WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Проблеми музичних форм: проміжні форми - Реферат

Проблеми музичних форм: проміжні форми - Реферат


Реферат на тему:
Проблеми музичних форм: проміжні форми
Проміжні форми - особливий різновид дво- і тричастинних музичних композицій зі специфічним "гібридним" сполученням структурних ознак простої і складної музичних форм. Внутрішнє структурування проміжної форми є двозначним, компромісно зорієнтованим на "будівельні" норми обох зазначених типів композицій. Одна із складових частин проміжної форми містить період (= нормативна структурна одиниця т. зв. простих форм), тоді як суміжна викладена у простій дво- або тричастинній формі (= базова структура складних форм). Внаслідок такого комбінування різнорівневих структурних компонентів проміжна форма уже "переростає" рамки простої форми, проте не досягає ще повною мірою структурного оснащення складної. Особливо відчутно це у тих випадках, коли поруч із частиною у простій формі виступає розгорнена, але конструктивно невизначена побудова (з функцією вступу або коди), яка не утворює структури періоду в складовій панорамі форми.
Виникнення проміжних форм зумовлене потребою втілення виразного контрасту зіставлення частин, зазвичай глибшого, аніж це можливо в рамках традиційних простих форм. Вихідною моделлю для їх утворення є, вірогідно, проста форма, в яку додатково привнесено структурний резерв складної форми, а з тим і притаманний їй значно вищий ступінь контрастності образно-тематичного плану. Контраст між суміжними частинами проміжної форми підкреслюється різноманітними засобами, в тому числі й можливою зміною фактури та жанрового характеру, тональності й ладу, в окремих випадках ще й розміру і темпу. Виокремленню однієї частини з-поміж інших, заакцентуванню закладеного в ній образно-тематичного змісту сприяє і структурна її розбудова, розлогість викладення даного фрагмента форми. Звідси й походить прикметна риса проміжних форм - масштабна диспропорція, неврівноваженість загальної композиційної структури. Структурний дисбаланс і спричинена контрастом зіставлення виразна цезурованість форми вимагають спеціальних, скріплюючих композицію засобів. Зовнішніми факторами об'єднання слугують конкретний програмний задум, характер і смислова логіка поетичного тексту, хід сценічної дії тощо. Внутрішні "цементуючі" елементи - це, передусім, наскрізна лінія драматургійного розвитку, логіка тонального плану та ефективна роль підсумовуючої коди, а також часто практиковані інші способи з'єднання тематично контрастних розділів (спільність фактурного викладу й ритмічних деталей, приховані інтонаційні зв'язки, "мікрорефренні" вставки) та ін.
В історичному плані проміжні форми є вторинно-похідними від типових простих і складних форм класичного фонду - як часткова модифікація їх "базової" структури і внутрішнього наповнення. Застосування їх у музиці класичного періоду було обмеженим: брак архітектонічної врівноваженості не надто імпонував класицистським художньо-естетичним смакам та уявленням про гармонійну пропорційність і симетрію форми. Натомість доба романтизму знаходить у структурній двозначності цих форм додаткове поле для творчого експерименту й привід для оновлення класичних композиційних стереотипів. Апробацію проміжної форми в цей час здійснюють Ф. Шуберт, Р. Шуман, Ф.Шопен, Ф. Ліст і Й. Брамс, трохи згодом - композитори російської школи (М. Глінка, М. Мусоргський, П. Чайковський, М. Римський-Корсаков) і К. Дебюссі. Упродовж ХІХ-ХХ ст. проміжні форми поступово завойовують свої позиції в різних жанрових сферах - у галузі сольної інструментальної мініатюри, в оркестровій, вокальній та оперній музиці. У кількісному відношенні проміжні форми значно поступаються традиційним формам, проте не є меншовартісними в художньо-змістовому плані. Виразовий спектр творів у проміжних формах доволі широкий - в них знаходить відображення жанрово-побутова сфера, пейзажність, яскрава характерність, лірика, драматизм і психологічні перипетії.
У загальній систематиці типових музичних форм, розробленій теоретичною наукою на ґрунті європейської музики ХVIII-ХІХ ст., проміжні форми довший час не знаходили спеціального відображення - очевидно з причини ненормативності їх структури. Теоретичне дослідження цих форм, зініційоване провідними теоретиками Москви і Ленінграда, розпочалося приблизно від середини ХХ ст. - із значним запізненням у порівнянні з практикою їх застосування. Винайдений термін "проміжні форми" ("промежуточные" - в російськомовній науково-методичній літературі) вдало уточнює класифікаційний ранг цих композицій як перехідних між ієрархічними рівнями простих і складних музичних форм. Основну інформацію про ці особливі структури містять сучасні підручники з аналізу музичних творів, видані у радянський і пострадянський періоди (дані про них в енциклопедіях і спеціальних довідниках відсутні). Досить ескізно (без взірцевих аналітичних етюдів) подано в них тлумачення проміжної тричастинної форми, в той час як проміжна двочастинна коментується здебільшого як прояв складної двочастинної форми або згадується побіжно (див. Програму-конспект з предмета "Аналіз музичних творів" у списку літератури). Більш деталізований диференційний підхід до класифікації музичних форм дозволяє надати і їй відповідного "автономного" статусу.
Проміжна двочастинна форма (скорочено - ПРОМ2ф) - контрастна за тематичним змістом безрепризна двочастинна музична композиція з виразним структурним дисбалансом складових частин. Одна з них збудована як період (будь-якого типу), а інша - послуговується простою дво- або тричастинною формою (подальші абревіатури: П2ф, П3ф). Існують варіанти ПРОМ2ф зі структурною перевагою як першої, так і другої частини. Композиційну будову ПРОМ2ф виражають формули-схеми АВ(аВ) і АВ(Ав), де літера друкована позначає період, виділена курсивом - фіксує частину з вищим структурним рівнем, а мала - "вступ" або "коду" в ролі внутрішнього композиційного компонента даної структури. Послідовність і групування тематичних побудов у ПРОМ2ф такі: АВ - С, АВА - С; А - ВС, А - ВСВ. Злиття тематичних фрагментів у просту дво-, тричастинну структуру виникає на підставі образно-тематичного змісту (характеру поетичних строф - у вокальному творі), жанрової однорідності, спільної тональності, однотипності фактурного викладу та ін. Межа між контрастними частинами форми іноді зазначається в нотному тексті двома вертикальними рисками, знаками репризи, новою темповою вказівкою, зміною приключевих знаків. Смислове заакцентування однієї з частин ПРОМ2ф утворює певний драматургійний тип композиції - "хореїчний" або "ямбічний". Перший з них - своєрідне "димінуендо" форми, в якій
Loading...

 
 

Цікаве