WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Неовізантизм та ідеї сакралізації життя у творчості Михайла Бойчука - Реферат

Неовізантизм та ідеї сакралізації життя у творчості Михайла Бойчука - Реферат

Виспянський в оформленні вистави краківського театру за власною п'єсою "Болеслав Сміливий" (1903 р.), де костюми були створені за зразками гуцульської одежі та строїв прошовицьких селян, а в оформленні меблів та інтер'єрів використані форми й декоративні мотиви начиння селянської хати. "У народі, у народному мистецтві й народній фантастиці бачив Виспянський справжнє джерело всього пропольського. У своїх драмах він представляв королів і двір як селян, в національних одежах, на тлі селянських хат, а при створенні вітражів й стінописів він звертався до витоків декоративної народної творчості, використання якої стане основою нової антиілюзіоністичної естетики". Таке ставлення до народного мистецтва буде усвідомлене Бойчуком у Кракові, а з часом воно стане наголошеним й реалізованим у його власній творчості.
Після Кракова Михайло Бойчук у 1906 р. навчався в Мюнхенській Академії Мистецтв, з 1908 - у Парижі в Академії Рансон та в майстерні Поля Серізьє. Опановуючи академічні прийоми малювання, нові пластичні відкриття західноєвропейського мистецтва, Бойчук усе частіше спрямовував свої аналітично-експериментальні зусилля на пошук економних засобів художньої мови, виразності лаконічної форми. Зразки таких пластичних засобів і форм він віднаходив у пам'ятках, які бачив і вивчав: в іконопису Візантії, України й Росії, у фресках храмів Сербії й Хорватії, Давньої Русі, у фресках Джотто й Чимабуе, у мозаїках Венеції. У квітні 1910 р. на виставці в Салоні Незалежних у Парижі було експоновано 18 колективних робіт "школи Бойчука" під загальною назвою "Відродження візантійського мистецтва". Авторами їх були Михайло Бойчук, Микола Касперович, Софія Сегно.
Бойчук формулював пояснення свого інтересу до Візантії таким чином: "Візантійщина для України не чужа. Візантійська культура переплелася з нашою поганською культурою, може, тисячолітньою. Український народ у своїх кращих колективних творах надає таке саме розуміння мистецтву, як і ми". Спонукою зацікавлення художника релігійним мистецтвом слугував пошук нових вимірів світовідчуття, а на естетичному рівні - пошук бажаного "гезамкунстверку", тотального мистецького твору.
Храм з його синтезом просторових і образотворчих мистецтв, з його мистецтвом співу, обрядового дійства, з ритуалом вогню й ароматів виступав як взірець художньо-психологічної цілісності. За багатовіковою християнською традицією з літургійним дійством, відтак із храмовим мистецтвом, було тісно пов'язане буття кожної віруючої людини від народження до смерті. Храм - місце сповіді, разом з тим він - центр суспільного життя. Мистецтво в середньовічну добу було актуальним, воно було конче потрібним як суспільству, так і особистості. Мрія про відродження активної, не тільки музейної, але й життєво дієвої, синтезної ролі мистецтва звертала погляди художників до Візантії, до Давньої Русі.
Ікона також була для майстрів живопису взірцем синтезу, адже вона сформувала свою мову через переосмислення мистецтва Античного світу, елліністичного Єгипту, а також ранньохристиянського мистецтва катакомб Давнього Риму, народного мистецтва Близького Сходу. Ікона існувала не лише у просторі храму, але й у житловому приміщенні.
Михайло Бойчук народився й виріс у середовищі української селянської хати, прикрашеній різьбленням, вишиванками, килимами, гончарними виробами, писанками. Як говорив він уже зрілим художником: "Маємо там, в Теребовельщині, наче й досі князівську культуру, передєвропейську, на чисто національному українському ґрунті. Обряди грають найбільшу ціну в селянському житті: коляди, веснянки, щедрівки тощо. Я зріс на цих впливах, кохаючись у співах. Найбільш з цього запозичив я духовних скарбів". Для Бойчука особливо знайомими і близькими були народні образи. До найхарактерніших формальних прикмет, що властиві творам "простонародного письма", належить передусім монументальність композиційно-образного вирішення. Тут відверто проступає максимальне спрощення іконографічної схеми з експресивними диспропорціями в зображенні постатей.
Звернення Михайла Бойчука до народної ікони відрізняє його творчість від Модеста Сосенка, для якого важливою була традиція високопрофесійного мистецтва. Сосенко розписав фресками стіни і зробив іконостаси в багатьох церквах Галичини: "...в Пужниках біля Товмача, Підберізцях коло Львова, Печеніжині, Славську, Золочеві, Більчі Золотому та ін.". Михайло Бойчук у дусі неовізантинізму зробив лише невеликі за розміром роботи, які не були до того ж іконами.
До паризького періоду творчості Бойчука 1909-1910 рр. відносяться дві роботи зі збірки Андрія Вирсти: "Відпочинок" та "Пастушка", які й можуть дати уявлення про Бойчуків неовізантизм. На першій з них - "Відпочинок" - представлено молоду жінку, яка схилилася на стіл. Босонога героїня одягнена в довге плаття, що уподіб-нене хітону на іконах, її голову огортає хустина. Стіл і стілець відтворені у зворотній перспективі, підлога сприймається як позем. На перспективно замкненому, глухому тлі, обабіч столу, симетрично зображено високі вазони.
Художник утворює подвійний код сприйняття: безумовно апелюючи до іконопису, він водночас прив'язує сюжет до буденної людської реальності. Адже в побудованому за законами іконопису і через те "сакралізованому" просторі несподівано, порушуючи правила "високого тону", з'являється зображення собаки під столом, де звір, здається, напружено прислуховується, охороняючи господиню. Сама зображена подія не має якогось адресування до священних сюжетів. Сон, відпочинок є головним, але рух постаті сповнений протилежних інтенцій: ноги начебто перебувають у ході, зафіксованій за законами "єгипетського канону", тіло "відривається" від стільця, піднімаючись і "пригортаючись" до столу. Обличчя жінки обернене на глядача.
"Відпочинок" викликає чимало асоціацій і за своїм мотивом, і за формами. Поле зображення автор зводить до шестикутної площини, яка є подібною до традиційної форми вікна в українській народній архітектурі і яка так активно буде використана в новій архітектурі так званого "українського стилю", започаткованого Василем Кричевським. Але Михайло Бойчук витягує цю форму по горизонталі й таким чином уподібнює її до форми трунного портрета, що створювалися на Західній Україні впродовж XVII-XVIII ст. Самою формою художник спонукає глядача замислитися - чи смерть є очікуваним відпочинком від людських земних клопотань, чи, навпаки, з-поза земного життя можна ностальгійно спостерігати, як через віконце, затишок тілесного існування.
У роботі "Відпочинок" художник використовує мотиви народного мистецтва: високі вазони, що символізують "Дерево життя", застосовує питомо декоративні акценти в оформленні рами навколо зображення. У другій відомій роботі паризького часу "Пастушка", здається, мотиви народного мистецтва взагалі домінують над "неовізантизмом". Тут від центральної постаті дівчини, яка стоїть на пагорбі, у зображенні симетрично розгортається "цілий світ":гуси, горби, пучечки трав, і здається, що саме сонце на небі наче рухається коло неї, пластично художник підпорядковує ритм сонячного кола і ритми обрисів
Loading...

 
 

Цікаве