WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Об’ємно-просторове вирішення перекрить у храмах Давнього Переяслава - Реферат

Об’ємно-просторове вирішення перекрить у храмах Давнього Переяслава - Реферат

й зводили прямокутний підкупольний простір до розмірів квадрата. Застосування подібної конструктивної схеми доцільне не тільки для Успенської церкви, а й для більшості пам'ятників переяславської архітектурно-будівельної школи. При цій системі можливі безстовпні, двохстовпні та чотирьохстовпні варіанти храмів. Така система перекрить дає змогу збільшити місткість невеликих церков, бо при цьому можливо звільнити їх інтер'єри від опорних стовпів. В об'ємно-просторовому відношенні подібна конструктивна система може отримати багатозначне втілення. Можливі два варіанти реконструкції Успенської церкви - з покарнизним та лjпатним завершенням (Іл. 4). Покарнизне завершення фасадів отримало широке розповсюдження в культовій архітектурі Візантії. З іншого боку, А. Комеч відзначав спорідненість переяславської групи пам'яток з храмами Болгарії Х ст.: Виниця, Бел Бряг, Патлейна та ін. Болгарські пам'ятники близькі до переяславських своїми розмірами, деталями системи планування. Усі вони мають покарнизне завершення фасадів.
Не можна виключати можливості завершення південної та північної частин нартексу-притвору лjпатним покриттям у чверть кола. При цьому східний фасад мав отримати трьхчасне, а південний та північний - двохчасне завершення. Подібну форму перекриття ми бачимо в Михайлівській божниці в Остерському містечку Володимира Мономаха. Цей прийом використовується і в церкві Спаса на Берестові в Києві. Лjпатні склепіння не характерні для київського зодчества того часу. Є підстави пов'язувати їхнє виникнення з князем Володимиром Мономахом, котрий у 1113 р. приїхав із Переяслава та сів на великокняжий київський стіл. Можливо, якраз він і привіз із собою до Києва переяславських зодчих для участі в будівництві храму Спаса на Берестові.
На початку XII ст. у переяславській архітектурі продовжує розвиватися тип невеликого одноапсидного храму, без стовпів. П. Лашкарьов відкрив у 1887 р. залишки стін невеликого безстовпного одноапсидного храму давньоруського часу.
Знайдена будівля була квадратною в плані безстовпною церквою, східна частина якої завершувалась однією півкруглою апсидою. Зовнішні площини стін споруди ділилися пілястрами з півколонками. У східній частині північного фасаду знайдено дві пілястри, а на західному й східному фасадах - по одній. Звертає на себе увагу різна кількість пілястр на південному й північному фасадах.
П. Лашкарьов запропонував свій варіант реконструкції плану храму (Іл. 5: а, б). На південному фасаді він розмістив дві пілястри. Північний же фасад він розчленував трьома пілястрами - дві пілястри розташувались на східній стороні, а одна - на західній. На західному фасаді розмістились симетрично дві пілястри. Таке розміщення пілястр, за П. Лашкарьовим, обумовлене реконструкцією плану перекрить храму, при якій баня містилась не точно в центрі основного об'єму пам'ятника, а з деяким зміщенням на захід.
Запропонований нами варіант реконструкції пам'ятки ґрунтується на тому, що баня розміщена точно в центрі основного, квадратного в плані приміщення, що є характерним для переяславської архітектури і, здається нам, найбільш закономірним та логічним конструктивно. Адже, якщо спинитися на реконструкції П. Лашкарьова, північна й південна підпружні арки - у зв'язку зі зрушенням бані на захід - будуть брати на себе нерівномірне навантаження, не кажучи вже про різницю у висотах точок опори західної та східної підпружних арок. Якщо ми розмістимо баню в центрі споруди, то можемо припустити на північному фасаді вже по дві симетрично розміщені по кутах пілястри. У такому випадку фасад отримає традиційне трьохдільне членіння чотирма пілястрами. Логічно було б припустити на південному фасаді споруди існування не двох, а чотирьох пілястр. Проте підтверджень цьому припущенню під час археологічних досліджень ми не знайшли. Тут, мабуть, можна зробити похибку на незадовільну, в методичному сенсі, якість архітектурно-археологічних досліджень.
Таким чином, церкву уявляємо невеликою безстовпною спорудою баштового типу, котру увінчувала одна баня. Вона розташовувалась над центром внутрішнього простору храму й спиралася через підпружні арки на західну й східну стіни. Фасади будівлі прикрашали вертикальні профільовані тяги-пілястри, характерні для давньоруських пам'яток першої половини ХІІ ст.
Стилістичний напрямок, найбільш яскраво виражений у цій пам'ятці, не був притаманний лише переяславській архітектурній школі. Він успішно розвивався й в інших великих культурних центрах Давньої Русі. Найближчою аналогією переяславським пам'яткам баштового типу є церква Іллі в Чернігові.
Таким чином, базуючись на аналізі конструктивних і об'ємно-просторових вирішень перекрить, а також на підставі стилістично-типологічного аналізу, в розвитку архітектури Переяслава можна виділити п'ять етапів (Іл. 6).
Перший етап охоплює період з Х до кінця 80-х рр. XI ст. У цей час на формування архітектурної майстерності переяславських зодчих впливали візантійські та київські майстри. Михайлівський собор, побудований у 80-ті рр. XI ст. за митрополита Єфрема, став програмною будівлею переяславської школи.
До другого етапу можна віднести церкву Андрія "біля брами". У цій пам'ятці вже в повну силу виявився новаторський підхід переяславських майстрів. Він полягав у різкому зменшенні загальних розмірів будівлі, в наявності однієї пари опорних стовпів, у прямокутному в плані підкупольному просторі, який мав ориґінальне конструктивне перекриття.
Третій етап припадає на 90-ті рр. XI ст. до початку XII ст. Він представлений трьома будівлями - Спаською церквою та храмами на пл. Возз'єднання та вул. Радянській. У цей час у Переяславі виробляється тип парафіального храму княжої або боярської вотчини, підсилюються місцеві стилістичні та конструктивні особливості. Ці обставини обумовили необхідність будівництва невеликих церков вежового типу.
Ця тенденція найбільш яскраво проявилася в невеликому храмі, який стояв на місці церкви XIX ст. Цю пам'ятку ми відносимо до четвертого етапу. Малі розміри споруд змусили зодчих іти шляхом спрощення їхньої планової структури й вели до типу безстовпного одноапсидного храму з оригінальною конструктивною системою перекрить ступінчастими арками.
П'ятий етап у розвитку переяславської архітектурної школи припадає на першу половину XII ст., коли майстри повертаються до типу монастирського храму, виробленого в цей час у Києві. Церква Воскресіння в Переяславі належить саме до такого типу будівель і є близьким до Успенського собору Києво-Печерського монастиря.
Переяславська архітектурна школа мала своїх висококваліфікованих майстрів-зодчих, а також гарно організоване виробництво будівельних матеріалів. Дослідження показують, що кожний період був логічним продовженням попереднього і, залежно від конкретних умов будівництва, вбирав у себе набуті досягнення в галузі архітектурного формотворення в конструктивних прийомів,художнього рішення, будівельної техніки й технології. Ці етапи відображали зміну спільних для середньовіччя соціально-економічних умов.
Loading...

 
 

Цікаве