WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Неовізантизм та ідеї сакралізації життя у творчості Михайла Бойчука - Реферат

Неовізантизм та ідеї сакралізації життя у творчості Михайла Бойчука - Реферат


Реферат на тему:
Неовізантизм та ідеї сакралізації життя у творчості Михайла Бойчука
Творча програма Михайла Бойчука формувалася в період, коли на зламі віків і мистецьких парадигм, серед кризи позитивістської свідомості, після краху блискучого проекту Modern Time, народжувалося нове світовідчування. Тоді, у болісному стиканні культури і цивілізації, повернення в доренесансові культурні виміри виглядало єдиним рятунком від поступового вмирання як для мистецтва, так і для душі самої людини.
Шпенглерівське відчуття цілком природного ходу розвитку культури від народження до смерті - було інтуїтивно й свідомо відчуте художниками різних культур на початку ХХ ст. Бажаючи відновити первинні сили образотворчого мистецтва, його близькість до сакрального ритму життя, Поль Гоген вирушає на пошуки "свого Таїті", Пабло Пікассо відкриває художні імпульси африканської пластики, Анрі Матісс - світ перської мініатюри й давньоруської ікони.
До ікони зверталися Кузьма Петров-Водкін, Казимир Малевич, Володимир Татлін, Наталя Гончарова, Михайло Ларіонов, відкриваючи в ній духовні простори і виражальні засоби, що трансформувалися у творчості кожного з них у власну неповторну художню мову. Брати Володимир і Давид Бурлюки писали 1910 р.: "Гіперболізм лінії і кольору, архаїчність, спрощення-синтез - існують у творчій душі нашого народу. Достатньо пригадати лише наші церковні фрески, наші народні картинки (лубки), ікони і, нарешті, чудовий казковий світ скіфської пластики, жахливого ідола, переконливого й справжнього в грубості своїх форм (…) Ця духовна спорідненість є основою і причиною безмежного натхненного сприйняття (…) ідей французького "нового мистецтва".
В іконі кожний бачив те, що було необхідним для народження нового напрямку в мистецтві, нової пластичної форми. Деякі ж зверталися до ікони заради відчуття опори в духовних пошуках. Так, для Казимира Малевича особливо цінним був ритуально-магічний вплив ікони. Він бере від неї найсильніші за психологічним впливом форми - квадрат, хрест, коло. Художник знаходить в іконі можливості крайньої геометризації форм людської фігури, обличчя, що дає змогу абстрагувати людину від "світу м'яса та кістки" і ввести її в космічний простір як самоцінну духовну сутність. Натомість Володимир Татлін відкриває в іконі ритмічні співзвуччя. Саме в ній майстер знаходить форму дуги - органічну геометрію живої структури. На дугах "будує" він свої малюнки, а пізніше - струнку форму "Летатліна".
У 1920-ті роки художники московського об'єднання "Маковєц" зверталися до ікони як до вияву духовних вершин, твердині духу, протиставляючи її набуткам цивілізаторських і конструктивістських рухів. Особливу увагу приділяли вони лику людини, для них він - найцікавіший у світі витвір, цінність, нарешті - художня форма. Ікона стверджувала боговтіленість у плоті, значимість тілесного світу на противагу крайній абстракції ідей і нових форм у мистецтві. Художники об'єднання "Круг" також використовували пластичні засоби іконописців і фрескістів, застосовуючи їх для зображення сучасних сюжетів. В Україні органічну сув'язь цих різних за інтенціями і часовими рамками явищ представила мистецька діяльність Михайла Бойчука.
Творчість Бойчука була природною і послідовною. Митець вбирав у себе різні надбання не через наслідування когось, а через власний діалог з культурою минулого й сучасного, через філософське ставлення до оточуючого світу й самодостатність свого внутрішнього духовного життя. Шлях Бойчука в мистецтві розпочинається від писання ікон, від опанування першими мистецькими навичками під керівництвом Юліана Панкевича у Львові. У ті часи в Галичині за підтримки митрополита Андрея Шептицького отримав розвиток неовізантинізм - та "доріжка", "на яку в свойому часі зважився станути Панькевич, поширив і промовив вслід за ним Модест Сосенко".
Сам хід мистецьких студій Михайла Бойчука виявився дуже подібним до студій Модес-та Сосенка внаслідок опіки з боку митрополита Шептицького. Модест Сосенко, навчаючись у Краківській Академії мистецтв, побував у Мюнхені й Парижі, ознайомився з музеями й галереями Європи, а коли дебютував на виставці у Львові 1905 р., то виступив як майстер неовізантійського напрямку модерну. Як визначили згодом мистецтвознавці, "Сосенко, признавши французам їхню велику культуру в малярстві, рішив черпати натхнення в україн-ських джерелах - створив свій власний стиль, який виходив від старої української ікони. В Україні схрещуються впливи Заходу і Сходу, і наше іконописне малярство не було ні чисто візантійське, ні західне. Українці витворили свою власну школу в іконописі, і Сосенко хотів дальше розвивати цю українську самобутність, малюючи галицькі церкви".
Михайло Бойчук, як і Модест Сосенко, теж навчався в Краківській Академії, закінчивши її 1904 р. Слід підкреслити, що цей учбовий заклад мав високий мистецький рівень. Завдяки діяльності Юліана Фалата, відома Школа красних мистецтв, якою керував Ян Матейко, була перетворена на Академію. Тут викладали художники, обізнані з новітніми напрямками європейського мистецтва, такі визначні майстри, як Ян Станіславський, Леон Вичулковський, Яцек Мальчевський, Йозеф Панькевич, з часом - Станіслав Виспянський та Йозеф Мегоффер. Культурна атмосфера Кракова, діяльність Товариства польських художників "Штука", заснованого 1897 р., мистецького об'єднання "Молода Польща", яке сформувалося у 1898 р., естетична програма щотижневика "Жиче", що виходив з 1897 р., а також вистави улюбленого краків'янами театру Павліковського не тільки допомагали відчути нові віяння в загальноєвропейському мистецькому процесі, але й звернути увагу на національні форми культури.
Особливий вплив на молодих художників міг справити той процес церковного відродження, що припав на кінець ХІХ - поч. ХХ ст. і був ознаменований реставрацією старих храмів, створенням нових вітражів та поліхромій у краківських костьолах. І Модест Сосенко, і Михайло Бойчук могли бачити, як був відреставрований і наново прикрашений під керівництвом Яна Матейка готичний Маріацький костьол, де над стінописом і вітражами працював Станіслав Виспянський (1889-1891 рр.), а вітражі створював також і Йозеф Мегоффер (1891 р.). У 1895 р. Виспянським були відреставровані готичні вітражі в костьолі домініканців. Сильне враження справляли на сучасників поліхромії та вітражі, виконані Станіславом Виспянським у костьолі францисканців (1889-1891 рр.), де майстер показав чудові зразки поєднання середньовічних традицій і стилю модерн; відомі були також його поліхромії в костьолі Святого Хреста (1900 р.), насичені орнаментальними мотивами. Від 1895 р. почалися відновлювані роботи у святині Кракова - у замку та катедрі на Вавелю. Ці події та пам'ятки, безумовно, спричиняли роздуми молодих митців про долю рідного їм українського мистецтва, про традиції мистецтва візантійського.
Ще один важливий імпульс подальшого творчого розвитку Михайло Бойчук отримав, імовірно, у Кракові. Це інтерес до народного мистецтва. Переосмислення народнихтрадицій у професійному польському мистецтві на початку ХХ ст. першим затвердив
Loading...

 
 

Цікаве