WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Моріс Бежар - Ролан Петі: паралелі та розбіжності філософії танцю - Реферат

Моріс Бежар - Ролан Петі: паралелі та розбіжності філософії танцю - Реферат

чоловіком та жінкою нівелюються.
Проте критикам здавалось, що зі зміною лідера у "Болеро" наскрізна тема була перенесена "зі сфери чуттєвої у сферу ідей" [7], що балет був закликом до невтомності в ім'я кохання, творчості, боротьби. Нарешті, що ноги соліста ніби витоптували на столі місце для жертвопринесення. Виникали у спостереженнях також теми Майстра та учнів, Вождя та народу [8]. В. Гаєвський бачить причину непересічного успіху "Болеро" Равеля - Бежара в тому, що "логіка балетмейстера ідеально співпала з логікою музиканта" [12; c.234].
Отже, в "Болеро" можна було побачити багато тем та їх тлумачень, відчути безліч історичних та культурних асоціацій.
У Р. Петі "Болеро" - танець-змагання двох осіб: чоловіка та жінки. Цю особливість Петі підкреслює ще на початку дуету, коли артисти виходять на сцену в халатах, немов боксери перед двобоєм. При цьому звучить фонограма із записами вигуків та підбадьорюючого галасу глядачів.
Дуети у Петі завжди вирізнялись чуттєвістю та вигадливістю, проте ситуація відбувається парадоксальна. Чим більше Петіурізноманітнює хореографічний текст, тим більше відходить від адекватного втілення головної теми музичного твору. Після кількох проведень теми напруженість у рухах суперників вже не відповідає динаміці музичного зростання, магія ритму розвіюється. На відміну від Бежара, Петі знаходить внутрішній імпульс дії в тезі примирення двох суперників, що поринають у стихію танцю. Перемога у цьому змаганні не обов'язкова, важливіше поєднання двох сердець, - до такого емоційного епілога приводить глядачів Петі. До речі, пізніше він показав у балеті "Пікова дама" за О. Пушкіним змагання між чоловіком та жінкою іншого змісту: дует Германа та Графині "висмоктує" у героя всі фізичні та духовні сили, останнє слово залишається за Графинею.
В останню чверть століття філософські та релігійні концепції ХХ століття все частіше стають предметом перекладу мовою танцю у Бежара. Взагалі, філософія та релігія з ранніх років були керманичами в його творчому світі: "Кожна релігія - це особлива планета, яка вирізняється своєю атмосферою та особливим напрямком у небесних просторах, але освітлювана тим же сонцем, яке світить й іншим планетам" [2; c. 3].
Красномовним прикладом цього твердження Бежара був організований у 1997 році вечір балету під загальною назвою "Єрусалим - місто Світу". Він поєднав вистави Бежара на релігіозну тематику, створені в різні роки: "Нічна подорож" (Le voyage nocturne) на музику турецького композитора Кудзі Ергунера, "Дібук" (1988 р.) на музику А. Шенберга, Ж. Анжела та єврейські народні мелодії,"La crusifixion" - "Розп'яття" (1992 р.).
Балет "О, Шехерезада" на музику М. Римського-Корсакова, М. Равеля та традиційні перські мелодії Бежар поставив у 1995 році. Він "хотів створити не солодку казку про героїню, котра прагне уникнути смерті, розважаючи казками грізного султана". Головна дійова особа його "Шехерезади" - азіатська жінка - постає в балеті небезпечним супротивником, що може помститися і за колоніальне гноблення, і за вибух першої ядерної бомби. Так, Шехерезада в постановці Бежара входить у покої Шахріяра, тримаючи під весільним серпанком автомат Калашникова. Вона здібна не тільки стратити гнобителя, а й вплинути на перебудову світу задля власних інтересів - такий пафос вистави Бежара, поставленої задовго до терористичних актів в Америці, які насправді сколихнули весь світ у 2001 році.
Спеціально для М. Плісецької (нар. у 1925 р.) та на її прохання у 1976 році Бежар здійснив постановку балету "Айседора" на честь легендарної танцівниці Айседори Дункан (1877-1927). У 1971 році аналогічну спробу відтворити образ Дункан у балеті на 1 дію "Танці для Айседори" на музику Ф. Шопена вже робив американський хореограф Хосе Лімон (1908-1972). Проте в його сценічній версії роль Айседори в різних іпостасях виконували кілька артисток, як пізніше в Бежара в балеті про В. Ніжинського.
Балет розпочинався прийомом ретроспекції - Айседора в білому грецькому хітоні з нескінченим серпанком, який майорів на вітрі та звивався навколо шиї танцівниці, рухалась назустріч своїй загибелі. Серпанок і окрилював, і ніби душив артистку. Лунав скрегіт автомобільних гальмів, і Айседора, мов підкошена, падала горілиць, щоб наступної миті ожити з появою піаністки. До життя її повертала музика, що народжувала танець навмисно простий, позбавлений будь-якої віртуозності. Іноді це навіть був не танець, а гра. Наприклад, просте підкидання уявних камінців. Між прологом та фіналом Бежар немов перекидав браму, завершуючи балет смертю Айседори. Тепер вже безповоротно...
Для музичного супроводу хореограф за допомогою піаністки Б. Купер обрав твори Ф. Шопена, Р. Шуберта, Й. Брамса, Л. Бетховена, О. Скрябіна, Ф. Ліста та "Марсельєзу" Руже де Ліля. Останній твір виконувався в супроводі оркестрової фонограми. Наступним балетом, який Бежар поставив для Плісецької (з партнером Хорхе Донном) в 1979 році була "Леда" на традиційну японську музику та з використанням "Лебедя" К. Сен-Санса. Бежар поєднав у одному сюжеті дві легенди - грецьку про Леду та Лебедя та японську про юнака-рибалку, що закохався у віщу птицю. У сценічному рішенні відчувалась властива Бежару ідея про бісексуальність людської натури. Солістка в "лебединому" вбранні починала танець під музику К. Сен-Санса, після чого рибалка зривав його і одягав на себе, удаючи Лебедя, а солістка залишалась у тріко тілесного кольору, імітуючи оголеність. Невеликий за обсягом балет був побудований переважно на дуетному танці з великою кількістю еротичних підтримок.
Вишуканий дует Леди та Лебедя є також у балеті Р. Петі "Моя Павлова", розрахованому на яскраву особистість зірки Домінік Кальфуні. Строкатість цьому твору задає насамперед музичний матеріал, скомпонований з окремих опусів та фрагментів музики Й. С. Баха, В.-А. Моцарта, Л. Бетховена, Г.Берліоза, Ф. Шопена, К. Сен-Санса, Ж. Массне, П. Чайковського, Л. Деліба, Р. Дріго, Л. Мінкуса, сучасника А. Павлової Е. Саті.
Уже в назві твору Ролан Петі акцентує на своєму розумінні особистості великої балерини. Він відходить від звичайного тлумачення її амплуа як виконавиці тільки хореографічної класики. Вірогідно, балетмейстер використовує той маловідомий у нас факт, що А. Павлова в 1910 році після від'їзду з Петербурга виступала в Лондонському вар'єте у низці інших розважальних номерів [5].
Вистава починається немов на березі "Лебединого озера", звідки балетмейстер з виконавцями вдивляється в туманну далечінь - звідти потім з'являться образи, народжені його фантазією. Спочатку вони мають чорно-білу символіку. Домінік Кальфуні вперше виходить на сцену в
Loading...

 
 

Цікаве