WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Моріс Бежар - Ролан Петі: паралелі та розбіжності філософії танцю - Реферат

Моріс Бежар - Ролан Петі: паралелі та розбіжності філософії танцю - Реферат

"Кармен" в опері, Петі не прагнув зберегти іспанський колорит, навіть рідко використовував фарби народного танцю (на чому пізніше будував свою хореографію А. Алонсо). "Хореографія Петі стильово однорідна - це осучаснена балетна класика з побутовими пластичними інтонаціями" [14; c. 147].
Протягом 1950-х років Петі віддає данину переважно виставамрозважальним, комерційним. Не вирізняючись особливою змістовністю, вони були досить екстравагантними, що відбивалось навіть у назвах жартівливих мюзик-хольних вистав з елементами пародії: "Некруте яйце", "Пожирачка діамантів", "Пекельні кралечки", "Музичні стільці" тощо. У цей час Петі співпрацював з режисерами голівудських кіновидовищ, але ще більшою мірою залежав від можливостей та примх власної жінки, "незрівняної Зізі", балерини-співачки. Її виконавський стиль критика характеризувала як "шампанське". Так, у 1956 році Жанмер виконувала провідні ролі поставленому Петі "Ревю Балету Парижа", а наступного року - ревю "Зізі в мюзик-холі").
На тлі цих невибагливих за змістом видовищ увагу критиків та широкого загалу молодих глядачів привертають перші значні роботи Моріса Бежара і насамперед "Симфонія для самотньої людини"(1955), яка швидко висунула ровесника та суперника Петі в ряд провідних митців французького авангарду.У той же час Петі поквапився відійти від цих пошуків на певну дистанцію, проте його полеміка була схожою на виправдання у розважальному стилі: "Я не маю нічого спільного з авангардом, все, що я роблю, є розвитком того, чому мене навчали у класі. Я намагаюсь надати цьому сенс, запропонувати гарні декорації, костюми та музику" [14; c. 81].
Можливо, це запізніле протиставлення своїх, часом еклектичних, пошуків авангардистським тенденціям спонукало Петі до постановки першого великого сюжетного балету "Сірано де Бержерак" (1959) на музику М. Констана за сюжетом романтичної п'єси Е. Ростана. Показово, що французька критика відзначила близькість твору Петі до жанру хореодрами або драмбалету, властивого тогочасному радянському хореографічному театру [14; c. 88].
"Сірано де Бержерак" був обраний для постановки на сцені Великого театру Росії в 1988 році. 10 років раніше Петі вже здійснив у Кіровському (нині Маріїнському) театрі виставу "Собор Паризької богоматері" на музику свого сучасника М. Жарра за романом В. Гюго. Світова прем'єра цього визнаного шедевра балетного мистецтва ХХ століття відбулась у 1965 році на сцені паризької Гранд Опери. На перший план у виставі Петі виходила не традиційна для романтизму любовна тема, а конфлікт між зовнішнім та внутрішнім, оболонкою та сутністю. Отже, Петі якщо і використав деякі принципи балету-п'єси радянського періоду, то в танцювальній стилістиці та трактовці літературних образів значною мірою від них відійшов.
Петі завжди вважав Росію з її Великим та Кіровським театрами "великою балетною державою", балет - "станом російської душі", а взірцевою балериною ХХ століття - Ганну Павлову8. Їй французький балетмейстер присвятив велику виставу "Моя Павлова", можливо, полемізуючи де в чому з Бежаром - автором балету "Айседора".
Лідерство Бежара, на той час автора балетів "Весна священна", "Болеро", "IХ симфонія Бетховена", у загальному мистецькому процесі (а не тільки в хореографічному мистецтві) Франції було незаперечним. Це примушувало Петі робити художні розвідки в аналогічних жанрах та стильових напрямках, аби довести свою спроможність відповідати на запити сучасності. Після непересічного успіху "Собору Паризької богоматері" 1965 року його часто запрошували на постановки до Лондона, Мілана, Торонто, Гамбурга, проте значних художніх результатів у цей час Петі не мав. Його балети "Турангаліла"(музика О. Мессіана, поставлений на сцені Гранд Опери в 1968 році), "Екстаз" на музику О. Скрябіна (Ла Скала, того ж року) - твори із замахом на грандіозні масштаби "Весни священної" або "IX симфонії" Бежара, проте образна узагальненість для Петі виявилась менш близькою, ніж сюжетна конкретика "Сірано" або "Собору". До того ж на початку 1970-х років у Парижі він здійснює постановки ще двох відверто комерційних ревю для Зізі Жанмер. І лише у травні 1972 року, прийнявши запрошення очолити новонароджений "Балет Марселя", Петі визначається з напрямком творчої діяльності. У цьому портовому місті він намагається зробити загальнодоступний балетний театр, як у розумінні демократичності цього видовища, так і щодо вартості квитків. Саме тому трупа оселилась у великому спортивному залі на 3 тисячі місць, де в 1972 р. й відбувся дебют "Балету Марселя", вистава про В. Маяковського "Запаліть зірки!"(Allumes les Etoiles).
Петі розклав дію на 13 епізодів за хронологією життя та творчості Маяковського: "Народження поета", "Футурист викликає в тобі тремтіння", "Гра зі смертю" (тут було використано тему загибелі його кіногероя в німій кінострічці "Панночка та хуліган"), "Картина міста" (де Маяковський постав поодиноким та незрозумілим митцем), "Танець нових мистецтв" (навіяний творами французьких художників-авангардистів Пікассо та Леже), "Кохай мене, Лілє!" (дует з жінкою його долі Лілею Брік), "У двох літах", "Буревісник", "Революція", "Запаліть зірки", "Бюрократія", "Самогубство", "Поет безсмертний". Не випадково після цієї вистави новонароджений колектив назвали "червоним балетом Марселя", а Майя Плісецька була вимушена констатувати, що "публіка не захоплювалась революційним сюжетом, незважаючи на чудову, вишукану хореографію" [12; c. 357].
Для Петі, як і для Бежара (котрий за два роки до того поставив "Жар-птицю" в такому ж "червоному" стилі), тема бунтівництва в житті та мистецтві була пов'язана не з французькою, а саме з російською революцією. Схожими були й плакатні прийоми відтворення цієї ідеї, які переважно з байдужістю, а часом з іронією зустрічали глядачі СРСР та Франції. До речі, в паризькому показі балету, де в першому відділі виконувалась вистава "Запаліть зірки", у другий, немов компенсуючи ідеологічне навантаження, Петі включив танцювальну імпровізацію у супроводі рок-групи "Пінк Флойд". А через два десятиліття поставив рок-балет "Valentinе's love songs", де група інтелектуального року "Арт Зойд" виконувала у традиційній для рок-концертів атмосфері пісні на слова Валентини Петі. І ця акція була теж показовою, ніби Петі хотів довести, що його мистецтво не менш, ніж у Бежара відповідає смакам сучасного молодого глядача. Символічним є звернення Бежара і Петі до однакових музичних фрагментів, наприклад, до адажієтто Г. Малера з його П'ятої симфонії. Цей сповідальний номер Бежар створив для Хорхе Донна під назвою "Те, що розповідає мені кохання", Петі - для дуету, в якому основну роль визначив
Loading...

 
 

Цікаве