WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Моріс Бежар - Ролан Петі: паралелі та розбіжності філософії танцю - Реферат

Моріс Бежар - Ролан Петі: паралелі та розбіжності філософії танцю - Реферат

Майї Плісецькій (її першим партнером у цьому номері був видатний французький танцівник Руді Бріан).
У балетах, поставлених Петі протягом 1945-75 років, досить певно визначився жанровий діапазон, властивий також більш зрілому періоду творчості хореографа з середини 1970-х років і до нинішнього часу. Для нього характерне переважне звернення до сюжетних балетів. Серед інших постановок вирізняються нові трактовки балетної класики ("Лебедине озеро", "Лускунчик", "Спляча красуня" П. Чайковського ,"Коппелія" Л. Деліба).
У "Лускунчику" (1976) Петі використав для створення партії Дроссельмейєра, яка виявилась провідною у виставі, талант блискучого віртуоза Руді Бріана. Він доручив Р. Бріану виконати джазовуімпровізацію на тему Чайковського з використанням чечітки а lа Фред Астер. Партнерами Бріана у цьому танці під ялинкою ставали юні герої казки. Проте, крім цих суперечливих новацій, особливих художніх відкриттів у "Лускунчику" Петі зробити не пощастило.
Того ж "Лускунчика" Бежар поставив у 1998 році як твір суто біографічний, як фантазію на теми власного дитинства та юнацтва. "Головним героєм його твору стала не дівчинка Клара, як задумав сценаріст Петіпа, а хлопчик Бім, якому мати дарує на Різдво загорнутий у білий шовк таємничий предмет. Коли хлопчик засинає, подарунок виростає до велетенських розмірів - це напівоголений біломармуровий жіночий торс. Його античні лінії втілюють жіночу красу, гармонію та довершеність. Для самого Бежара статуя символізує образ матері, оскільки вона померла молодою і такою залишилась для нього назавжди.
На екрані демонструються сімейні фото Бежара, а він сам неквапливо розповідає захоплюючі історії зі свого дитинства, бо всі ці подробиці настільки особисті, що потребують певного пояснення, перш ніж глядачі зрозуміють їх прихований сенс.
Найяскравішим персонажем цієї автобіографічної вистави є хрещена - Фея-акордеоністка. Акордеон ніби імпровізує на теми Чайковського - ця музика органічно вписується в музичну партитуру вистави, від чого вона раптово "набуває відтінку домашнього затишку, родинної довірливості та сердечності". Геніальна ідея представити своє дитинство як захоплюючу феєрію за участю уславлених легендарних героїв цілком вдалась Бежару, бо "завдяки примхливій фантазії великого майстра, вони стали частиною його власного життя", - підводить підсумок рецензент [9; c. 357].
Для розуміння законів творчості Бежара велике значення має балет "Мальро або Метаморфози богів" на рок-музику Х. Ле Бара та Сьомої симфонії Бетховена (1986). У книгах відомого письменника, теоретика, міністра культури Франції та бійця-антифашиста Андре Мальро (1901-1976) є революційні теорії, філософські суперечки, активні пошуки сенсу життя, скептицизм та невір'я. Свого часу Мальро захоплювався модним сюрреалізмом, вивчав східну культуру. Їй віддавав перевагу та вважав антиподом західної цивілізації, що нібито гине.
Мистецтво має бути не витонченим, а священним - вважав Мальро. Балетмейстер вивів на сцену персонажів його роману "Умови людського існування", які активно сперечаються про засоби боротьби за свободу, про допустимість терору задля революційної мети. "Мальро" - цілком новий та несподіваний для нас тип балету, - відзначає В. Гаєвський, - своєрідна подорож у часі та просторі." Жанрову багатозначущість цього балету Гаєвський бачить у діапазоні між життєписом, хрестоматією, філософською казкою та навіть скорботною промовою. Їх пов'язує не класична поетика закінчених рухів, а сучасна поетика монтажу та фрагмента (музики, дії, інсценованих книг) [11].
Концептуальність у побудові балетів Бежара ("Мальро", "Дім священика" тощо) була не першим прикладом для оновлення принципів хореографічної драматургії. Свого часу таку спробу зробив і Р. Петі, який раніше в основному звертався до реалістичних творів своїх співвітчизників: В. Гюго, П. Меріме, А. Доде, Е. Золя, Е. Ростана. У 1974 році його увагу привернула епопея М. Пруста "В пошуках утраченого часу", яку письменник створив протягом 1918-1927 рр. У порівнянні з попередніми творами літератури вона була найскладнішим матеріалом для перекладу мовою танцю. За її мотивами Петі зробив балет на 1 дію "Перебої серця", що складається з 13 епізодів.
Для героя Марселя Пруста, як і для самого письменника, чий твір є цілком автобіографічним, спогади були єдиною вірогідною реальністю. Спеціально підібрана музика Л. Бетховена, К. Дебюссі, Ц. Франка, Г. Форе, Хаана, К. Сен-Санса і Р. Вагнера імітувала неквапливу течію прустівської прози, водночас відтворюючи напруженість емоційних стосунків героїв епопеї, биття їхніх сердець.
Петі віддзеркалює важливу для розуміння твору Пруста тему Салону як атрибута буржуазного суспільства - саме за цими законами визначається місце людини в соціальній ієрархії. Але якщо на початку вистави ця тема звучить вишукано-аристократично, а завдяки виконуваному романсу - в ліричній тональності, то у фантасмагоричному фіналі все змінюється. Головний герой, вже немічний старий, нерухомо застигає в інвалідному кріслі. А відвідувачі салону мають вигляд маріонеток з механічними рухами та неживими обличчями, що кружляють навколо нього.
Процес втілення філософської концепції в хореографічний твір можна простежити на прикладі двох постановок "Болеро".
Цей твір М. Равеля був першою постановкою Бежара в трупі під оновленою назвою "Балет ХХ століття" (1961). Унікальна особливість цього музичного твору в тому, що мелодія, гармонія, ритм та навіть темп в ньому не зазнають змін протягом всього виконання. Єдиний елемент, що вносить різноманітність та надзвичайне емоційне піднесення - динаміка оркестрового супроводу. Вона зростає від ледь чутного барабанного бою до екстатичного tutti всього оркестру. Мелодію Бежар відображає в сольному танці, ритм - у груповому, "акомпануючому", який повністю віддає чоловікам.
Першою виконавицею сольної партії була Душка Сіфнуа, а згодом - у різні роки такі видатні артистки, як Клод Бессі, Сюзанн Фарелл, Карла Фраччі, Сільвія Гійом, Марі-Клод Петрагалла, Майя Плісецька. Чоловічій варіант ролі був створений для улюбленця Бежара - Хорхе Донна, пізніше соло виконували Патрік Дюпон та інші провідні виконавці трупи Бежара.
Найкращою виконавицею "Болеро" Бежар вважав танцівницю Баланчіна Сюзан Фарелл: "Їй пощастило поєднати у виконанні абстракцію та чуттєвість, янгола та тварину, незайману дівчину та повію. Її тіло ставало музикою" [1].
У виконанні Хорхе Донна балет перетворився у варіації на тему Діоніса та вакханок: вони ніби чекали, коли закінчиться цей ритуал. Для балетмейстера це було також відгуком на епоху, де, на його думку, розходження між
Loading...

 
 

Цікаве