WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Монументально-декоративне мистецтво України другої половини ХХ століття - Реферат

Монументально-декоративне мистецтво України другої половини ХХ століття - Реферат

Міловзоров, О. Рапай, В. Довгань, С. та Е. Кравченки, архітектори І. Цейтліна, В. Дрізо та ін.). Проте найчастіше комплексні об'єкти надзвичайно перенасичувалися творами мистецтва, оформлювалися без будь-якої художньої програми, і, хоча окремі роботи в них мали високі художні якості, вони часто втрачали їх через відсутність необхідних умов сприйняття.
Особливе місце в художній практиці 1970-х - першої пол. 1980-х років займало створення музеїв та нових музейних експозицій, до яких залучалися твори монументально-декоративного мистецтва, що ставали тут не тільки образно-змістовим доповненням, а й часто головним емоційно-пластичним елементом простору. Робота в музеї відкривала можливість працювати з історичним матеріалом, різноманітними стилями минулого. У той період були відкриті діорама "Битва за Дніпро" у Дніпропетровську (1976, О. Бородай, В.Данілов, автори діорами М. Бут, В. Овєчкін, архітектор В. Зуєв), Державний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. (1981, архітектори В.Єлізаров, Є. Стамо, скульптори В. Бородай, Ф. Сагоян, В. Вінайкін, А. Кущ, В. Шевцов,О. Редько, художники-оформлювачі Б. Волков, В. Карпов, В. Дерза, О. Штейн), Музей суднобудівництва і флоту в Миколаєві (1978, М. Озерний, В.Семенов, Ю. Стешин), Музей історії Києва (1982, Ю. Дитинкін, Ю. Сазонов), Чернігівський історичний музей (1979, І. Левицька, архітектор Ю. Кисляченко), нове оформлення Дніпропетровського історичного музею ім. Д. Яворницького (1977, В. Коротков, В. Рив та ін.), Черкаський обласний краєзнавчий музей (1985, В. Прядка, І. та М. Литовченки, М. Борисенко, Л. Жоголь, А. Кущ, архітектори Л. Кондратський, М. Бобчук, С. Фурсенко) та ін. Для монументалістів музей ставав тим типом споруд, який відкривав можливість для вільніших формально-просторових експериментів, пошуків нових принципів зв'язку з архітектурою.
У цьому плані визначним художнім явищем стали музейні експозиції, створені А. Гайдамакою. Їх головна риса - трактовка експозиції як видовища, театралізованого дійства, динамічного за змістом та просторовим вирішенням. У використаній ним художній мові відбивалися різноманітні тенденції мистецтва ХХ ст. - традиції вітчизняного авангарду (ідеї О. Родченка, Ель Лисицького, В. Татліна), що знаходили прояв у різних прийомах фотоколажу, плакатній графіці, динамічних просторових композиціях, в активній роботі з предметами, які переростали у своєрідні асамбляжі, інсталяції з історичного матеріалу, де використовувалися принципи реді-мейд, обже-труве тощо. До певної міри саме в музейних комплексах А. Гайдамаки вітчизняне мистецтво об'єкта знаходило своєрідний і несподіваний прояв, "передчуваючи" загальний інтерес до нього в 1990-ті рр. Так в умовах естетичної регламентації та ідеологічної цензури знаходили вихід у суспільний простір "заборонені" традиції та знахідки новітнього мистецтва.
Серед оформлених А. Гайдамакою музеїв - Музей книги та друкарства України (1975, у співавторстві з В. Пасивенком та С. Рейдером), Літературно-меморіальний музей М. Островського в Шепетівці (1980, архітектори М. Гусев, А. Ігнатенко, В. Суслов, дизайнери Л. Коваленко, І. Скорупський), Київський філіал музею В. І. Леніна (1982, архітектори В. Гопкало, В. Гричина, В. Коломієць, Л. Філенко, художники В. М'ягков, В. Солодов, В. Григоров, В. Прядка, О. Владимирова, Л. Міщенко), Літературно-меморіальний музей М. Коцюбинського в Чернігові (1983, архітектори Д. Дмитрук, А. Ігнащенко, художники Л. Коваленко, В. Задорожний, Б. Плаксій, Ф. Коцюбинський), Музей історії Запоріжжя на о. Хортиця (1983, архітектори М. Жаріков, А. Стефанчук, дизайнер І. Скорупський), Одеський літературний музей (1984, разом з В. Солодовим, Д. Вербкіним, А. Хівренко, А. Боріним, А. Лейкіним, стінопис О. Стовбура, В. Маринюка, В. Цюпки), нове оформлення Літературно-меморіального музею Т. Шевченка в Києві (1989, дизайнер В. Солодов). Кожен з них ставав етапною подією в культурному житті України, широко демонструючи нові знахідки, образно-формальні пропозиції, нові на той час принципи синтезу мистецтв. До них належали і незвичні інсталяції з історичних експонатів - летючі у просторі трактор в оточенні труб військового оркестру та червоноармійська тачанка або колажі із старих документів. Новою художньою мовою відрізнялися й використані в оформленні твори стінопису - абстрактні розписи одеських художників, насичений складною асоціативною метафористикою дерев'яний рельєф В. Задорожного в Чернігові... І хоча кожна з цих робіт виконувала певне офіційно-ідеологічне замовлення, оформлюючи різні версії радянської історичної міфології, їхній мистецький зміст, по суті, набував іншого звучання, вводячи в художній простір інше образне бачення, інший погляд на історію як живий, рухливий, сповнений протиріч процес.
У 1970-х роках продовжується будівництво київського та харківського метрополітенів, в оформленні яких активну участь беруть монументалісти. Різноманітні за архітектурою станції метро втілили художні тенденції свого часу, прагнення створити засобами мистецтва певний просторовий образ, що мав запам'ятовуватися і відрізнятися від інших. Серед станцій метро, в оформлення яких включені твори монументально-декоративного мистецтва - київські "Імені Тараса Шевченка" з керамічними панно О. Міловзорова (1980), "Оболонь" з металевими рельєфами П. Ганжі (1980), "Мінська" з розписом С. та О. Хімочко (1982), "Палац "Україна" з мозаїками С. та Р. Кириченко (1984), "Либідська", спроектована Е. Катковим та М. Бартосиком (1984). Особливо широко залучалися мистецькі твори в оформлення харківського метрополітену - станція "Історичний музей", "Дзержинська", "Київська" (1984, О. Єрофєєва, І. Моргунов, І. Чурсін, В. Семенюк, В. Гурник, Г. Чернов, О. та Л. Чернови, Н. та А. Хмельницькі, М. Фоменко, Р. та В. Литвинови, П. Ганжа, В. Чернов). Серед них окремо варто відзначити художнє вирішення станції "Пушкінська" (1983-1985, В. Зінухов, Ж. Соловйова, Є. Джолос-Соловйов), з сюжетними бронзовими рельєфами "Пушкін на Україні" та вишуканими медальйонами з рядками його віршів, що перетворюють перебування на станції на екскурсію по творчості видатного поета, надаючи інтер'єру транспортної споруди небуденного настрою.
Порівнюючи загальностилістичні зміни, які відбулися в оформленні громадських споруд у 1970-1980-ті рр. з попереднім періодом, стає очевидна переорієнтація з функціоналізму та пошуків стилістичної єдності на еклектику, декоративну насиченість, прагнення створити підкреслено небуденну, театралізовану атмосферу. На зміну легким декоративним вирішенням 1960-х приходять різноманітні історичні стилізації, бажання перетлумачити засобами мистецтва архітектурний простір, максимально наповнити його різноманітними художніми творами. Подібна практика викликала жваву дискусію, де застосовані вітчизняними авторами прийоми навітьпорівнювалися із засадами постмодернізму, проте сприймалися, швидше, як перехід до "нового стилю", що мав скластися в майбутньому.
Суттєві зміни відбулися і в тлумаченні образних можливостей монументального твору. Помітна "станковізація" призводила до індивідуалізації та
Loading...

 
 

Цікаве