WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Монументально-декоративне мистецтво України другої половини ХХ століття - Реферат

Монументально-декоративне мистецтво України другої половини ХХ століття - Реферат

більшої емоційності його художньої мови, інтересу до різних технік розпису, які надавали можливості для безпосереднішого авторського вислову.
Одним з перших, де позначилися нові, камерно-ліричні тенденції, став розпис В. Пасивенка "Весна" в ЗАГСі Московського району Києва (1975). Орнаментальність загальної композиції і одночасно уважне "станкове" прописування кожного її фрагмента, прозорий колорит та інтерес до деталей стали характерними рисами цього твору, відбили загальні стилістичні орієнтири часу. Але програмнішим є цикл розписів В. Пасивенка "Людина і природа" в науково-технічній бібліотеці Київського політехнічного інституту (1978-1981). Чотири композиції "Людина і земля", "Людина і вода", "Людина і вогонь", "Людина і небо" розмістилися у великому багатоярусному просторі, в них через своєрідну метафоричність авторського бачення відтворювалося багатоманіття природного світу, а стилістика перетлумачувала образи українського поетичного кіно, мексиканського муралізму, естетику гіперреалізму.
Помітні зміни відбуваються і в сюжетно-змістовому діапазоні монументальних творів. Окрім різноманітних алегоричних композицій, в ньому з'являються жанрові мотиви, зображення реальних персонажів та сцен. У цьому плані можна навести розписи О. Єрофєєвої та І. Моргунова "Світ природи" в Будинку природи в Дніпропетровську (1984), де на стінах відтворені ліричні пейзажі із глибокою перспективою, що зорово розширюють реальний інтер'єр.
Серйозністю задуму відрізняється енкаустика М. Стороженка "Осяяні світлом" в інституті фізики АН України (1983). Розміщений у барабані купола, що перекриває великий архітектурний простір, розпис зображує видатних учених, чиї відкриття стали визначальними для світової науки. 29 фігур, серед яких портрети Ньютона, Менделєєва, Курчатова, Ейнштейна та ін. утворили справжній пантеон діячів науки. У стилістиці розпису поєдналися традиції вітчизняного середньовіччя, ренесансу, бароко та виразна портретна характеристика кожного образу. Такий підхід був винятковим у стінопису того часу, де образи людей найчастіше вирішувалися на узагальнено-алегоричній основі, та визначив особливе місце цього твору в контексті свого часу.
Розширення діапазону засобів художнього висловлювання підключило до стінопису й певні напрямки сучасного мистецтва, мову абстракціонізму, гіперреалізму, прийоми колажу, монтажу тощо. Серед таких творів - розпис М. Морозова в Одеському інституті інженерів морського флоту (1980). Великий за розміром, він будується на поєднанні вільних плям зеленого, вохристого, білого та чорного кольорів і чіткого чорного контуру, яким лише намічені людські постаті, фрагменти умовного пейзажу. Інший принцип покладений в основу енкаустики "Війна і мир" А. Гайдамаки та Л. Міщенко в київському готелі "Мир". Твір складається з окремих фрагментів, вирішених в естетиці слайду, кожен з яких зображує окремий сюжет, який ніби ілюструє певні події. Контрастне поєднання сюжетів, підкреслена предметність зображення формують "поліекранність" образу, в якому відбився вплив фотографії та кіно. Близька до цієї роботи й композиція Д. Нагурного "Голуба планета" в палаці культури в м. Ровеньки (1984), у стилістиці якої також віддзеркалилась естетика гіперреалізму.
Поряд з розписом набувають поширення й інші художні техніки та матеріали, які урізноманітнювали мову стінопису. Серед них можна виділити керамічний рельєф, що часто заповнював великі архітектурні площини. Одним з найцікавіших у цьому плані став керамічний рельєф "Людина і природа" в кафе "Нектар" у Дніпропетровську (1978, О. Бородай, В. Данилов), що вкривав суцільним килимом усі стіни залу. Золотавий колір кераміки, тонке ліплення форми створювало виразний образ. Цими ж живописними рисами відзначаються розпис по керамічній плитці Н. Волобуєвої в Інституті народного господарства в Києві (1984) та керамічні рельєфи М. Костенко у спортивному комплексі "Метеор" у Дніпропетровську (1982).
Значне місце в художній практиці 1970-1980-х років займає вітраж. Незвична й до того не поширена в українському мистецтві техніка набуває в цей час популярності, різноманіття, пропонуючи широкий діапазон формальних вирішень. Вітраж стає одним з найвиразніших конструктивно-образних елементів, через які реалізувалася нова естетика та нові принципи формування художнього середовища.
Серед найзначніших явищ у цій галузі - вітражі В. Задорожного, які не тільки залучили цю техніку до вітчизняної практики, а й надали їй національного звучання. Вітражі в палаці культури у Кременчуці (1977) та Білій Церкві (1980) відтворювали образи народного мистецтва, надаючи їм актуального змістового, пластичного, декоративного змісту. Поряд з ними можна назвати роботи М. Шкарапути - вітраж "Енергія" в Угорському посольстві в Києві (1978) та "Українські узори" на станції київського фунікулеру (1985), великий вітраж Г. Бородай та С. Одайника "Людина і природа" в інтер'єрі факультету електронної та обчислювальної техніки Київського політехнічного інституту (1978), "Історія медицини" В. Карася та Л. Левханян у київській обласній лікарні (1978), І. Толкачова в Музеї історії медицини в Києві (1982) та ін.
З початку 1970-х років у царині монументально-декоративного мистецтва вагоме місце займає гобелен, який виступає елементом оформлення громадських споруд, спеціально створюється для конкретного простору. Розвиваючи свої можливості, він синтезує риси, що йдуть від живопису, графіки, сучасних просторових вирішень. Визначальне місце займали тут гобелени І. та М. Литовченків, що розвивалися саме в царині стінопису, використовуючи декоративну техніку для створення складних сюжетно-тематичних композицій. Великі за розміром, насичені персонажами, побудовані на чітких структурно-динамічних ритмах, площинно-декоративні і водночас надзвичайно інформативно насичені, вони ставали головним змістовим елементом архітектурного простору, були присвячені соціально-історичній тематиці, часто мали відверто публіцистичне забарвлення. Серед них - гобелени "Слава Черкащині" в історико-краєзнавчому музеї в Черкасах (1983), "Світанок Батьківщини", "Героїчна Волинь" в Луцькому палаці святкових подій (1987) та ін. Не позбавлені дидактичності та відвертого пропагандистського пафосу радянської доби, ці твори несли в собі високу фахову культуру, пластичну узагальненість, своєрідно інтерпретували в контексті соцреалістичного змістового канону формальні прийоми модернізму.
Тяжіння до класичних традицій гобелену, історичних стилізацій відрізняють гобелени В. Прядка "Київська Русь" та "Світанок революції" в Київському історичному музеї (у співавторстві з О. Владимировою, 1978), де відбилася стилістика бароко та мистецтва революційних років. Близькі до них твори В. Задорожного в готелі"Либідь" у Києві (1980), що інтерпретували мотиви середньовічної гравюри та народного малюнка, вишукано-ускладнені за формально-зображальними засобами гобелени "Українська пісня" В. Федька в Палаці культури залізничників у Полтаві (1986). Прийоми фотомонтажу та колажу в дусі естетики 1920-х років використали А. Гайдамака, Л. Міщенко та В.
Loading...

 
 

Цікаве