосмосі сучасної музики ще чекає спеціального дослідження. Природно очікувати з'яви цієї нетрадиційної форми у творчості видатних класиків новітньої музичної культури, особливо винахідливих, зокрема, у галузі інструментальної мініатюри, приміром, у П. Гіндеміта, Б. Бартока, Д. Шостаковича, А. Шнітке та інших. До таких належить, безперечно, і новатор по духу С. Прокоф'єв, у фортепіанних п'єсах котрого оригінальний програмний задум не раз ініціює виникнення
Loading...

 
 

Цікаве