WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Походження назв "Русь", "Росія", Великоросія", "Малоросія" - Реферат

Походження назв "Русь", "Росія", Великоросія", "Малоросія" - Реферат

церкви та розбудова її ієрархії. Руська православна церква підлягала владі константинопольського патріарха - глави всіх православних християн. Він особисто висвячував митрополита, який з 1051 р. стояв на чолі руської православної церкви (аж до XV ст. київськими митрополитами, за незначними винятками, і в переважній більшості єпископами були тільки греки). Глава руської православної церкви дістав титул "митрополита Київського і всія Русі", який зберігся в Україні аж до нашого часу. Київському митрополитові підпорядковувалися руські єпископи, а їм, у свою чергу, - священики та ченці (монахи). Сама ж церква називалася руською, оскільки були ще грецька, болгарська, сербська та інші православні церкви. Таким чином, крім етнічного й політичного, термін Русь набув ще й церковного значення.
З розширенням адміністративних меж первісної Русі й утворенням Київської імперії церковна юрисдикція київського митрополита поширювалася на всі новоприєднані території. Маючи сильну церковну владу й міцні позиції в суспільстві, київські митрополити часто дозволяли собі не в усьому коритися Константинополю, що викликало постійне незадоволення візантійських патріархів. Через це, коли на Заліссі утворилося й зміцніло Ростово-Суздальське, а згодом і Московське князівство, політика й ідеологічні засади яких базувалися на міцних підвалинах православ'я, правителі цих князівств здобули в константинопольських церковних ієрархів особливу прихильність і симпатію.
Після завоювання Залісся монголо-татарами позиції православної церкви на тих землях ще більше зміцніли, і константинопольський патріарх переконався, що на суздальсько-московських територіях візантійське православ'я має найміцнішу опору, а київський митрополит там буде слухнянішим. Так виникла ідея перенесення резиденції київського митрополита до Володимира-на-Клязьмі, щоб "провчити" Київ за його часту опозицію до Візантії.
У 1299 р. за наказом вселенського патріарха київський митрополит Максим, за походженням грек, перебирається на Суздальщину, в улус Золотої Орди. До цього прихильно поставився і золотоординський хан.
Переселившись на Залісся, київські митрополити і там називалися "руськими". Одні з них іменували себе "митрополитами всія Русі", інші - "митрополитами Київськими і всія Русі"47.
Управління руською православною церквою з боку візантійських духівників відбувалося у формі жвавого листування між канцеляріями константинопольського патріарха та руських митрополитів. З перенесенням резиденції київського митрополита до Володимира-на-Клязьмі в цареградської церковної адміністрації виникла потреба розрізняти власне Русь (тобто територію тодішніх Київського і Галицько-Волинського князівств) та її колишні колонії - Залісся і Новгород. До речі, подібна ситуація колись виникла і в античній Греції. Поруч з метрополією Елладою утворилися численні колонії в Італії, Передній Азії, південній Русі та в інших районах Середземноморського басейну, часто з елінізованим ("огреченим") населенням. У зв'язку з цим треба було термінологічно розрізняти метрополію і колонії. Елладу (тобто власне Грецію) назвали Mікра Геллас ("Мала Греція"), а розкидані по морських узбережжях колонії - Мегале Геллас ("Велика Греція"). Оскільки церковні книжники утворювали географічні назви, політичні терміни і титули на основі відомих їм історичних аналогій та прецедентів, вони так підійшли і до розрізнення давньої Русі та пізніше приєднаних до неї земель.
На Синоді константинопольського патріарха в 1303 р. під час розгляду питання про утворення Галицько-Волинської церковної митрополії було ухвалено називати тодішні Київське і Галицько-Волинське князівства Мікра Росія ("Мала Росія", тобто "Русь старша, початкова, основна, давніша"), а Залісся й Новгородщину - Мегале Росія ("Велика Росія", що означало "Русь пізніша, похідна, новостворена"). Оскільки у Візантії здавна закріпилася назва наддніпрянських слов'ян з коренем рос ("народ Рос"), вона відбилася і в терміні Росія, який остаточно утвердився на кінець XV ст.
Отже, терміни Росія (Россия), Малоросія, Великоросія та всі похідні від них слова сформувалися в церковних канцеляріях вселенського патріарха.
Спочатку і титул "всія Русі", і назви Мала Росія та Велика Росія вживалися лише в церковній практиці й не поширювалися на світське діловодство. У сфері державного управління і суспільних відносин протягом X-XIII ст. Руссю вважалася лише Наддніпрянська Русь. Як видно з тогочасних літописів, якщо хтось із Новгорода, Ростова чи Суздаля вирушав до Києва, Чернігова або Переяслава, це сприймалося, що він "їде на Русь". Таким чином, на території майбутньої Московщини під поняттям "Русь" розуміли сучасну територію України. Новгородщина, Залісся та деякі інші провінції Київської імперії, оскільки ними управляла руська князівська та церковна адміністрація, вважалися "руськими землями", але самі вони Руссю ніколи не називалися.
Після відокремлення Залісся від Руської держави, коли воно було завойоване монголо-татарами й увійшло до складу Золотої Орди як її західний улус, назви Русь, руський побутували переважно серед церковних книжників, для яких синонімом до поняття "православна церква" була назва "руська церква". Однак трохи згодом, коли Московське князівство, виокремившись у першій половині XIII ст. з Володимиро-Суздальського, набуло значної економічної могутності й політичної ваги, об'єднало навколишні землі в одну централізовану державу, московські правителі захотіли почувати себе причетними до політичної та культурної спадщини Київської Русі й намагалися наслідувати її традиції. Вірнопідданий васал і ретельний слуга монгольських ханів, жорстокий і підступний московський князь Іван Калита, який за їхнім наказом воював проти Твері, Пскова та Смоленська, за виняткові заслуги перед Золотою Ордою дістав від її хана (царя) Узбека титул великого князя "всія Русі" (1328 р.). Проте цілком зрозуміло, що той титул не поширювався і не міг по ширюватися на всю Русь. Малася на увазі лише Русь татарська, в якій існувала "руська" (тобто православна) церква, а територія Русько-Литовської держави монголо-татарам була непідвладна, отже, й для влади новоспеченого князя "всія Русі" недосяжна. За таких умов титул "всія Русі" призначався лише для домашнього вжитку й означав "головний татарський васал", "головний татарський збирач податків на Заліссі". Цей високий титул зтаким обмеженим значенням тоді не прищепився, і про нього швидко забули.
Зовсім інший зміст у першій половині XIV ст. мав титул "усієї Русі" в Галицько-Волинській державі. Цей титул разом з королівською короною дістав від папи римського в 1253 р. ще Данило Романович, який справді тоді панував над усією Руссю в давньому розумінні її етнографічного ареалу. Відтоді всі галицько-волинські князі, продовжуючи цю традицію, називалися князями і господарями "Руської землі" або "всієї Руської землі", а на печатках був відображений титул "короля Русі" (Rex Russiae). Галицький князь Роман Мстиславович, який зібрав усі етнографічні землі русинів, у літописі називається "самодержавцем усієї Русі".
На Заліссі, в Московщині, до титулу "всія Русі" повернулися знову наприкінці XV ст. На цей час (з 1448 р.) руська православна церква остаточно поділилася на дві митрополії - київську та московську. Церкву Русі та Білорусі (за тодішньою термінологією - Литви) очолював "митрополит Київський, Галицький і всія Русі", а на чолі самопроголошеної московської митрополії стояв свій митрополит, який, щоб не бути нижчим перед митрополитом київським, теж почав використовувати формулу "митрополит московський і всія Русі". У свою чергу, великі амбіції розпалилися і в московського
Loading...

 
 

Цікаве