WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов - Реферат

Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов - Реферат

Київський національний університет
ім.Шевченка Т.Г.
ПОШУКОВА РОБОТА
НА ТЕМУ:
Походження
українців, росіян, білорусів та їхніх мов
ВСТУП
1. "Лежать віки, покриті пилом..."
2. "І розійшлися словени по землі..."
3. Сини Дажбожі, Сварога внуки
4. Витоки українського етносу
5. Найдавніші риси української мови
6. Київська Русь - ранньоукраїнська держава
7. Давньоруська народність: історична реальність чи ідеологічна вигадка?
8. Про "спільну колиску", "старшого" та "менших" братів
9. "Русь", "Росія", "Великоросія", "Малоросія"?
10. Мовна ситуація в Київській Русі
11. Живуча помилка Ломоносова
12. "Україна" - це не "окраїна"
13. Що було б, якби
14. ЛІТЕРАТУРА
15. ДОДАТОК
Київська Русь - ранньоукраїнська держава
Протягом VII-VIII ст. у процесі дальшої економічної, культурної і мовної консолідації відбувалося переростання окремих етнічно-політичних спільнот (так званих "союзів племен") у феодальні князівства, Таких феодальних князівств було десь 12-14. Унаслідок їх поступового об'єднання на рубежі VIII-IX ст. виникла могутня держава Русь, яка в історіографії XIX ст. дістала назву Київська Русь. Спочатку Київська Русь складалася лише з Київської, Чернігівської та Переяславської земель, тобто вона не виходила за межі протоукраїнської етномовної території. На цій же території містився й політичний, економічний та культурний центр держави - Київ. На 60-ті pp. IX ст. Київська Русь також об'єднувала лише українські племена - полян, деревлян, південних дреговичів та чернігівську частину сіверян. В останній чверті IX ст. влада київського князя поширилася на полочан і смоленських кривичів, а після того, як у 882 p. Київ захопив новгородський князь Олег, до Київської Русі було приєднано й землі псковських кривичів та ільменських словенів. Наступник Олега князь Ігор підкорив уличів і тиверців. Протягом Х - початку XII ст. до Київської Русі увійшли всі землі східних слов'ян і багатьох неслов'янських племен (фінно-угорські племена мурома, меря, весь, балтійська голядь, тюркські торки і берендеї та ін.). Таким чином, уже на початок Х ст. Київська Русь стала нестійкою конфедерацією "племінних княжінь", демонструючи, за словами М. Брайчевського, драматичне переплетення доцентрових і відцентрових тенденцій. Що це була за держава і який народ має підстави називати її своєю? Питання етнічної належності Київської Русі давно викликає запеклі суперечки й стало не тільки науковою, але й політичною проблемою. Історики царської Росії твердили, що державу Русь заснували росіяни. Вони нібито були найдавнішим слов'янським етносом, а українці й білоруси, за цією логікою, відгалузилися від росіян пізніше. Ще в "Синопсисі" І. Гізеля (вийшов друком 1674 р. у Києво-Печерській лаврі й видавався близько 30 разів, останнє видання - 1836 р.), який аж до початку XIX ст. був у Російській імперії основним підручником з історії, Київську Русь проголосили першим етапом російської державності. Першою російською державою вважав Київську Русь і відомий російський історик М. Карамзін (1776-1826), який у 12-томній "Истории государства Российского" (1816-1829 pp.) назвав княжий Київ "матерью городов русских", розуміючи це як "російських". Концепцію М. Карамзіна продовжив у середині XIX ст. російський історик і журналіст за фахом акад. М. Погодін (1800-1875). Він стверджував, що в давньому Києві й на Київщині в часи заснування руської державності і до монголо-татарської навали 1240 р. жили росіяни та їхні предки. Після завоювання Київщини монголо-татарами росіяни нібито емігрували на Середню Оку й Верхню Волгу, а на спустошену Київщину прийшли з Прикарпаття українці не раніше кінця XV ст. Цю антинаукову концепцію аргументовано спростував відразу ж після її появи український філолог, історик і фольклорист М. Максимович (1804-1873), а згодом - всесвітньо відомий філолог А. Кримський (1871-1941). Нині її намагаються реанімувати деякі політичні кола в Росії та окремі шовіністичні представники російської національної меншини в Україні. Але на тлі новітніх досягнень мовознавства, археології, антропології, історії такі спроби сприймаються як наукове невігластво або політичне шарлатанство. За часів СРСР великодержавницьку й відверто шовіністичну гіпотезу М. Погодіна радянські ідеологи дещо пом'якшили, вигадавши концепцію окремого давньоруського етносу - давньоруської народності, яка нібито стала етнічною основою росіян, українців та білорусів, про що детальніше йтиметься далі. На противагу цьому, ще з кінця XVIII ст., починаючи від невідомого автора "Історії русів", патріотично налаштовані українські вчені вважали і вважають, що державу Русь утворили українці, а Київ споконвічне був українським містом. Хто ж має рацію? Щоб знайти правильну відповідь на це запитання, слід відмовитися від емоцій, конструювання заполіти-зованих ідеологічних схем і спиратися виключно на історичні факти. Історична закономірність утворення політичних об'єднань - держав (і національних, кордони яких в основному збігаються з межами відповідних етнічних територій, і імперій, до яких входять різні народи) полягає в тому, що започатковує їх один конкретний етнос, якому й належить ця держава, незважаючи на можливі розширення її території в майбутньому за рахунок земель інших етносів. Так було не тільки з національними державами (Францією, Німеччиною, Чехією та ін.), але й зі світовими імперіями {наприклад. Візантійською, Османською, Російською, де державотворчими етносами були відповідно греки, турки, росіяни). Стосовно етнічної належності дав ньої Русі увагу неупередженого дослідника має привернути насамперед те, що ця держава спочатку охоплювала лише землі на Середній Наддніпрянщині, тобто вона не виходила за межі території, на якій жили протоукраїнці. Пізніша українська культура (часів Козаччини, Гетьманщини і сучасних українців) сформувалася на культурних традиціях південно-руських (тобто протоукраїнських) літописних племен (полян, деревлян, волинян, сіверян, уличів, тиверців, білих хорватів) і Київської Русі. Наприклад, традиційне вбрання українських селянок - довга вишита або мережана сорочка, спееціального крою плахта, намітка (у дівчат -- вінець), постоли - бере початок ще віід одягу племінних об єднань VIII an., зберігалося в побуті сільського населення Київської Русі й наступних епох і майже в незмінному вигляді дійшло аж до XX ст.(Ніколаєва Т., Щербій Є. Народний одяг // Культура і побут населення України. - К., 1991. - С. 59, 99.). Так само чоловіче вбрання Х ст. було вже таке, як і в українців пізнього середньовіччя. Русини носили білі сорочки, кожухи, свити, опанчі. Зовнішній вигляд київського князя Святослава Ігоровича (942-972), описаний візантійським письменником другої половини Х ст. Левом Дияконом (біла сорочка, голена борода, довгі вуса, оселедець, сережка у вусі), майже не відрізняється від пізнішого запорозького козака. Та й саме козацтво як суспільна верства захисників своєї вітчизни почало формуватися ще вКиївській Русі: це й богатирські застави на межі з ворожим Степом, і конкретні богатирі з билин київського циклу, й озброєні дружини київських князів, і вільні ватаги вояків (бродники та берладники), які, крім війни зі степовиками, торгували, мали мисливські
Loading...

 
 

Цікаве