WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Осередки селянського хатнього малювання Катеринославщини першої третини ХХ століття: до історії дослідження - Реферат

Осередки селянського хатнього малювання Катеринославщини першої третини ХХ століття: до історії дослідження - Реферат

Левитською, М. Щепотьєвою, О.Бричевською, Т. Мишківською, В. Гагенмейстером, її дослідження за повнотою і документальністю зібраного матеріалу, ґрунтовністю його висвітлення, чіткістю наукового аналізу є унікальними в цій галузі. На жаль, з історичних причин вийшла друком лише перша частина монографії, що мала б підсумувати всі здобутки.
Більше експедиції по збиранню хатнього малювання на Катеринославщині не проводилися. І хоча навіть 1929 року науковці наголошували на необхідності ґрунтовних досліджень, принаймні повторного обстеження вже зафіксованих осередків, у Дніпропетровську не було місцевих наукових кадрів, спроможних виконати це завдання.
Дещо розширити географію осередків дозволяють матеріали 1910-1920-х років, передані до музеїв збирачами-добродіями. Це копії та оригінали з сіл Петриківка, Обухівка, Кам'янка, Губиниха, Спаське, Підгороднє, Личкове, Піщанка, Василівка, Чаплі на території Новомосковського повіту; Капулівка, Покровське, Городище, Попове, Ракове, Романкове на території Катеринославського повіту; Дніпровокам'янка (або ж, Дніпровська Кам'янка) на території Верхньодніпровського повіту.
Слід відзначити, що через недосконалість, а то й брак старої музейної облікової документації імена збирачів здебільшого невідомі. За інформацією, що збереглася, то були музейні співробітники і представники місцевої інтелігенції, зацікавлені народною творчістю. З їх числа можна назвати К. Гололобову, В. Соляника, О. Стативу.
Ксенія Яківна Гололобова - бібліотекар Дніпропетровського музею, яка в 1925 - 1927 роках подарувала Етнографічному відділу Російського музею (тепер - Російський етнографічний музей) значну кількість зібраних на території Катеринославщини матеріалів, у тому числі низку взірців малювання напапері з сіл Петриківка, Кам'янка, Піщанка Новомосковського повіту.
Відомо, що Д. Яворницький надавав великого значення у справі збирання музейних експонатів контактам із сільською інтелігенцією. Він відзначав: "У нас етнографічні музеї дуже рідке явище. Рідке сперш усього через те, що для того треба великі кошти; по-друге, через те, що у нас небагато є таких людей, які цікавляться життям простих людей; а по-третє, і через те, що у нас дуже мало таких учених особ, які спеціально присвятили себе етнографії... Через те приходиться збирати етнографічний матеріал по крупинах і звертатись до малочисленної селянської інтелігенції, до тієї інтелігенції, яка хоча й закинута в селянську глушину, а проте все ж таки ще умовно не ввійшла в заботи про насущний хліб і зберегла в своїй душі почуття до поспіху просвіти народу".
Представниками саме такої інтелігенції в Петриківці 1920-х років були вчителі В. Соляник та О. Статива. Роль сільського вчительства в етнографічних дослідженнях свого часу ємно окреслила В. Харузіна: "Сільські вчителі, за самим характером їхньої діяльності, мали б стояти близько до сільського населення і бути чудовими спостерігачами народного життя. Збирач, що звернувся за допомогою до народного учителя, здебільшого знайде в ньому обізнану особу. Но іноді сама зустріч із збирачем, бесіди з ним наштовхнуть й учителя на думку, серед яких багатих жнив він стоїть, як йому легко спостерігати життя найближчої округи, і яким корисним працівником в етнографії він може бути" .
Ця характеристика вичерпно розкриває специфіку збирацької діяльності Василя Степановича Соляника, який уже на початку 1920-х років активно співпрацював з Д. Яворницьким, допомагаючи йому збирати етно-графічний та лексичний матеріал. За відомостями Н. Глухенької, він був добре знайомий з Т.Патою і виступав своєрідним посередником між нею та Яворницьким, завдяки чому музейна колекція поповнилася творами майстрині 1924 - 1926 років. Наймовірніше, що й інші взірці петриківського малювання 1920-х років були передані до Дніпропетровського музею також В. Соляником.
Помітний слід в історії петриківського малювання залишила багатопланова діяльність Олександра Феодосійовича Стативи. Це інший, порівняно з В. Соляником, тип збирача - інтелігент, замилуваний у народну творчість, що завжди пам'ятав про свою просвітницьку місію. Як художника, Стативу цікавив не стільки етнографічний, скільки естетичний аспект питання, і петриківське малювання він колекціонував так само, як репродукції творів світового живопису. Як художник-педагог, він усіляко підтримував малювальниць: допомагав матеріалами, замовляв твори, намагаючись водночас навернути майстринь до розширення кола традиційних сюжетів.
1935 року Статива надіслав сто творів роботи десяти майстринь до Комітету з підготовки І Республіканської виставки українського народного мистецтва, завдяки чому петриківське малювання потрапило на великі експозиції 1935 - 1936 років. З того часу воно увійшло до контексту художнього життя країни і зазнало значної підтримки з боку державних художньо-адміністративних органів, тоді як інші осередки малювання Катеринославщини поступово згасли.
1939 року в колекції петриківського малювання О. Стативи нараховувалося, за спогадами односельців, понад триста творів, які було знищено під час його арешту. З усієї збірки збереглися лише взірці, надіслані 1935 року до Києва, які, найімовірніше, складають основу фонду петриківського малювання 1920 - початку 1930-х років Музею українського народного декоративного мистецтва.
Проведений аналіз джерел дозволив визначити на території Катеринославщини 42 осередки традиційного хатнього малювання першої третини ХХ століття, з яких 21 був розташований на території Катеринославського повіту, 16 - на території Новомосковського повіту, 4 - на території Верхньодніпровського повіту, 1 - на території Бахмутського повіту. Але слід відзначити, що загалом тогочасні дослідження були спорадичними, спонтанними і неповними, що й зумовило основні зафіксовані ареали. Не було проведено жодного спеціалізованого обстеження всієї території, мистецтвознавчі студії 1920-х років базувалися здебільшого на інформації етнографів та художників початку століття, що значно звузило коло досліджень. Крім того, увага приділялася лише українським осередкам, хатнє малювання волохів, спостережене 1904 - 1905 роками, лишилося недослідженим.
Значна кількість взірців петриківського малювання в сучасних музейних збірках пояснюється не стільки його високим художнім рівнем (адже можна назвати низку осередків, що за цією ознакою не поступалися Петриківці), скільки чинниками суб'єктивного характеру, до яких слід віднести й активність місцевих збирачів, яка багато в чому зумовила його подальший розвиток.
Loading...

 
 

Цікаве