WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Монументально-декоративне мистецтво України другої половини ХХ століття - Реферат

Монументально-декоративне мистецтво України другої половини ХХ століття - Реферат

"Музика" та "Енергія", в яких художнику вдалося активізувати асоціативні можливості пластики та кольору, створити виразні змістовно насичені образи. Монументально-декоративні твори І. Литовченка в Прип'яті повністю переосмислювали забудову міста. Завдяки їм воно набувало художньої унікальності. В українському стінописі того часу ці твори стали чи не наймасштабнішими і найдраматичнішими.
Заслуговують на увагу й монументально-декоративні роботи В. Задорожного в селищі Калита Київської області, що були спрямовані на надання виразності типовій забудові (1977). І хоча в даному разі авторові не вдалося створити переконливий художній образ, цей проект став показовим віддзеркаленням загальних мистецьких зацікавлень.
Найбільш новаторським для свого часу в цьому зв'язку стало архітектурно-художнє вирішення київського житлового району "Троєщина-1", створене групою архітекторів (В. Єжов, В. Коломієць, В. Гопкало, В. Гуренков за участю Е. Постнікової, Е. Півнюк, А. Прядко) та монументалістів В. Пасивенко і В. Прядки (1984-1986). Запропоноване художниками, воно на той час було цілком оригінальним і не мало аналогів в Україні. У його основі - поєднання індивідуального художнього задуму і типової індустріальної архітектури, де головна роль відводилася кольору. На відміну від поширених тоді прийомів, коли кольором виділялися окремі конструктивні елементи будинків (балкони, лоджії та ін.), і цим лише підкреслювалась подрібнена структура модульної блочної споруди, на Троєщині художники використали принцип атектонічного пофарбування будинків. Тут колір вільно й сміливо перетинав архітектурні площини, створював нові більш узагальнені й виразні просторові ритми. Переходячи з одного на інший, колір об'єднував між собою окремі споруди у виразні просторові структури, нейтральна типова забудова з його допомогою набувала неповторності. Вибрані фарби - теракотово-червона, жовта та біла асоціювалися з кольорами народного мистецтва, додаючи забудові додаткового образного змісту. Принципово новим у художньому вирішенні "Троєщини-1" було й те, що індивідуальний задум утілювався тут індустріальними методами. Була розроблена чітка модульна система, основою якої стала бетонна панель та стандартна облицювальна плитка, що дозволяло виготовити декоративні композиції за попередніми ескізами художників у заводських умовах. На жаль, використані фарбники виявилися недостатньо надійними, і вже через кілька років яскравість святкового кольоропису потьмяніла. Але так чи інакше приклад "Троєщини-1" був одним з небагатьох у практиці того часу, де художники не виправляли прорахунків архітектури, а виступали співавторами творчого задуму. Монументалісти пропонували тут нові принципи художнього мислення, використовуючи типову забудову як структурну основу для розгортання нового просторового образу. На той час їхні пропозиції не знайшли продовження.
Подібні приклади, коли значна забудова була оформлена за певною художньою програмою, були виняткові. Найчастіше монументальні роботи розміщувалися у випадкових місцях, без будь-якого ансамблевого задуму.
Помітною тенденцією в художній практиці ставало створення т. зв. комплексних об'єктів, тобто громадських споруд, в оформленні яких використовувалося багато творів мистецтва. Об'єктами "комплексного оформлення" найчастіше ставали Палаци культури та одруження, музеї, готелі, ресторани. Подібні замовлення забезпечували роботою багатьох художників, стимулювали розвиток декоративних видів мистецтва. Питання комплексного проектування широко обговорювалися в пресі, їм були присвячені спеціальні конференції та семінари. Таким чином, завдання монументальної пропаганди поєднувалися з пошуками нових принципів розробки дизайну інтер'єрів, в оформлення яких активно підключалися твори стінопису.
Помітними в практиці того часу стали монументальні твори в інституті теоретичної фізики в Києві (1968-1972, архітектори Р. Добровольський, П.Шкаруба, В. Сова). Об'єднані єдиною темою (науки, історії людських знань), вони віддзеркалили загальну зміну стилістики стінопису, що позначилася на зламі 1960-1970-х років, - інтерес до історії та прагнення її авторського прочитання, ускладнення формально-пластичної мови, тяжіння до більшої деталізації та оповідності. Створені для інтер'єрів інституту керамічне панно "Ярослав Мудрий" та мозаїка "Фізики" І. Марчука, мозаїчні композиції М.Стороженка "Київська академія" та "Наука і культура XVI-XVIII століть", просторовий вітраж "Розщеплення атома" А. Гайдамаки та Л. Міщенко відкривали нову сторінку в українській монументалістиці.
Етапною роботою того часу стали монументальні твори в Палаці культури хімкомбінату в Дніпродзержинську (1970, В. Ламах, Е. Катков), завдяки яким типова споруда перетворилася на значний архітектурно-художній ансамбль. Мозаїка "До сонця" на головному фасаді, великий вітраж "Наука", розпис "Життя" в інтер'єрі, мозаїки на площі навколо Палацу створювали різноманітний і водночас цілісний просторовий образ.
Серед комплексних об'єктів, в яких позначилися нові риси оформлення громадських споруд - вже згадуваний Палац одруження в Олександрії (І.Литовченко, В. Прядка), який відрізнявся продуманим художнім сценарієм, що увиразнював призначення споруди. Головну роль тут виконували вітражі, рельєфи з дерева, гобелени "Гімн життю" та "Пісня про козака Вуса", створені спеціально для цього простору. У цьому ж ряду - художнє вирішення Дніпропетровського українського музично-драматичного театру ім.Т.Шевченка, реконструкція якого в 1979 р. (архітектори Е. Якушинський, В.Халявський, Л. Попов) залучила до його оформлення широке коло художників (Ю. Павлов, В. Данилов, О. Бородай, П. Куценко, В. Щедрова), визначила його новий образ. Театральна споруда та невелика площа перед нею стали виразним міським ансамблем, чому сприяли монументальні динамічні скульптурні рельєфи на фасаді, присвячені етапним для історії цього театру спектаклям ("Гайдамаки", "Навіки разом", "Загибель ескадри") та загальне архітектурне облаштування навколишнього простору. В інтер'єрі ж невеликі рельєфи, алегоричні скульптури, розписи, об'єднані темою мистецтва, створювали піднесену святкову атмосферу.
Серед великих громадських споруд, в оформленні яких було використано багато цікавих творів мистецтва, слід згадати палаци культури в Кременчуці (1973, В. Задорожний, Ю. Волков) та ім. Дружби народів у Черкасах (1980, В.Білик,В. Селівестров, Н. Носенко, О. Желобчева, В. Сірий, А. Морковіна, архітектор В. Лебединцев), готелі "Київ" (1973-1974, А. Гайдамака, М.Малишко, Л. Жоголь, Л. Залигіна, І. Федорова, Г. Севрук, А. Шарай, Я.Падалка, В. Григоров, архітектори І. Іванов, В. Єлізаров, Г. Дурново, М.Кучеренко), "Русь" (1979-1980, Л. Жоголь, А. Мороз,О. Терьохіна, Л.Мешкова, Г. Севрук, А. Костенко, архітектори М. Гричина, Ю. Павловський) та "Мир" у Києві (1979-1980, А. Гайдамака, Л. Міщенко, Н. Денісова),Палац урочистих подій у Вінниці (1980, А. Бурдейний, В. Байбеков, В. Рубан, В.Вокалюк, О. та Ю. Кізімови, І. Яценко, А. Попенко), Республіканську дитячу бібліотеку ім. Ленінського комсомолу в Києві (1978, О.
Loading...

 
 

Цікаве