WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Перші соціологічні дослідження українського кіно за проектом "українські альтернативи" - Реферат

Перші соціологічні дослідження українського кіно за проектом "українські альтернативи" - Реферат

більшість сучасної української кіноаудиторії (57,8%) складають підлітки (37,9%) і молоді люди до 29 років (19,9%), тобто ті категорії населення, які матеріально залежать від старшого покоління або роблять лише перші самостійні життєві кроки. Окрім того, ці ж глядачі, як відомо, здебільшого мають специфічно "полегшені" смаки, орієнтуються на розважальне кіно з акцентом на показі самодостатнього сексу й насильства.
На противагу цьому найбільш соціально продуктивні вікові групи населення виявляють усе меншу зацікавленість до кіно взагалі. В наступній групі (тридцятирічні) ми бачимо подвійний відсоток падіння кіноактивності (9,8%). Й надалі спостерігаємо ще більше, трикратне, скорочення відвідуваності із певною стабілізацією (сорокарічні - 3,0% та п'ятидесятирічні - 3,6%). Тим часом очевидно, що попит на кіно, серйозне, інтелектуальне, соціально вагоме, формується саме на базі певного життєвого й освітнього досвіду, тобто серед тих, хто мало або зовсім не контактує з великим екраном.
Таким чином, в Україні на терені пострадянського новонародженого кінобізнесу фіксуємо серйозну соціокультурну колізію. З одного боку, нинішній прокат фактично утримують "утриманці" - молодь, яка "ретранслює" гроші кінематографічно пасивних батьків до кінокас. Якби не молодь - причому переважно міська й заможна, - то платні сеанси нових фільмів у сучасних Dolby-форматах стали б нерентабельними, а тому й взагалі неможливими в Україні. З іншого боку, "новоукраїнська" молода генерація, зрозуміло, диктує прокатникам виключно свої гедоністичні смаки голівудського штибу, а зовсім не культурно вагомі запити переважної решти дорослого населення, котре лишається у "пасиві". Проблема ж полягає в тому, що у ринкових умовах будь-який захід, який буде спрямовано на адміністративно-директивну зміну такого прикрого становища (більш жорстке податкове чи цензурне обмеження кінобізнесу, квотування зарубіжної продукції тощо), призведе до ще гіршого status'у quo в прокаті. Того самого стану, який існував доти, коли в 90-х рр. у занехаяних кінотеатрах радянської доби демонструвалися лише аналогічні за якістю старі фільми - за копійчаними цінами або на безкоштовних сеансах для дітей, люмпенів та зубожілих пенсіонерів. Соціологічні й статистичні дані незаперечно свідчать: коли держава таки втрутиться у справи приватного кінопрокату, це буде схоже на свідоме забиття курки, яка ледь-ледь почала нести золоті яйця. Такою об'єктивно виглядає ціна за модернізацію кінопроцесу: тимчасова фаза різноманітних поступок на користь приватного підприємництва й далеко не кращих смаків масової аудиторії. Завдяки цьому відбувається накопичення матеріальної бази, яка конче потрібна для наступного ривка до вищої якості національної кінематографії у цілому.
Якщо ж звернутися до зафіксованої в нашому дослідженні порівняно меншої активності селянства у відвідуванні кінотеатрів, то, справді, побачимо, що на селі публічні покази фільмів відвідують приблизно у п'ять разів рідше, ніж у великих містах, й у дев'ять разів менше, ніж у столиці країни. І це при тому, що відвідуваність у містах, як вже зазначено, є загалом дуже низькою. Такий значний розрив, гадаємо, зумовлений, окрім іншого, й такими об'єктивними матеріально-економічними обставинами, як специфічність сільської праці: сезонні спади-підйоми інтенсивності польових робіт і ненормованість робочого часу. Має значення і традиційно значно менша, ніж у місті, доля обігової готівки на селі, що її потребує візит до кінотеатру. Відіграє свою негативну роль і незрівнянно нижчий рівень діяльності на селі кінореклами, взагалі - послуг кіносервісу.
Також можна говорити й про певні культурологічні фактори, які відштовхують нинішніх селян від сучасного кіно: жорстоке насильство і відверта еротика, що характерні для новітньої "кіноестетики", які входять в гострий конфлікт із нормами традиційної моралі, яку віками сповідують вітчизняні хлібороби. Або зауважимо, що майже відсутня в сучасних фільмах (байдуже, в поодиноких вітчизняних чи в основній масі зарубіжних) сільська проблематика, яка б стимулювала саме глядача "від землі" до ідентифікації із персонажами та сюжетними подіями.
Які ще обставини, окрім очевидного в наших умовах безгрошів'я, заважають людям регулярно дивитися нові фільми в кінотеатрах? Відповіді на таке запитання подаються нижче:
Зручніше дивитися всі фільми пізніше по телебаченню 33.3
Висока вартість квитків 30.6
Заважають домашні обставини: діти, родинні обов'язки тощо 23.2
Замало вільного часу - треба заробляти гроші 21.0
Замало по-справжньому хороших фільмів у репертуарі 14.3
Зручніше дивитися і нові, і старі фільми на відео 11.2
Віддаю перевагу іншим видам мистецтва, читанню книжок 5.6
Замало сучасних кінотеатрів із стереозвуком 2.3
Відсутність у репертуарах кінотеатрів фільмів українського виробництва 2.1
Нічого не заважає 3.3
Важко відповісти 1.6
Як бачимо, ще більше значення, ніж фінансові нестатки, має зростаюча конкуренція інших різновидів аудіовізуальних медіа - телебачення і відео (разом 44,5%). Втім, "домашні обставини" й "нестача часу" також очевидно походять з розряду факторів, які межують з матеріальним станом респондентів. Однак, дуже прикро, що лише 2,1% опитуваних пов'язує обмеженість у контактах із сучасним кіно з відсутністю в репертуарі вітчизняних фільмів. Таким чином, перед нашими кінематографістами постає неозоре поле діяльності по відродженню авторитету національного кіно в очах всього загалу їх співвітчизників. Детальніше шкала кінопріоритетів українського глядача постає у відповідях на наступні запитання.
Як виявлено в нашому дослідженні, погляд у минуле українського кіно, навпаки, демонструє схильність громадян до його ідеалізації. Радянський період історії вітчизняного кіно громадяни незалежної України оцінюють, як правило, дуже високо: 63,7% респондентів вважає його "переважно високої художньої якості. Як це не дивно, але так є. Ніби й не було колись поширене зневажливе ставлення до фільмів "Довженківської студії". Втім,таку оцінку найчастіше давали люди старшого покоління (від 50 років і старші - близько 80%), менш освічені респонденти (громадяни з неповною середньою освітою становлять 74%, тоді як з вищою освітою - 58,8%) і найменш заможні верстви населення (70,6% прихильників радянських фільмів вважають, що їм не вистачає грошей навіть на життя). Дивно, але третина молоді до 20-ти років і майже половина з тих, кому до тридцяти, також поділяють цю думку. Навряд чи зазначені вікові категорії глядачів мають достатній особистий досвід знайомства з радянським кіно, щоб так масово симпатизувати йому. А отже, таку ідеалізацію кіноминулого молодими можна пояснити, з одного боку, міфологізуючим впливом на них старших поколінь; а з іншого - відомою психологічною закономірністю, згідно з якою невдоволення сучасним життям повертає свідомість людини у минуле.
Взагалі розподіл оцінкових суджень серед української кіноаудиторії, за даними наших опитувань в інших проблемних рубриках, як здається, свідчить про загальну "ретрофілію" і домінуючі консервативні уподобання нинішнього вітчизняного соціуму. Зокрема значна більшість населення України (57%) сьогодні упевнена в тому, що комуністична ідеологія і радянська влада сприяли розвитку справжнього кіномистецтва в Україні , і лише 23% оцінюють цей вплив негативно. Про те ж саме найвиразніше, на нашу думку, свідчить розмежування точок зору у відповідях на запитання про можливість запровадження в сучасній Україні державної кіноцензури. У середньму 46,8% громадян схвалили б це. При тому ще 22,2% виступають за громадські механізми цензурування, а ще 14,6% - за цензурування лише дитячої кінопродукції. Отже, різні форми зовнішнього обмеження кінотворчості підтримало більше 83% українців. Хоча цензура в Україні є конституційно забороненим інститутом. Як видно з Таблиці 2, у такій переважаючій консервативній
Loading...

 
 

Цікаве