WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Між історією та географією (до питання періодизації українського мистецтва ХХ століття) - Реферат

Між історією та географією (до питання періодизації українського мистецтва ХХ століття) - Реферат

модерності, так і легітимізації художніх стилів та творів модернізму". І все ж, уточнюючи кордони епохи, можна побачити, що інтерес до імпресіонізму позначився в українському мистецтві в середині 1880-х років і дав свої наслідки вже в 1900-ті, а з кінця 1890-х поширюється стиль модерн, що в Україні розвивався в царині загальноєвропейських художніх тенденцій і загалом завершився в середині 1910-х років. Одночасно з 1890-х починається дискусія про "національно-український стиль" в архітектурі та мистецтві, еталоном якого став будинок Полтавського земства. Остання тенденція пов'язана з ідеями національного культурно-суспільного Відродження, що внесли додаткові риси до формування модернізму в Україні, де загальне тяжіння до індивідуального самопрояву митця співіснувало з пошуками національно-стилістичної єдності. Отже, є підстави вважати початком епохи модернізму в Україні межу 1880-1890-х років, позначену появою в її мистецтві нових художніх тенденцій та суттєвими змінами у творчій свідомості.
З цього часу розвиток мистецтва відбувається не тільки надзвичайно прискорено, а й по-іншому, характерний одночасним співіснуванням та перетином багатьох різноспрямованих тенденцій, напрямків та художніх течій. Важливими в цьому плані стали 1910-ті роки, коли проходять перші виставкимодерніст-ського мистецтва ("Ланка", "Салони Іздебського" та ін.), складається група бойчукістів, розпочинають свою діяльність перші авангардистські об'єднання та ін. З 1917-1918 років українське мистецтво входить у царину радянської культурно-художньої проблематики, усе більше ідеологізуючись та політизуючись. Варта уваги в цьому плані думка С. Павличко про вітчизняний авангард цього часу як принципово антимодерністський, проникнутий апологією насильства, антиіндивідуалізму та антипсихологічністю, проте ця теза вимагає уточнень стосовно творчості кожного конкретного митця. 1920-ті роки в Україні - період надзвичайно бурхливого художнього життя, створення різноманітних мистецьких об'єднань, груп та течій, що загалом продовжували ідеї попереднього десятиліття, все більше підключаючи свої твори до нового суспільно-ідеологічного замовлення.
Коли ж завершується цей перший і надзвичайно важливий період в українському мистецтві ХХ століття? Відповідь на це запитання потребує обговорення. Адже, з одного боку, починаючи з 1918 року, відмінності у спрямуванні мистецтва різних областей України все більше поглиблюються: тому, якщо Східна радянська Україна поступово розробляла в цей час концепцію соцреалізму, то Західна продовжувала активно опрацьовувати досвід європейського модернізму, середина 1920-х років у Східній Україні - це посилення наступу влади на мистецький розвиток, що завершився в середині 1930-х жорстокими репресіями, знищенням визначних митців та впливових мистецтвознавчих сил, остаточним утвердженням соцреалізму та створенням Спілки художників України, перший з'їзд якої відбувся в 1938 році, у той же час 1920 - 1939-ті роки в Західній Україні відзначені справжнім підйомом художнього життя, участю у спільних виставках з провідними європейськими майстрами, свідченням чому є діяльність об'єднання "Артес" у Львові. З другого, у 1939 році відбувається приєднання до радянської України більшості західних українських земель, художники яких повинні були підключитися до її ідеологічної проблематики. Однак історики літератури окреслюють період високого (розвинутого) модернізму в Україні 1922-1940 роками, розпочинаючи новий етап в її розвитку - "епоху соцреалізму (тоталітаризму) і активного його спротиву" 1941 роком. Потрібно пам'ятати і те, що Буковина та західні області Закарпаття увійшли до складу радян-ської України лише в 1944 році. Тому, на відміну від Росії, де вплив соцреалізму позначився вже з кінця 1920-х років і став майже тотальним у 1930-ті, в Україні епоха його панування розпочалася пізніше, охопивши мистецтво фактично лише в 1940-ві роки. Отже, є підстави окреслити перший великий етап українського мистецтва ХХ століття 1890-1940-ми роками, розділивши його на періоди - початок 1890 - середина 1900-х років, середина 1900 - середина 1920-х, кінець 1920-х - кінець 1930-х років.
Ця складна напружена історична епоха не тільки об'єднала Україну в єдиному суспільно-політичному та культурному просторі, а й принципово змінила характер естетичної та мистецької проблематики, висунула нові концепції розуміння мистецтва, нові його виміри, породила іншу структуру художнього процесу. На зміну старій жанрово-видовій мистецькій класифікації прийшли нові ідеї художнього синтезу, що позначилися вже в мистецтві модерну, який висунув на перший план естетику побутового середовища та концепції майбутнього дизайну, у творчості Стравінського, що знімала протиставлення малярства та музики, в ідеях кольоромузики Делоне, з'явилася фотографія та кінематограф, що окреслили нові виміри візуальності. Цікаво, що ще в 1901-1907-х роках у провінційній Полтаві художник І. М'ясоєдов розпочав перші спроби в царині перформансу, боді-арту та постановочної фотографії - тих видів мистецтва, що набули поширення вже у другій половині століття... У той же час у межах тради-ційного живопису, скульптури, графіки відбулися кардинальні зрушення, що не тільки повністю оновили їх художню мову, а й саме розуміння природи пластичних мистецтв, їхні кордони, завдання та можливості. Відбулося формування нових моделей мистецтва в су-спільному вимірі, де ідеологія та політика починають відігравати надзвичайно впливову роль, підпорядковуючи собі суто художні спрямування. Останні тенденції стають тотальними вже в наступний період, який окреслюється 1940-ми - серединою 1950-х років.
На перший погляд, цей досить короткий, але дуже впливовий для вітчизняної культури період виглядає найбільш цілісним. Його відзначають жорстка регламентованість суспільного та мистецького життя, ідеологізованість творчості та політичні критерії в її оцінці. Саме тоді на передній план у розвитку образотворчості висувається "тематична картина", а разом з нею - застарілі псевдокласицистичні жанрово-видові підходи до мистецтва, що даються взнаки і зараз, вимагаючи особливо уважного дослідження цього десятиліття. Саме тоді на художню сцену виходить покоління митців, яке надовго визначило офіційне обличчя української образотворчості. У той же час на цей період припадають Велика Вітчизняна війна, окупація України, через що
Loading...

 
 

Цікаве