WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Неовізантизм та ідеї сакралізації життя у творчості Михайла Бойчука - Реферат

Неовізантизм та ідеї сакралізації життя у творчості Михайла Бойчука - Реферат

гусей, ритми пагорбів.
Від творчого доробку майстра 1909-1910-х рр. збереглися переважно малюнки, зроблені однією лінією. Вони легкі, прозорі, олівець майстра тендітно торкається паперу, лінія виникає наче на одному подиху, без ви-правлень, без коливань. "Рух, життя лінії, динаміка, напруженість - ось що цікавить Бойчука",- писав про цей період творчості майстра О. Сліпко-Москальців у монографії 1930 р..
Але разом з тим у малюнках Бойчук шукає спосіб передати саме єство людини, її наповненість світлом, чимось невидимим. Йому достатньо лише окреслити форми обличчя або постаті, щоб дати відчуття справжньої природи. Він міг би посилатися в цьому баченні на християнську традицію, яка проявилася через роздуми Григорія Сковороди: "Внутрішній", "вищий", божественний невидимий світ є міцніше, кріпше, постійніше, аніж змінний, непостійний видимий світ, є його суттю, єством та основою".
Малюнки Бойчука демонструють рух ідеї, перші імпульси прояву духовної енергії. Адже малюнок - це шлях, це не остаточність, а можливість бути в рухові. Хоча інколи майстер, здається, повертається до малюнка однією лінією тоді, коли задумана композиція вже є втіленою у фарбах. Так сталося, якщо вірити датуванню, з роботою "Під яблунею". Композиція була написана темперою на золотому тлі у 1912-1913 рр., а 1914 р. датований малюнок олівцем "Біля яблуні". Останній твір сприймається як очищення образу від плоті, як вияв самої думки.
Але очевидне тяжіння Бойчука до легкого малюнка не заступало його вміння цінувати матерію, тілесність. Адже відомо, що майстер надавав особливої ваги самому процесу творення, самій фарбі, її "плоті", тобто матеріалізації свого задуму. Він власноруч виробляв фарби в Парижі з природних матеріалів. А пізніше, в Українській Академії мистецтв, він навчав своїх учнів дотримуватися особливого способу життя, аби зберігати дух у чистоті і щоб саме тіло допомагало у творчій роботі.
Сповідуючи давні національні традиції, Бойчук пропускає візантизм через призму традицій народного іконопису, через сакральне язичницьке сприйняття природи, через символіку народного мистецтва й, врешті, через сучасний культ умовності образотворчої мови, лінії, ритму. Глибоке розуміння майстром найновіших мистецьких течій допомогло йому стати на власний шлях. Він добре розумів, що перед тим як конструктивно використовувати властивості матеріалу, треба досконало вивчити саму техніку, своєрідні особливості матеріалу, сповна збагнути специфічні закони мови мистецтва.
Найбільш неовізантійською у творчості Михайла Бойчука видалася його темперна робота "Під яблунею" 1912-1914 рр. Постаті жінки і хлопчика розміщено тут "геральдично", симетрично від центральної вісі композиції - стовбура яблуні. Їхні ноги ритмуються зі стовбуром дерева і його корінням, а обличчя й руки прочитуються на тлі пишної крони, де листя розгортаються як квіти. Людина постає тотожною дереву, укоріненою в Землю. Вона розкриває свої сили в Небі. Тут прадавні язичницькі вірування набувають нової сили в християнській вірі про духовне сходження. Художник огортає свою родину сяйвом золота. Його Небо золоте.
У композиції подано симетричне (відносно горизонтального центру) розташування землі - неба, крони - стовбура. Немає переваги. Людина гармонійно почуває себе в цьому світі, світі без протиріч. У роботі серед-ньовічний плетений орнамент, який веде свої витоки від тератологічної язичницької плетінки, символізує поєднання всього сущого, спадкоємність, він замикає зображення в самодостатній, непорушний світ.
Михайлові Бойчуку притаманний погляд на природу як на одухотворену матерію. У його творах відчутною є мрія про світ, де перемагає ідеальне, де панують гармонія й краса, що набули виміру життєвої норми. Його релігійність здається нам дуже близькою до того відчуття, яке було сформульоване Тарасом Шевченком: "Дякую Тобі, Боже, що наділив Ти мене почуттям людини, яка любить і бачить прекрасне, досконале у Твоєму нерукотворному нескінченному творінні. Якби краса у всіх своїх образах хоча б на половину людства мала свій благодатний вплив, тоді б ми швидко наближалися до досконалості й нарешті олицетворили б собою божественну заповідь нашого божественного Вчителя". Бойчук прагне поставити людину перед Богом і водночас залишити її з красою природи. Людина розвиває свої здібності через гармонію з природою. Але вона не стільки споглядає, скільки живе в оточуючому світі, в одних ритмах з ним через посередництво своєї праці, через дійову любов-взаємодію.
Програмною у творчості майстра, опріч роботи "Під яблунею", є його "Орач", темпера 1910-1914 рр.. Земля в цій роботі грає барвами. Свіжозорана або недоторкана, земля розгортається перед поглядом соковитими ділянками бузкового, світло-зеленого, блакитного, вохристого, лазуревого, жовтого кольорів. Уздовж борозни, по горизонталі, рухаються брунатно-червоний кінь і орач у білому одязі й "сонячному" брилі. Вранішня блакить неба й тоненьке дерево осіняють цей світ, сповнений якимись вічними, величними і такими звично-спокійними ритмами взаємодії людини і природи.
У цій роботі майстер золото ікони заміняє на блакить неба. Тут немає сакральної еманації божественного світла, але є ідеал. Тут є відчуття вічності. Природа мінлива, але все в ній повторюється нескінченно. Занурюючи людину в природу, Бойчук повертає її в нескінченне й стале, повертає людське життя в біокосмічні ритми. У повсякденній праці виявляється сакральне значення.
Ідеї Михайла Бойчука не були новими, радше традиційними в українській культурі. І Григорій Сковорода вірив у те, що "через працю, що для кожної людини є "природна", досягає людина досконалості та щастя", а Микола Гоголь стверджував: "Людина виправляється та удосконалюється лише при ділі… Ставши при ділі, людина стоїть на землі. Тільки на землі можна сіяти зерна".
На початку ХХ ст. бурхливий наступ цивілізації спричинив посилення антиурбаністичних тенденцій, обернув погляди художників до природи. В архітектурі, декоративному мистецтві, у живопису найулюбленішими стають рослинні мотиви, форми, що вторують природним. Михайло Бойчук не сприймав світ природи як самодостатній. Він розглядав його через культуру, через канони мистецтва, через творчу працю людини на землі.
Християнські ідеї у світогляді Бойчука реалізовувались у його прагненні до колективної творчості. У той час, коли в європейській культурі зростали тяжіння до особистісного самоствердження художника, до втілення в мистецтві індивідуального, неповторного світосприйняття, коли наприкінці ХІХ і на зорі ХХ ст. набували поширення ідеї Ф. Ніцше про надлюдину, Михайло Бойчук запропонував повернутися до середньовічної анонімної колективної співтворчості. Його надихала мрія про всенародне мистецтво. Він вірив, що воно найближчим часом стане необхідним, і тоді - "Збиратимуть здібних хлопців і дівчат та відкриють вУкраїні власну Академію-Робітню. Прикрашатимуть будівлі, церкви, хати, не відкидаючи найменших дрібниць матеріальної культури. Виконуватимуть образи, фрески, мозаїку. Вирізуватимуть у дереві і різьбитимуть у камені. Ліпитимуть горшки,
Loading...

 
 

Цікаве