WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Походження назв "Русь", "Росія", Великоросія", "Малоросія" - Реферат

Походження назв "Русь", "Росія", Великоросія", "Малоросія" - Реферат

пристосоване до норм вживання рос. русский, российский.
Двозначність і некоректність прикметникової форми етноніма русский були очевидні й для самих росіян. Протягом XVIII-XIX ст. вони робили спроби виправити цей термін, запровадивши замість нього субстантивовані форми россы, россіяне. Однак ці форми, породжені високим "штилем", стали сприйматися як архаїчні й не прижилися57.
У російському прикметнику русский злилися два поняття: руський (тобто "український") і русский "російський", а це призводить до непорозумінь і навіть до політичних спекуляцій. У сучасних російських засобах масової інформації і навіть у деяких наукових працях поняття руський епохи Київської Русі, що однозначно означає "український", передається словом русский і трактується як "російський". Пропозиція академіка Д. Лихачова увести в російську мову прикметник русьский від іменника Русь, на відміну від русский у значенні "російський", не знайшла підтримки з боку російських учених і російської громадськості. Більше того, нині стало модним навіть підміняти поняття Древняя Русь, древнерусский (тобто "належний до періоду Київської Русі") простішими і декому вигіднішими Русь (у розумінні "Росія"), русский. А звідси - далекосяжні висновки: Київська Русь - це те саме, що й Росія, а давньоруська мова - це "русский язык". Отже, виходить так, що нинішня російська мова звучала у золотоверхому стольному граді Києві, а це значить, що давньоруські мешканці Києва (та й усе слов'янське населення Київської Русі) були русскими, тобто росіянами. Коли і звідки взялися тут українці, для багатьох українофобів залишається загадкою. Для її розгадки дехто робить спробу відродити сумнозвісну гіпотезу середини минулого століття акад. M. Погодіна, щиро вірячи, услід за ним, що в давньому Києві й на всій Наддніпрянщині споконвічно жили росіяни, а українці нібито прийшли сюди з-під Карпат і заселили спустошені монголо-татарами простори аж наприкінці XV ст. Як ми вже відзначали, неспроможність цієї гіпотези переконливо довів ще М. Максимович відразу ж після її появи. Відтоді минуло понад століття, і дослідники давньоруської історії й давньо-київської писемної мови досягли величезних успіхів. Усі пізніші студії писемності Київської Русі, що базувалися на вивченні самих документів і фактів, а не на кон'юнктурних настановах, підтвердили слушність аргументації М. Максимовича про автохтонність українського населення на Середній Наддніпрянщині й, зокрема, у Києві, розкрили історичні передумови і сам процес формування ранніх східнослов'янських народностей, після чого гіпотеза М. Погодіна сприймається як прикре непорозуміння. Адже навіть нинішня елементарна шкільна програма з історії України забезпечує мінімум знань для правильної орієнтації в етномовній ситуації у Київській Русі, і кожен школяр має знати, що Київська Русь - це не Росія, а руська мова - це не російська мова.
Маніпулювання термінами Русь, русский, Россия в політичних інтересах не обмежується лише погодінською гіпотезою. Адже назва країни Росія засвідчена...у "В(е)лесовій книзі", що в досвідченого читача викликає неабияке здивування. Цю книгу, написану на дерев'яних дощечках, від яких через воєнні лихоліття дослідники мають лише фотокопію однієї з них і транслітерований та перекладений Ю. Миролюбовим на сучасну російську мову текст усіх збережених дощечок, деякі аматори нашої старовини вважають найдавнішою пам'яткою України-Русі й відносять її до V-IX ст. Проте філологи-славісти цілком обґрунтовано сумніваються в автентичності "В(е)лесової книги", бо в ній натрапляємо на багато різних недоладностей у змісті й формі викладу, що абсолютно суперечать загальновідомим і безсумнівним історичним та мовним фактам.
Крім величезної кількості (понад 400) старослов'янських (тобто староболгарських) і штучно сконструйованих під старослов'янські фонетичних та лексичних компонентів (як саме вони могли потрапити в "українську" пам'ятку язичницької доби, невідомо, бо до прийняття християнства на Русі було ще дуже далеко), "мовного вінегрету" з химерно змішаних елементів майже всіх слов'янських мов різних історичних періодів їхнього розвитку, що являє собою своєрідний "загальнослов'янський суржик", у "В(е)лесовій книзі" дуже насторожує її виразна проросійська ідеологічна спрямованість.
Анонімний автор цього твору вважав, що слов'яни походять з Індії, їхню основу становили росіяни, від яких відгалузилися всі інші слов'янські народи. Він твердить, що найперші міста виниклив Росії ("оу РосіЂ"), що "руські" (тобто русини-українці) прийшли також з Росії ("од Росіе") на наддніпрянські землі, і там Кий заснував місто Київ (спочатку воно мало назву Індікиів). Прийшовши з Індії, слов'яни ще не були християнами, але вже були готові до сприйняття християнства. Однак справжнє християнство - це лише православ'я, бо західні слов'яни мають хибну віру (католицьку). Оскільки слов'яни колись були єдині, така єдність має бути відновлена для того, щоб усі вони створили єдину велику і могутню спільнослов'янську державу під гегемонією Росії.
Дуже дивно, що цей замаскований під старовину політичний памфлет якогось російського великодержавника-шовініста XVIII або XIX ст. дехто називає "скрижалями буття українського народу", писемною пам'яткою, якою слід пишатися, якнайширше її популяризувати і навіть включати її до шкільної програми. Уже саме некоректне, недоречне вживання назви Росія в пам'ятці нібито V-IX ст., коли цього терміна не було і не могло бути (він з'явився на початку XIV ст.), незаперечно свідчить (разом з багатьма іншими доказами) про те, що "В(е)лесова книга" - це в основному фальсифікація, хоч деякі дощечки могли бути давніми (або скопійованими з ориґіналів). Цілком очевидна й необізнаність її автора з історією топонімів Русь, Росія, чим він викрив сам себе як фальсифікатор. Однак не можна виключати й того, що автор-підроблювач "В(е)лесової книги" використав якийсь невідомий давній документ (літопис, хроніку, легенду), створений первісним кириличним письмом, тобто пам'ятку від того періоду, який досі в науці вважається безписемним, але вона, якщо справді була, не дійшла до нашого часу.
ПРИМІТКИ
1. Ковалев Г. Ф. Этнонимия славянских языков. Номинация и словообразование. - Воронеж, 1991. - С. 46.
2. Наконечний Є. Украдене ім'я: Чому русини стали. українцями. - Львів, 1998. - С. 24, 31-35.
3. Костомаров Н. И. Давно ли Малая Русь стала писаться Малороссией)? // Записки Українського наукового товариства в Києві. - К., 1928. - Т. XXVII.
4. Наконечний Є. Украдене ім'я: Чому русини стали українцями. - Львів, 1998. - С. 30-41, 75-90. Див. також: Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. - Т. І. - К., 1994. - С. 44, 248.
5. Голубенка П. Україна і Росія у світлі культурних взаємин. - К., 1993. - С. 129.
6. Пекарский П. Наука и литература в России при Петре Великом. - СПб. 1862. - С. 2.
7. Голубенка П. Україна і Росія у світлі культурних взаємин. - Нью-Йорк - Париж - Торонто. - 1987. - С. 288. Цит. за працею: Наконечний Є. Украдене ім'я: Чому русини стали українцями. - Львів, 1998. - С. 86.
8. Детальніше див.: Цегельський Л. Звідки взялися і що значать назви "Русь" і "Україна"? - Львів, 1907. - С.
9. Див. також: Наконечний Є. Зазнач. праця. - С. 87.
10. Наконечний Є. Украдене ім'я: Чому русини стали українцями. - С. 90-91.
11. Липа Ю. Призначення України. - Нью-Йорк, 1953. - С. 153.
12. Наконечний Є. Украдене ім'я: Чому русини стали українцями.-С. 93.
13. Агеева Р. Страны и народы: Происхождение названий. - М., 1990. - С. 152; Наконечний Є. Украдене ім'я: Чому русини стали українцями. - С. 92.
Loading...

 
 

Цікаве