WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Між історією та географією (до питання періодизації українського мистецтва ХХ століття) - Реферат

Між історією та географією (до питання періодизації українського мистецтва ХХ століття) - Реферат

андерграунду, з необхідністю реконструкції художнього життя в його неофіційних вимірах, а також - з потребою загальної переоцінки всієї мистецької картини, визначення нових лідерів та найбільш значних, впливових постатей.
Складності виникають і під час інтерпретації цього мистецтва в загальноприйнятих категоріях, адже в кінці 1960 - на початку 1970-х років у світовому мистецтві відкривається нова - постмодерністська епоха, що характерна критикою модерністських цінностей, переоцінкою попереднього історичного досвіду, колишніх концепцій творчості та новою іроніч-но-еклектичною поетикою, в якій на зміну традиційній категорії "художнього образу" приходить "симулякр", що по-новому розкриває проблему авторства, новизни твору та осмислення досвіду. Виникає запитання: в якій же мірі українське мистецтво було підключене до загальної художньої проблематики? З одного боку, безперечно, давалася взнаки жорстка відокремленість радянської країни від навколишнього світу, породжуючи в художників власні уявлення про сучасне мистецтво та його новітні прояви. На поверхні художнього життя, майже перекриваючи всі його території, панував соцреалізм. З другого, з початку 1970-х починає обговорюватися ідея "формування архітектурно-художніми засобами естетично виразного середовища життєдіяльності людини", що багато в чому була співзвучна постмодерністським концепціям15. І хоча її реалізація з самого початку була утопічною, загальностилістичні зміни в мистецтві цілком очевидні. Вони позначилися в широкому інтересі до різноманітних історичних стилізацій та авторських інтерпретацій явищ історії мистецтва. Відбилися у справжньому підйомі декоративних мистецтв та їх використанні в оформленні суспільного простору. У той же час починають з'являтися і нові, характерні для постмодерністської епохи, види мистецтва - інсталяції, перформанс, концептуальна фотографія та ін. Безперечно, їх існування та використані в них художні мови мали свої особливості, часто реалізувалися в несподіваному контексті, але вже сама присутність у вітчизняному мистецтві подібних практик свідчить про певні зміни у творчій свідомості. Прикладом можуть бути інсталяції Гайдамаки, що виникли в царині мистецтва музейної експозиції, насичуючи суспільний простір новою художньою мовою та новими засобами його інтерпретації. У 1970-х - першій половині 1980-х років виникають акції, об'єкти та перформанси Тетянича, об'єкти П. Марковича, колажі Хруща, в кінці 1970-х - початку 1980-х років складається концептуалістське середовище в Одесі, групи фотохудожників у Харкові, а серед них - таке визначне явищевітчизняного мистецтва як творчість Б. Михайлова, які суттєво вплинули на формування уявлень про сучасне мистецтво пізніше, вже в середині 1980-х років. І все ж загалом українське мистецтво цього часу розвивалося в усталених видових формах, урізноманітнюючи своє бачення живопису, скульптури, графіки, відзначене такими іменами, як Гавриленко, Лимарєв, Аксінін, Грицюк, Єгоров, Наумець, Цюпко, Ястреб, Маринюк, Степанов, Чаришніков, Остафійчук, Бедзір, Левич, Дубовик, Марчук та ін.
Новий період у розвитку українського мистецтва та культури в цілому, як відомо, розпочався в середині 1980-х років. Його особливості пов'язані з кризою та розпадом Радянського Союзу, утворенням незалежної Української держави. У культурно-мистецькому житті відбуваються кардинальні зміни, характерні свободою творчого самовиявлення, підкресленою різноспрямованістю художньо-естетичних орієнтацій, складним розшаруванням мистецьких спрямувань. З цього часу українське мистецтво залучається до постмодерністської проблематики, активно використовуючи вітчизняний та світовий досвід. Показовим для цього періоду стає поєднання в художньому процесі різностадіальних орієнтацій: ідей національного відродження, художньої ідеології модернізму, неоавангарду та постмодернізму, що утворюють неоднозначні явища, вимагають пошуку нових засобів їхньої інтерпретації, визначають особливу своєрідність вітчизняного художнього процесу кінця ХХ ст. Показовим у цьому плані може бути феномен так званих живописних "неопластиків", що утвердили в українському мистецтві нефігуративні форми художнього вислову, інтерпретувавши мовою пізнього модернізму живописні вітчизняні та світові традиції. Творчість Сільваші, Кривенка, О. Животкова, Гейка та ін. в цьому плані можна розглядати як певне завершення однієї з характерних тенденцій українського малярства, з другого - як утвердження у творчій свідомості модерністських цінностей.
Коли ж можна вважати ХХ століття завершеним? Адже і тут календарна дата початку ХХІ-го навряд чи може бути вирішальною. Межею епохи виступають тут скоріше завершеність певних, розпочатих в середині 1980-х років мистецьких процесів, що висунули на художню сцену нове покоління митців, з іменами яких пов'язані суттєве оновлення її загальної картини, утвердження нових видів мистецтва та глибоких змін у творчій свідомості. Імена Савадова, Тістола, Голосія, Гнилицького, Раєвського, Цаголова, Ройтбурда, Дюрича, Подольчака, Паніча, Соломка, Сагайдаківського, Керестея, Бажая, Трубної, Макова та ін. визначили нові обшири українського мистецтва.
Між тим з середини 1990-х років поширення набувають такі явища, як мистецтво нових технологій, нових медіа, що фіксують наступний етап художнього поступу, окреслений у мистецтвознавчій літературі як "пост-постмодернізм". Він висуває нові художні категорії (віртуальність, інтерактивність та ін.), вибудовує нові стосунки у традиційному ланцюжку "художник - твір - глядач", утверджує інше розуміння мистецького твору, відкриваючи нові перспективи та можливості мистецтва в умовах комп'ютерної доби та Інтернету. Таким чином, є підстави завершувати історію мистецтва ХХ ст. 1990-ми роками. Тим більше, що в українському мистецтві на цей час припадають помітні художні явища, що фіксують спрямування культурних процесів останнього десятиліття.
Очевидно, що осмислення структури нової історії українського мистецтва ХХ ст. не вичерпується окресленням головних етапів його розвитку. У межах кожного з них важливо визначити свої головні події, зрушення, імена та явища, що впливали на художній поступ. А разом з ними - і ті наскрізні, головні тенденції та спрямування, що прокреслили вітчизняний художній розвиток великої епохи, її головну проблематику, загальний зміст та досвід.
Loading...

 
 

Цікаве